10.2. Види фінансового планування і фінансових планів

Періоди, на які складаються фінансові плани, можуть бути різними. Однак звичайно фінансові плани складаються на якийсь визначений період - місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, 1, 2, 3 роки й більше. Залежно від строку, на який складений план, розрізняють плани:

• короткострокові (оперативне або поточне планування – 1 рік);

• середньострокові (тактичне планування – від 1 до 3 років);

• довгострокові (стратегічне планування – понад 3 роки).

Часовий проміжок, на який складається фінансовий план, має істотне значення. Найточнішими, як правило, є короткострокові плани. Найменш точні – довгострокові плани. Це пов’язано із тим, що набагато складніше дати точний прогноз на рік, ніж на місяць. Чим довшим є планований період, тим більше може виникнути факторів, малозначимих або невідомих на даний момент, які можуть істотно вплинути на ситуацію в майбутньому. Жоден прогноз не може передбачити всі майбутні форс-мажори, для цього необхідне передбачення. Тому під час фінансового планування та прогнозування важлива наявність механізму коригування фінансового плану з урахуванням зміни різних внутрішніх і зовнішніх факторів. За відсутності такого механізму фінансовий план, складений на 5 років, може стати нереальним уже через кілька місяців. Отже, короткострокові плани скласти легше, і вони точніші. Тому короткострокові й довгострокові плани різняться.

Відмінність у складанні короткострокових і довгострокових фінансових планів може також проявлятися й у ступені їх деталізації. Звичайно короткострокові фінансові плани докладніші. Адже на відносно короткий період часу можна реально врахувати значення і малих показників, що важче зробити при складанні довгострокового фінансового плану.

Фінансові плани можуть бути основними й допоміжними (функціональними, частковими). Допоміжні плани покликані забезпечити складання основних планів.

Приклад 1. Основний план містить у собі планові показники виторгу, собівартості, податкових платежів і багато інших. Але щоб звести всі показники в один план, тобто скласти основний план, необхідно попередньо скласти цілий ряд допоміжних планів майже за кожним показником. Доцільно розпланувати величину виторгу, величину собівартості та інші показники. Насамкінець можна звести всі показники воєдино, розробивши основний план.

Плани можуть формуватися як за окремими підрозділами підприємства, так і за підприємством у цілому. Зведений агрегований фінансовий план підприємства містить основні плани окремих підрозділів і є генеральним фінансовим планом.

За часом складання фінансові плани можуть бути вступними (організаційними), поточними (операційними), санаційними (антикризовими), об’єднавчими (сполучними, планами злиття), роздільними й ліквідаційними.

Вступні (організаційні) фінансові плани формуються на дату організації підприємства.

Поточні (операційні) фінансові плани складаються періодично протягом усього часу функціонування підприємства.

Щодо санаційних, об’єднавчих (сполучних), роздільних, ліквідаційних фінансових планів неважко зробити висновок, що вони складаються в такий момент часу, коли на підприємстві проводяться процедури санації (оздоровлення), підприємство поєднується, розділяється або перебуває в стадії ліквідації.

Потреба у формуванні санаційного (антикризового) фінансового плану виникає тоді, коли підприємство перебуває в стадії явного банкрутства. Антикризовий фінансовий план має допомогти відповістити на запитання: Які в компанії реальні збитки? Чи є резерви для погашення кредиторської заборгованості і яка їхня оцінна величина? Визначити шляхи виходу з положення, що створилося.

Роздільні й об’єднавчі (сполучні, плани злиття) фінансові плани можна назвати планами-антиподами. Сполучні (об’єднавчі, плани злиття) і роздільні фінансові плани складаються під час приєднання одного підприємства до іншого або при поділі підприємства на кілька юридичних осіб, тобто сполучні (об’єднавчі, плани злиття) і роздільні плани формуються за реорганізації юридичної особи, яка може проводитися у формі злиття, приєднання, поділу, відокремлення або перетворення.

Об’єднавчі (сполучні, плани злиття) фінансові плани складаються при об’єднанні (злитті) двох і більше підприємств в одне або при приєднанні однієї та більше структурних одиниць до даного підприємства.

Роздільні фінансові плани складаються в момент поділу підприємства на два або більше підприємств або при відокремленні однієї або більше структурних одиниць даної компанії в іншу.

Ліквідаційні фінансові плани складаються в момент ліквідації підприємства. Причини ліквідації можуть бути різними – у результаті банкрутства або закриття унаслідок реорганізації.

За змістом інформації розрізняють статичні й динамічні (гнучкі) фінансові плани.

Статичні плани містять один рівень інформації, що надається, а динамічні (гнучкі) – кілька.

Динамічні плани, звичайно, інформативніше, але й скласти їх складніше, ніж статичні. Якщо в статичних фінансових планах розробляється один варіант ситуації, то в динамічних – два й більше. Відповідно, пропорційно підвищується складність і трудомісткість складання.

За обсягом інформації плани можуть бути одиничними й зведеними (консолідованими).

Одиничні плани відбивають стратегію за одним підприємством. Зведені (консолідовані) плани являють собою стратегію дій для цілої групи підприємств. Такі фінансові плани найчастіше складаються, коли мова йде про групу підприємств, підконтрольних одній особі або групі осіб.

За цілями складання фінансові плани розрізняють пробні й остаточні.

Пробні плани складаються з метою реалізації контрольних, аналітичних процедур. Як правило, пробні плани не передаються зацікавленим користувачам, тому що є документами внутрішнього контролю й аналізу. Остаточні плани є офіційними документами підприємств й служать для різних зацікавлених користувачів джерелами вивчення фінансових планів підприємств.

Користувачами фінансових планів можуть бути податкові органи, органи статистики, кредитори, інвестори, акціонери (засновники) та інші.

Відповідно, залежно від користувача інформації плани будуть поділятися, зокрема, на плани, що надаються у фіскальні органи, органи статистики, кредиторам, інвесторам, акціонерам (засновникам) і т. ін.

За характером діяльності плани виокремлюють на плани за основною і неосновною діяльністю.

Раніше основною діяльністю називали види діяльності, вказані в статуті підприємства. На сьогодні застосування такого підходу є недоцільним. Розмежування основного й неосновного видів діяльності можливе на основі показників виторгу.

Приклад 2. Виторг від виду діяльності № 1 становить 18 тис. грн. Виторг від виду діяльності № 2 – понад 1 тис. грн. Виторг від виду діяльності № 1 становитиме понад 94% усього виторгу (18/(18 + 1)). Основним видом діяльності для компанії в цьому випадку буде діяльність № 1.

Водночас розмежування основних і неосновних видів діяльності може проводитися й на основі інших показників, зокрема величини доходів від різних видів діяльності.

Приклад 3. Прибуток від виду діяльності № 1, незважаючи на настільки серйозні показники валового виторгу, становить усього 300 тис. грн, а від виду діяльності № 2 – 800 тис. грн. У такому випадку основним видом діяльності для компанії буде діяльність № 2.

Взагалі класифікація видів діяльності на основні й неосновні є процесом суб’єктивним і залежить від волевиявлення керівництва компанії.