Аналітичні статті дебіторської заборгованості

Показники	За відповідний період попереднього року	Звітний період	Зміни
Оборотність дебіторської заборгованості, разів
Період погашення дебіторської заборгованості, днів
Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, %
Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виторгу від реалізації, %
Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі дебіторської заборгованості, %

Методика аналізу кредиторської заборгованості аналогічна вищенаведеній. Аналіз проводиться на підставі даних ф. №5, а також даних аналітичного обліку розрахунків із постачальниками, з іншими кредиторами.

Для поліпшення стану дебіторської і кредиторської заборгованості необхідно:

• систематично стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості (значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансової стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування);

• за можливістю орієнтуватися на збільшення кількості замовників із метою зменшення ризику несплати монопольного замовника;

• контролювати стан розрахунків за простроченими заборгованостями (при інфляції відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості виконаних робіт, тому бажано розширити систему авансових платежів);

• своєчасно виявляти неприпустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких належать прострочена заборгованість постачальникам, у бюджет та інші; кредиторської заборгованості за претензіями; наднормативна заборгованість за стійкими пасивами; товарами відвантаженими, але не оплаченими в строк; постачальниками і покупцями за претензіями; заборгованість за розрахунками відшкодування матеріального збитку; заборгованість за статтею «Інші дебітори».

Підвищення оборотності капіталу сприяє:

• економії цього капіталу (скороченню потреби в оборотному капіталі);

• приросту обсягів виробництва і, насамкінець, збільшенню одержуваного прибутку.

Методику трендового і факторного аналізу використовують для визначення розміру відносної економії (перевитрати) обігових коштів (∆Е). Відомі два підходи. При першому – розрахунок проводиться за формулою

,

(6.21)

де Е₁ – розмір обігових коштів підприємства на кінець звітного року роботи, грн;

Е₀ – розмір обігових коштів підприємства на кінець базового року роботи, грн;

– коефіцієнт росту продукції.

У формулі Е₀ розраховується за допомогою – коефіцієнта росту продукції, що дає змогу одержати значення розміру обігових коштів, необхідних підприємству при залишенні незмінними обсягів виробництва. Отримане значення зіставляється з фактичним значенням цього показника в звітному періоді.

При другому підході розрахунку розміру відносної економії обігових коштів порівнюють оборотність обігових коштів у різноманітні звітні періоди, показник визначається за формулою

,

(6.22)

де – одноденна реалізація, грн;

– оборотність оборотного капіталу в другому звітному періоді;

– оборотність оборотного капіталу в першому звітному періоді.

Розмір приросту обсягу продукції за рахунок збільшення оборотності обігових коштів (за інших рівних умов) визначається за формулами:

; ,	(6.23) (6.24)

де - кількість оборотів обігових коштів.

У ринковій економіці основним обмежувачем є фінанси. Якщо є фінансові ресурси, то інші ресурси, необхідні для збільшення росту обсягів реалізації продукції можуть бути придбані.

Для визначення розміру приросту продукції за рахунок прискорення оборотності обігових коштів можна скористатися методами ланцюгових підстановок

та інтегральним ,

(6.25) (6.26)

де – приріст обсягів реалізації продукції за рахунок підвищення оборотності обігових коштів, грн;

– збільшення за звітний період числа оборотів обігових коштів;

– зміна обсягу обігових коштів за звітний період, грн.

Оцінити вплив оборотності обігового капіталу на збільшення прибутку можна за формулою

,

(6.27)

де – коефіцієнт відносного числа оборотів обігових коштів;

– прибуток за базовий період, грн.

Результати аналізу за обіговими коштами мають бути узгоджені з загальною оцінкою фінансового стану підприємства, яка більшою мірою залежить не від розмірів прибутку, а від спроможності підприємства своєчасно погашати свої борги, тобто від ліквідності активів, а вона залежить від реального грошового обігу підприємства. Бажана ефективність господарювання, стійкий фінансовий стан будуть досягнуті за наявності достатнього й узгодженого контролю руху прибутку, оборотного капіталу, коштів. Основним джерелом інформації для проведення аналізу взаємозв’язку вищевказаних «компонентів» є ф. №1, 2, 3, 5. Особливістю формування інформації в цих звітах є метод нарахувань, а не касовий. Це означає, що понесені витрати можуть не відповідати реальному «притоку» або «відтоку» грошових коштів на підприємстві. Тому в даний час у деяких країнах віддається перевага звіту про рух грошових коштів як інструмент аналізу фінансового стану.

Звіт про рух грошових коштів – документ фінансової звітності, в якому відображається надходження, витрати і нетто-зміни грошових коштів у ході поточної господарської діяльності, а також інвестиційної і фінансової за визначений період. Крім того, це звіт про зміни фінансового стану, складений на основі методу потоку грошових коштів. Він дає можливість оцінити майбутні надходження грошових коштів, проаналізувати спроможність погасити свою короткострокову заборгованість і виплатити дивіденди, оцінити необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів. У ф. № 3 рух грошових коштів згрупований за трьома видами діяльності: 1) господарський (операційний), інвестиційний і фінансовий.

Для розрахунку приросту або зменшення грошових коштів у результаті виробничо-господарської діяльності необхідно:

• розрахувати оборотні активи і короткострокові зобов’язання, виходячи з методу грошових потоків (розрахунки потоку коштів) (він здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» і відображається у ф. № 3);

• виконати коригування чистого прибутку згідно з витратами, що не потребують виплати грошових коштів (для цього відповідні витрати необхідно додати до суми чистого прибутку, приклад таких витрат – амортизація матеріальних позаобігових активів);

• не допускати впливу прибутків і збитків, отриманих від неординарної діяльності і від реалізації позаобігових активів і цінних паперів інших емітентів (збитки від цих операцій додаються до чистого прибутку, а прибуток – віднімається).

Спрощена форма представлення звіту про рух грошових коштів наведена в табл. 6.6.

Наприкінці аналізу проводять розрахунок грошових коштів на початок і кінець року, що дає змогу говорити про зміни у фінансовому стані. Чинниками зміни прибутку є витрати, що входять у собівартість, зміна обсягу продажу в кредит, нарахування податків і дивідендів.

Таблиця 6.5