5.2. Класифікація податків
Характеризуючи податки як грошові відносини, що складаються у держави з юридичними і фізичними особами у зв’язку з мобілізацією фінансових ресурсів до централізованих грошових фондів варто зазначити, що сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів у бюджети і внесків у державні цільові фонди, які стягуються в установленому порядку, утворюють податкову систему. До неї належать також принципи її побудови.
П
одаткова
система охоплює види податків, в основу
класифікації яких покладені різні
ознаки (рис. 5.2).
Рис. 5.2. Класифікація податків й зборів
Відповідно до територіального рівня, або як показано на рис. 5.2 за належністю до органів влади, доходи держави за Законом України Про систему оподаткування поділяються:
на загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);
місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
В Україні до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):
податок на додану вартість;
акцизний збір;
податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, які сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
податок на доходи фізичних осіб;
мито;
державне мито;
податок на нерухоме майно (нерухомість);
плата (податок) за землю;
рентні платежі;
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
податок на промисел;
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
збір за спеціальне використання природних ресурсів;
збір за забруднення навколишнього природного середовища;
збір до Фонду здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
збір до Державного інноваційного фонду;
плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності;
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
збір за використання радіочастотного ресурсу України;
збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
збір у виді цільової надбавки до чинного тарифу на електричну та теплову енергію;
збір за проведення гастрольних заходів.
Щороку податки й ставки по ним можуть бути переглянуті на етапі бюджетного планування.
До місцевих податків належать податки:
з реклами;
комунальний.
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) зараховують збори:
за паркування автотранспорту;
ринковий збір;
за видачу ордера на квартиру;
курортний;
за участь у бігах на іподромі;
за виграш на бігах на іподромі;
з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;
за право використання місцевої символіки;
право проведення кіно- і телезйомок;
проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
з власників собак.
За джерелами виплати податків і платежів розрізняють наступні об’єкти оподаткування: дивіденди та інвестиційний дохід, балансовий прибуток, валовий прибуток, заробітна плата, собівартість, виторг від реалізації. Джерела сплати податків також можуть бути класифіковані:
податки, які враховуються в ціні продукції (ПДВ, акцизний збір, мито);
податки, які відносяться на собівартість продукції (збір до фонду соціального страхування, в т. ч. на випадок безробіття, збір до ПФ, збір до фонду здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення).
Цей підхід до поділу податків пояснюється можливістю сплати податків із різних джерел суб’єктом оподаткування. Залежно від обраного підходу змінюється розмір отриманого підприємством прибутку. Так, якщо джерелом сплати податків є витрати виробництва, то величина прибутку зменшується, а якщо податки не входять у собівартість, то прибуток збільшується. Порядок нарахування, утримання і сплати податкових та інших платежів до цільових фондів висвітлений у Законі України «Про державний бюджет». Так, згідно зі ст. 1 закону вказано загальний розмір доходів Державного бюджету України на кожний рік. Він передбачає доходи загального фонду Державного бюджету України, які становлять близько 76% від загальної сукупності всіх доходів держави та доходи спеціального фонду Державного бюджету України – близько 24%. Дохідні статті Державного бюджету відображені у ст. 2 та 12, відповідно до названих фондів.
Механізм нарахування, стягування, сплати податкових й інших платежів, а також виконання законів України про державні бюджети на відповідні роки відображений у законах України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997), «Про податок з доходів фізичних осіб» (2003), «Про податок на додану вартість» (1997), «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (1995), Указі Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (1998) тощо. Слід також відмітити Постанову Кабінету Міністрів Про затвердження Порядку і нормативу відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році” (2005) тощо, рішення місцевих органів влади.
Відповідно до чинного законодавства суб’єктами системи оподаткування є підприємства та фізичні особи (у т. ч. суб’єкти підприємницької діяльності – СПД). Крім єдиного податку, підприємства та фізичні особи сплачують різні податки (відповідно до баз оподаткування).
Податки за об’єктами обкладання поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки призначаються безпосередньо на дохід і майно (пряма форма оподаткування). До непрямих податків належать податки на товари і послуги, що входять до ціни товару або враховані в тарифі на послуги. Власник товару чи послуги, реалізуючи їх, отримує податкові суми, які перераховуються державі (непряма форма оподаткування).
Прямі податки, у свою чергу, поділяються на реальні та особисті. До реальних податків належать земельний, промисловий, на грошовий капітал, домовий; до особистих – подушний, прибутковий, майновий, на спадщину та дарування.
Непрямі податки, на відміну від прямих, безпосередньо не пов’язані з доходом чи майном платника. Об’єктом оподаткування виступають товари чи послуги, коло яких постійно розширюється. Платниками непрямого податку є покупці й продавці. Значна його частка враховується продавцем у ціні товару чи послуги. В економічній літературі розрізняють такі види непрямих податків: акцизи, податок на додану вартість, мито.
Виокремлюють ставки непрямих податків тверді (на одиницю виміру товару) та у відсотках (як певна частка ціни товару). Уряду вигідніше призначати податки за відсотковою ставкою, оскільки підвищення цін на товари забезпечує збільшення податкових надходжень до бюджету.
За методами акумуляції серед доходів держави виокремлюють обов’язкові й добровільні платежі. Основна частина доходів надходить у розпорядження держави і місцевих органів самоврядування в обов’язковому порядку: це податки, збори, мита, штрафи різного роду і фінансові санкції. На добровільній основі в державні і місцеві доходи залучають кошти організацій і громадян шляхом проведення лотерей, надання позик, випуску акцій, використовування пожертвувань.
Особливістю вітчизняної податкової системи є переважання непрямих податків у доходах Державного бюджету. Підвищення дієвості податкової системи в Україні залежить від двох груп чинників:
1) наскільки успішно відбуватиметься розвиток ринкової системи;
2) в який спосіб будуть утілюватися в життя задекларовані в юридичних нормах принципи функціонування власне податкової системи.
Щодо першої групи чинників, то на сьогодні неефективність державного сектору економіки, який дотепер охоплює велику частку національної економіки, обумовлює низькі абсолютні розміри податкових надходжень до централізованих і місцевих бюджетів. Так, за високих ставок оподаткування доходів суб’єктів господарювання та податку на додану вартість Державний бюджет України систематично має значний дефіцит, а інфляція істотно знецінює податкові надходження до бюджетів різних рівнів.
Друга група чинників, що визначає дієвість податкової системи України, містить у собі не менше внутрішніх резервів, ніж перша. Наприклад, такий принцип системи оподаткування, як обов’язковість сплати податків, повсюдно порушується. Обсяги тіньового обороту в національній економіці оцінюються в мільярдах гривень. Посиленню цього негативного явища сприяють, зокрема, прозорі кордони держави, через які переміщуються значні товаропотоки.