Матриця фінансових стратегій

Значення	РФД < 0	РФД = 0	РФД > 0
РГД > 0	РФГД = 0 1	РФГД > 0 4	РФГД > 0 6
РГД = 0	РФГД < 0 7	РФГД = 0 2	РФГД > 0 5
РГД < 0	РФГД < 0 9	РФГД < 0 8	РФГД = 0 3

В експертному висновку для підприємства, яке займає той або інший квадрант матриці, дається стислий опис і визначаються шляхи його подальшого розвитку.

12. Скорингові методики. Скоринг – спосіб оцінки кредитного ризику позичальника на підставі набору його характеристик. Технологія скорингу виникла в банках як інструмент формалізації оцінки кредитного ризику за браку кваліфікованих експертів. В основі скорингових методик лежить великий обсяг накопиченої статистичної інформації за кредитами «гарних» і «поганих» позичальників, це дає змогу скласти характеристики, спільні для кожної групи й оцінити вірогідність неповернення.

Крім оцінки позичальника, скорингові методики можуть застосовувати підприємства, які працюють із більшим числом покупців, розглядають питання регламентації процедури комерційного кредитування (надання відстрочки платежу) та мають необхідну для цього велику статистику.

Відомі моделі оцінки кредитоспроможності використовують інтегральне значення (score). Воно визначається за формулою лінійної регресії:

P = w0 + w1x1 + w2x2 + … + wnxn,

(9.1)

де P – вірогідність неповернення кредиту;

x – характеристики позичальників;

w – привласнені їм вагові коефіцієнти.

Часто в економічній літературі замість P наводять граничне значення оцінки кредитоспроможності Z.

У число розповсюджених методик входять:

• Z- показник Альтмана;

• модель Бівера;

• модель Фулмера;

• модель Чессера та ін.

Під час проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства та визначення її оцінки доцільно використовувати як мінімум три з них. Усі вони необхідні для розрахунків вихідних даних балансу й складання звіту про фінансові результати. Різниться джерело даних для моделі Фулмера – використовують аналітичні баланс і звіт про фінансові результати, у методиці Альтмана – додатково визначають ринкову вартість акцій.

13. Рейтингова оцінка фінансового стану позичальників. Методика застосовується для визначення рівня кредитоспроможності підприємств, а також для їхньої класифікації за рівнем ризику відносин з банком. Оцінка фінансового стану позичальника (за методикою НБУ). Методика аналізу являє собою рейтингову оцінку фінансового стану позичальника для його класифікації за рівнем ризику відносин з банком і визначення рівня його кредитоспроможності та надійності.

Користувачі методики:

• банки – для визначення доцільності надання або пролонгації кредиту, умов кредитування, забезпечення гарантій повернення кредиту шляхом класифікації підприємств за рівнем ризику відносин з банком;

• комерційні підприємства – для проведення експрес-аналізу фінансового стану з метою визначення рівня власної кредитоспроможності або надійності фінансового стану контрагентів.

Сутність методики.

Методика оцінки фінансового стану позичальника заснована на проведенні експрес-аналізу фінансового стану підприємства з використанням рейтингових значень і застосовується з метою класифікації підприємств за рівнем ризику відносин з банком.

Основою платежів кредитоспроможності позичальника, тобто здатності вчасно задовольняти платіжні вимоги відповідно до господарських договорів, повертати кредит і відсотки, виплачувати заробітну плату співробітникам, вносити платежі й податки в бюджет, є його надійний фінансовий стан.

Кількісний аналіз ризиків припускає оцінку груп ризику, які характеризують їх фінансові коефіцієнти:

• ризику неліквідності активів підприємства (коефіцієнти ліквідності);

• ризику зниження фінансової стійкості підприємства (коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів, коефіцієнт забезпеченості власними коштами);

• ризику низької рентабельності діяльності (коефіцієнти рентабельності);

• ризику зниження ділової активності (коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, коефіцієнт оборотності запасів, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості).

Після розрахунків основних оціночних показників у кожній із груп, позичальникові привласнюється категорія за кожним із цих показників на основі порівняння розрахованих значень із нормативними. Далі, на підставі певних категорій показників, відповідно до їхніх значень, розраховується сума балів позичальника.

Завершальним етапом рейтингової оцінки кредитоспроможності є визначення класу позичальника, проведене на основі розрахованої суми балів за п’ятьма основними показниками.

Як вихідні дані у методиці використовується інформація з бухгалтерського балансу (ф. № 1) і звіту про фінансові результати (ф. № 2).

14. Z-показник Альтмана (Z-рахунок, індекс кредитоспроможності) застосовується банками та іншими аналітиками для оцінки кредитоспроможності позичальника, фінансової стійкості й вірогідності настання банкрутства.

Сутність методики.

Z-показник Альтмана побудований за допомогою методу мультиплікативного дискримінаційного аналізу й дає змогу в першому наближенні розділити позичальників на нормально функціонуючих і потенційних банкрутів.

У підсумковий коефіцієнт вірогідності настання банкрутства Z входять п’ять показників із власними значеннями, розрахованими статистичним методом:

Z = 1,2 · К1 + 1,4 · К2 + 3,3 · К3 + 0,6 · К4 + 0,999 · К5,

(9.2)

де К₁ – відношення оборотних і сумарних активів, розраховується шляхом співвіднесення поточних активів, зменшених на величину короткострокових зобов’язань, і сумарних активів підприємства, що характеризує ступінь ліквідності;

К₂ – показник рентабельності активів – відношення чистого прибутку до величини всіх активів;

К₃ – показник прибутковості активів, відношення прибутку до оподатковування і величини всіх активів – оцінює ступінь достатності доходів підприємства для відшкодування поточних витрат і формування прибутку;

К₄ – відношення власного й позикового капіталів, ринкової вартості акцій підприємства (величини статутного капіталу) до суми довгострокової й короткострокової заборгованості;

К₅ – коефіцієнт оборотності активів, відношення чистого обсягу продажів до величини всіх активів – являє собою мультиплікатор формування прибутку в процесі використання капіталу підприємства.

Таблиця 9.3