Порівняльна характеристика лізингового та банківського кредитів

Ознака	Лізинг	Банківський кредит
Форма надання	Товарна, грошова або товарно-грошова	Грошова
Забезпечення	Заставою є сам об’єкт лізингу	Кредитор вимагає ліквідну заставу за вартістю понад вартість кредиту
Спосіб погашення боргу	Грошовий, товарний або товарно-грошовий	Грошовий
Розмір оплати	Сплата за банківський кредит, вартість основних фондів і прибуток лізингової компанії	Сума основного боргу плюс відсотки за кредит
Право власності кредитора на об’єкт лізингу	Лізингоодержувач стає власником узятого в оренду майна після закінчення строку сплати та повної сплати лізингових платежів	Зберігає за собою заставне майно до повного погашення позики
Рівень фінансування основних засобів	Фінансує до повної вартості придбаних основних фондів	Фінансує неповну вартість придбаних основних фондів

Сутність лізингу відбивають його функції (фінансова, виробнича та збутова). Фінансова функція полягає у звільненні підприємства від одномоментної повноти придбаних основних фондів та наданні їх на умовах строкового кредиту, використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

Виробнича функція полягає в оперативному розв’язанні проблеми переоснащення виробництва не за допомогою купівлі машин та устаткування, а шляхом їх тимчасового використання. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємства до нових технологій та техніки.

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів при освоєнні нових сегментів ринку.

Варто враховувати, що застосування механізму прискореної амортизації сприяє зменшенню оподатковуваного прибутку у лізингоодержувача й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Об’єктами лізингу може бути будь-яке майно, зараховане до основних фондів, і не заборонене до вільного продажу на ринку, відносно якого немає обмежень на передавання у лізинг (оренду):

• машини та устаткування;

• засоби обчислювальної техніки;

• транспортні засоби;

• виробничі будівлі та споруди;

• інші основні фонди.

Класифікують лізинг у такий спосіб:

• розмір і строки кредиту залежать від умов лізингових відносин;

• залежно від складу учасників розрізняють прямий і непрямий лізинг (за прямого лізингу оренда майна проводиться без посередників із прямою передачею цінностей лізингоодержувачу на двосторонній основі; за непрямого лізингу оренду організують декілька сторін, наприклад, три: перша з яких може виступати відправником вантажу, друга – лізингодавцем, а третя – кредитором);

• за ступенем комерційної складності розрізняють незворотний і зворотний лізинг (незворотний лізинг припускає використання майна без права продажу або передачі його іншому орендареві; у разі зворотного лізингу виробник устаткування спочатку продає його своєму контрагентові, а потім одержує за лізингом, що дає змогу мобілізувати додаткові кошти для розширення виробництва);

• лізинг з кінцевими умовами (лізинг із повною окупністю майна – фінансовий лізинг, який відрізняється тим, що протягом дії договору відбувається повна виплата вартості орендованого устаткування; лізинг із неповною окупністю майна – оперативний або частковий, при якому строк договору менше, ніж нормативний строк придатності майна;

• за видами («Леверідж-лізинг», або роздільний – лізинг із залученням позикових коштів від інвестора, що припускає участь декількох компаній, які надають фінансування. Власником майна стає основний лізингодавець із усіма, що випливають із цього наслідками, але право на одержання лізингових платежів він може надати своїм позикодавцям. За чистого лізингу все обслуговування майна ухвалює лізингоодержувач. Це характерно для фінансового лізингу. «Мокрий» лізинг – витрати на обов’язкове технічне обслуговування майна, ремонт, страхування несе лізингодавець. Це характерно для оперативного лізингу);

• за повнотою надання послуг (лізинг із повним набором послуг – у разі комплексного обслуговування майна лізингодавцем; лізинг із частковим набором послуг – якщо на лізингодавця припадає лише певна частка робіт з обслуговування майна; револьверний лізинг – це лізинг із заміною майна).

Не можуть бути об’єктами лізингу об’єкти оренди державного майна, земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер відносин: 1) лізингодавець, 2) лізингоодержувач і 3) постачальник. Лізингодавцем може бути банківська (небанківська) фінансова установа.

Постачальник лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, устаткування тощо та (або) передає власне майно, що становить об’єкт лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

• філії, підрозділи підприємств-виробників устаткування;

• лізингові компанії;

• комерційні банки;

• державні й місцеві органи (комітети з управління майном, відділи постачання).

Лізингоодержувачі – це:

• юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;

• фізичні особи-підприємці.

До категорії продавців майна належать:

• виробники машин та устаткування;

• оптово-збутові організації;

• торговельні фірми;

• власники майна та інші учасники угоди.

Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, до яких належать:

• страхові компанії;

• брокерсько-дилерські фірми;

• сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

• інші посередники.

У лізинговому бізнесі посередники скорочують термін оборотності капіталу, що підвищує дохідність виробництва. Учасники лізингового бізнесу діють узгоджено, для кожного з них цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

Так, для продавця майна лізинг є зручним засобом розв’язання не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. За умов надлишку виробництва лізинг виступає як дійовий інструмент, відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції, підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Отже, скорочується можливість «заморожування» капіталу підприємства у виді залишку готової продукції на складі. До того ж, підприємство-постачальник не має потреби використовувати комерційний кредит.

Підприємство-лізингоодержувач користується істотними перевагами:

• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів, на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60-70% їхньої вартості;

• підприємству простіше взяти майно в лізинг, ніж пози­ку на його придбання; лізингове майно за таких умов виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцеві;

• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневру­вання під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виторгу від реалізації продукції, виробленої на устаткуванні, взятому в лізинг;

• зменшується ризик морального старіння устаткування, оскільки підприємство бере його не у власність, а в оренду: у такий спосіб розширюються можливості оперативного оновлення застарілої тех­ніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

• лізингове майно не записують на баланс підприємства, що не знижує ліквідності суб’єкта господарювання та його мож­ливості отримати банківський кредит;

• лізингові платежі входять до складу валових витрат, а це зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоодержувача;

• зменшується ризик виробництва нової продукції, на яку буде недостатній попит, оскільки тоді підприємство може повернути об’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцеві;

• досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Лізинг має і недоліки:

• вартість лізингу для лізингоодержувача вища (на суму лізингової маржі), ніж вартість звичайної позики;

• укладання лізингової угоди потребує тривалого часу;

• лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Етапи лізингового процесу:

1) підготовка та обґрунтування лізингового проекту;

2) юридичне оформлення лізингової угоди;

3) виплата лізингових платежів;

4) повернення об’єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, еко­номічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець оцінює платоспроможність підприємства (лізингоодержувача) за прийнятою схемою аналізу кредитоспроможності клієнтів банку. Лізингова операція має, в основному, довгостроковий характер і тому лізингодавця цікавить не тільки поточний, але й перспективний фінансовий стан лізингоодержувача. Після позитивного висновку про плато­спроможність лізингоодержувача й ефективність лізингового про­екту, лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об’єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основ­них фондів, які передають у лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються документами:

актом приймання-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію;

лізинговим договором між лізингодавцем та лізингоодержувачем;

договором на технічне обслуговування майна, яке передається в лізинг, якщо обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

Після укладання лізингоодержу­вачем договору страхування об’єкта лізингу на користь лізингодавця майно передають в лізинг. Лізингоодержувач зобов’язаний утримувати в належному стані лізингове майно і здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів входять суми:

• відшкодування вартості амортизованого об’єкта лізингу на строк, за який вноситься лізинговий платіж, сплачений лізингодавцеві як відсоток для придбання майна за договором лізингу;

• платежу-винагороди лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;

• страхових платежів за договором страхуван­ня об’єкта лізингу, якщо об’єкт застраховано лізингодавцем;

• інших витрат лізингодавця, передбачених у договорі лізингу.

Лізингова практика в Україні має низку недоліків пов’язаних із недосконалістю законодавства. Зокрема, необхідно привести у відповідність ряд положень Закону України «Про фінансовий лізинг» і відповідних частин законів «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість». Для залучення фінансового капіталу до лізингових операцій, крім створення законодавчої й нормативної бази, необхідно забезпечити сприятливі податкові умови. Одним з головних економічних важелів, що дало змогу лізингу набути повсюдного поширення за кордоном і стати прибутковим видом бізнесу, є податкові й амортизаційні пільги. Заохоченням з боку Державної податкової адміністрації України може бути спрощена система оподатковування.

Підприємства України також можуть користуватися послугами небанківських кредитних установ з метою відкриття облікового кредиту, здійснення факторингових операцій або перепоступок за ними.

Нотатки

1. Оперативну інформацію про фінансово-кредитні операції в Україні можна одержати на сайті http://finance.ua. 2. Бюджетні кошти спрямовуються на часткове відшкодування на безповоротній основі суми фактично сплачених відсотків за користування кредитами, що надаються банками для реалізації проектів суб’єктів малого та середнього бізнесу, які працюють у галузі легкої промисловості і виготовляють продукцію для внутрішнього ринку, у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на дату нарахування таких відсотків, але не більше як 500 тис. грн, у разі, коли розмір співфінансування проектів за рахунок власних коштів становить не менше як 20% їх вартості (Постанова Національного банку України № 449 від 15.04.2009 р.  «Про затвердження Порядку використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитування проектів малого та середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівня зайнятості населення») 3. Американська практика. Короткострокові позики найчастіше оформлюються без суворого фіксованого строку (до запитання). Російська практика. Як правило, в обов’язковому порядку встановлюють строк користування й погашення кредиту. У сучасній російській банківській статистиці через невизначеність і другорядність поняття «середньострокові кредити» виходить з ужитку, залишаються дані тільки про короткострокові і довгострокові позики. На їхню частку на початок 1998 р. припадало відповідно 97,4 і 2,6% у повному обсязі кредитів, наданих банками Москви. Українська практика. Короткострокові кредити є найпоширенішими (в 2002 р. їх частка у загальному обсязі наданих кредитів становила 72,5%). 4. «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій» зареєстроване 29.07.2005 р. і діє на основі Закону України № 2704-IV від 23.06.2005 р. «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.pvbki.com/uk/about/). 5. Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 р. № 2704-IV має такі переваги: покращує поінформованість банків та інших фінансових установ про своїх позичальників, чим допомагає зменшити кредитний ризик, поліпшує якість кредитних портфелів фінансових установ, а отже, сприяє стабільному та прогнозованому функціонуванню фінансового сектору; здешевлює послуги з отримання інформації про позичальників, адже достатньо скористатися послугами Бюро, а не залучати до збору інформації сумнівні структури, які не завжди використовують законні способи її отримання; дає змогу фінансовим установам швидко отримувати інформацію, а отже, скорочує час, необхідний для ухвалення рішення про можливість надання позики, що покращує роботу фінансової установи, не збільшуючи ризиків, притаманних швидкому ухваленню рішень; передбачає участь суб’єктів кредитних історій у роботі кредитних бюро, а отже, стимулює позичальників не порушувати кредитні зобов’язання, бо негативна репутація, що буде зафіксована у кредитній історії у випадку невиконання умов кредитного договору, може позбавити позичальника вигідних умов співробітництва з іншими фінансовими установами або навіть зробити неможливою будь-яку співпрацю. Крім того, відповідальне та вчасне виконання зобов’язань може стати безкоштовною рекламою добропорядності позичальника, особливо якщо йдеться про юридичну особу; створює конкурентне середовище для державних і приватних структур, які обробляють інформацію, пов’язану із взаємовідносинами кредиторів та позичальників, і в такий спосіб покращує якість послуг у сфері використання кредитних історій. До прогалин та недоліків Закону № 2704-IV можна зарахувати наступні: у ньому не прописані механізми та інструменти контролю Бюро над повнотою та коректністю інформації про позичальників, наданої фінансовими установами; не врегульовано захист фінансових установ, які надали інформацію про свою клієнтську базу до Бюро, від нечесної конкуренції з боку інших фінансових установ, що також мають договір з цим Бюро; немає пояснень, чому законодавець передбачив для Бюро мінімальний статутний капітал у розмірі 5 млн грн; враховуючи, що фінансові установи, зокрема банки, здебільшого мають транснаціональний характер, необхідне врегулювання надання кредитних історій користувачам Бюро за межами України, отримання кредитних історій про осіб, які мають зобов’язання за кордоном тощо; потрібно розширити механізм захисту права позичальника на інформацію, яка була передана до Бюро. Зокрема, привести національне законодавство про захист кредитної інформації у відповідність до міжнародних стандартів і вимог (Електронний ресурс. – Режим доступу: http://smi.liga.net).

Питання для самоконтролю

15. У чому полягають принципи кредитування?

16. Що стало причиною виникнення кредитних відносин?

17. За яких умов підприємству необхідно використовувати позикові кошти?

18. Що виступає на виробничому підприємстві об’єктом кредитування?

19. Що схожого і чим різняться банківський та комерційний кредити?

20. У який спосіб розвиток банківського кредитування впливає на соціально-економічний розвиток суспільства?

21. Схарактеризуйте ознаки банківського кредиту.

22. Що таке «овердрафт»?

23. Чи однакові умови висувають до відкриття кредитної лінії різні банки?

24. Чим різняться акцептний та авальний кредити?

25. Які застави використовуються у процесах кредитування?

26. Що вважається заставою-іпотекою?

27. Наведіть визначення понять «лізингодавець», «лізингоодержувач».

28. Які є способи погашення боргу?

Література

1. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.

2. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: навчальний посібник / І.В. Зятковський. – К.: Кондор, 2003. – С. 149-162.

3. Лапуста М.Г. Финансы фирмы: учебное пособие / М.Г. Лапуста, Л.Г. Скамай. – М.: ИНФРА-М, 2002. – С. 44-59.

4. Матеріали Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Матеріали Першого всеукраїнського бюро кредитних історій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pvbki.com.

6. Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік: рішення Ради НБУ № 10 від 10.09.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

7. Панкевич Т. Застосування факторингу в Україні: порівняння з традиційними формами кредитування / Т. Панкевич. – Наукові записки ТНЕУ. – 2006. – Вип. 16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.library.tane.edu.ua.

8. Про виділення у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитів і підтримки окремих проектів в агропромисловому комплексі: розпорядження Кабінету Міністрів України № 1554-р від 08.12.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

9. Про деякі питання регулювання грошово-кредитного ринку: постанова Національного банку України № 567 від 29.09.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

10. Про застосування векселів у господарському обігу: постанова Верховної Ради № 2470-ХІІ від 17.06.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

11. Про затвердження плану заходів щодо створення організаційно-правових умов для застосування векселів у господарському обороті: розпорядження Кабінету Міністрів України № 117-р від 01.03.1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

12. Про затвердження Порядку використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитування проектів малого та середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівня зайнятості населення: постанова Національного банку України № 449 від 15.04.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

13. Про кредитні спілки: закон України № 2908-ІІІ від 20.12.2001 р. (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

14. Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку: постанова Національного банку України № 514 від 31.08.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

15. Про оподаткування прибутку підприємства: закон України № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

16. Про податок на додану вартість: Закон України №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

17. Про стимулювання кредитування економіки України: постанова Національного банку України № 650 від 03.11.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

18. Про фінансовий лізинг: закон України № 723/97-ВР від 16.12.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua.

19. Самиев П. Фактор нашого времени / П. Самиев // Приложение к газете «Коммерсантъ» 2007. – 13 черв. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kommersant.ru.

20. Фінанси підприємств: курс лекцій / За ред. Г.Г. Кірейцева. – К.: Центр навч. літ., 2002. – С. 128-153.

21. Фінанси підприємств: підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; кер. кол. авт. і наук. ред. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид., переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 223-292.