6.6. Управління обіговими активами підприємства

Планування потреби в обігових активах не визначає кінцевого економічного ефекту. Необхідні постійні управління й контроль. Управління обіговими активами підприємства передбачає вжиття тактичних і стратегічних заходів.

Тактичні рішення управління оборотними активами пов’язані з оптимізацією величини оборотних активів і полягають у виборі відповідної політики управління запасами, грошовими коштами, дебіторською заборгованістю. Розрізняють дві тактики вибору величини оборотних активів залежно від їх співвідношення з обсягами реалізації:

• обмежувальну;

• гнучку.

За використання обмежувальної тактики підтримується обсяг оборотних активів на мінімально можливому рівні, тобто підприємство не створює додаткових резервів, підтримує сувору дисципліну розрахунків з постачальниками. Така тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів, мінімізує ризик втрат при використанні обігових коштів. Але за цієї тактики підприємство має обмежені можливості збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури. При цьому збільшується ризик, пов’язаний із формуванням обігових коштів. Щодо ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов’язань і намагається якомога швидше зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, ця політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов’язань і обмежених обсягах оборотних активів ліквідність підприємства буде низькою.

Гнучка тактика полягає у забезпеченні високого рівня співвідношення між поточними активами й обсягом реалізації, тобто підприємство збільшує ті статті балансу, які забезпечують можливість збільшення обсягів виробництва при відповідній зміні кон’юнктури ринку і дають змогу стимулювати обсяг продажу за рахунок надання відстрочки платежів. До таких статей можна віднести: грошові кошти, цінні папери, страхові й резервні запаси. У результаті ліквідність підприємства (за умови формування переважної частини його обігових коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте ця політика є затратною і управлін­ня оборотними активами має будуватись на виборі між затратами, пов’язаними зі збільшенням оборотних активів, і вигодами від їх збільшення.

Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покла­дених у їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах у досліджуваному періоді. Змінна частина являє собою різницю між фактичною і мінімаль­ною потребою в оборотних активах.

Та частина оборотних активів, яка фінансується за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу, називається чистим оборотним (робочим) капіталом. Чим більше чистий оборотний капітал, тим меншим буде ризик втрати ліквідності.

Залежно від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виокремлюють чотири стратегії фінансування оборотних активів.

1. Ідеальна стратегія – поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов’язань.

З позиції ліквідності ця стратегія є найризикованішою, оскільки у випадку одночасного пред’явлення кредиторами всіх зобов’язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх ос­новних засобів.

2. Агресивна стратегія полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покриваєть­ся за рахунок короткострокової заборгованості.

Ризик, пов’язаний з агресивною стратегією, високий. До цієї стратегії може вдатись лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.

3. Консервативна стратегія полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел.

Як правило, консервативна стратегія застосовується на почат­кових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.

4. Компромісна стратегія полягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і близько половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгостроко­вих джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі.

Ця стратегія є найкращою, проте в окремі періоди підприєм­ство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибут­ковість.

	Нотатка
Довгострокові активи визначають політику організації щодо виду бізнесу, його матеріально-технічної бази – інвестиційної діяльності на вибір варіанта довгострокового вкладення капіталу, тобто відбивають довгострокову політику організації. Короткострокові активи визначають політику відносно поточного управління фінансами (оборотними активами).

Питання для самоконтролю