Тема 3: формування ресурсів комерційного банку

Лекція 5 – «Порядок формування депозитних ресурсів комерційного банку»

Обсяг – 2 години

План:

1. Депозити комерційних банків, їх види та характеристика.

2. Порядок проведення депозитних операцій банків.

3. Відсоток на депозит, відсоткова політика стимулювання банківських депозитів.

1. Депозити комерційних банків, їх види та характеристика

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте практично усі клієнтські рахунки належать до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнтові у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти. Депозитні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів.

В Україні порядок залучення комерційними банками коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки регламентується положенням «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» затвердженим постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 р. № 516.

Депозитні операції – операції банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їхні рахунки у банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Депозитні операції передбачають формування вкладів клієнтів банку.

Депозит (вклад) (лат. depositum – переданий на збереження) – кошти внесені в комерційний банк клієнтами – фізичними чи юридичними особами, які зберігаються на їх рахунках і використовуються відповідно до режиму рахунку і банківського законодавства.

Особливість депозиту полягає в його двоїстій природі. Для вкладника депозит є потенційними грошима, які він може пустити в обіг. Але в той же час “банківські гроші” приносять доход у вигляді процентів. Тобто, з одного боку – це грошові ресурси, а з іншого – це капітал, що приносить прибуток. Перевага депозиту перед готівкою полягає в тому, що депозит приносить доход, а недолік – в тому, що депозит приносить доход нижчий порівняно з тим, який приносить звичайний капітал. Цей нижчий доход – сутність природи банку: платити за депозити дешевше, розміщувати дорожче.

Загальна класифікація депозитів передбачає їхній поділ залежно від видів вкладників, порядку і строку вилучення ресурсів та призначення депозиту.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

• депозити суб’єктів господарської діяльності;

• депозити фізичних осіб;

• депозити банків.

За способом оформлення депозити поділяються на:

• іменні депозити;

• депозити на пред’явника.

За строками використання депозити поділяються на:

• депозити до запитання;

• строкові депозити.

Депозити до запитання – це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи укладають з банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та ведеться ощадна книжка.

До депозитів до запитання можна віднести контокорентний рахунок і рахунок за овердрафтом.

Особливості депозитного рахунку до запитання:

• внесення і зняття грошей здійснюється як частинами, так і повністю у будь-який час без обмежень;

• кошти можуть бути зняті з рахунку як у готівковій, так і безготівковій формах;

• депозитний відсоток або зовсім не виплачується банком, або є досить низьким;

• вкладник сплачує комерційному банку комісійні за користування рахунком у вигляді фіксованої місячної плати або за кожний виписаний платіжний документ;

• по депозиту до запитання банк зобов’язаний зберігати мінімальний резерв в НБУ (може бути у більшій пропорції, ніж по вкладах на строк).

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Водночас, клієнти банку не повною мірою використовують кошти на депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є залишок коштів, який не знижується за певний мінімальний рівень і який комерційні банки застосовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. З огляду на це стає зрозумілим, чому комерційні банки одним з пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких клієнтів, здатних розмістити у банку значні обсяги грошових коштів.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках у вигляді депозитів до запитання банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. При цьому, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок і бланків векселів, за прийом та перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправлення запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунка та ін.

Строкові депозити – це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам та приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

• чітко встановлений строк зберігання;

• оформляються депозитною угодою;

• не використовуються для здійснення поточних платежів;

• при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

Строкові вклади – це грошові кошти, розміщені у банку на строго обумовлений термін. За термінами їх можна поділити на короткострокові та довгострокові.

При розміщенні строкових вкладів між банком і вкладником укладається депозитна угода, що передбачає основні умови зберігання та вилучення строкового вкладу.

Строкові вклади можна поділити на два види:

• прості (звичайні) строкові вклади;

• вклади з попереднім повідомленням про вилучення.

Ощадні вклади призначені для тривалого нагромадження грошових коштів фізичних осіб. Як і строкові вклади, вони можуть поділятись за термінами, але їхня основна відмінність полягає у можливості поновлення ощадного вкладу в будь-який момент. Вилучення ощадного вкладу, як правило, має здійснюватись за попереднім повідомленням.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим більш тривалий термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

• договором банківського рахунка;

• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватись також за допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них належать:

• депозитний сертифікат;

• ощадний сертифікат;

• банківський вексель.

Ці цінні папери емітуються банком на певний термін або до запитання, іменні або на пред’явника, з виплатою процента або врахування дисконту.

Сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.

Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні – фізичним.

Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

• спосіб випуску (в разовому порядку і серіями);

• спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

• термін обертання (строкові і до запитання);

• умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків після закінчення розрахункового періоду та з виплатою відсотків у день погашення сертифіката).

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їхнього викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. В банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.