3. Порука та гарантія

Порука (поручительство) – форма забезпечення зобов'язань при якій одна особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному обсязі або частково.

Поручителями можуть виступати фізичні та юридичні особи. Згідно Закону України «Про підприємства в Україні» гарантами та поручителями не можуть виступати державні підприємства.

Боржник і поручитель у випадку невиконання зобов'язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор має право у випадку невиконання зобов'язання пред'явити вимоги як до боржника, так і до поручителя.

Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо договором поруки не передбачено ліміт відповідальності. У випадку, коли поручитель зобов'язаний відповідати за виконання частини зобов'язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину.

Можливий варіант, коли поручителями виступають декілька осіб. Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно.

Чинним законодавством не передбачена особлива процедура звернення стягнення на майно або кошти поручителя. Тобто, банк повинен дотримуватись звичайного порядку доарбітражного врегулювання господарських спорів.

До поручителя, що виконав зобов'язання за боржника, переходять всі права кредитора по кредитному зобов'язанню в обсязі, в якому поручитель задовольнив вимоги банку. Тобто, виконання поручителем зобов'язання замість боржника створює правовідносини, в силу яких поручитель стає на місце вибувшого з зобов'язання кредитора і одержує право зворотної вимоги (регресу) до боржника. При цьому до поручителя переходять від кредитора всі документи, що підтверджують його право вимоги та права, що забезпечують ці вимоги.

Якщо кредитне зобов'язання забезпечено кількома поручителями, кожен з них набуває право регресної вимоги в розмірі сплаченої суми.

У випадку пред'явлення вимог до поручителя, останній має право захищатися від позову кредитора всіма способами, якими міг би користуватися сам боржник. Він може залучити до справи по пред'явленому до нього позову боржника як третю особу, оскільки у боржника також можуть бути заперечення проти цього позову.

Дещо схожою на поруку є інша форма забезпечення – гарантія.

По договору гарантії одна організація (гарант) приймає на себе зобов'язання нести майнову відповідальність перед кредитором іншої по забезпеченню виконання зобов'язань.

Не дивлячись на суттєву схожість, гарантія має відмінні риси від поруки.

Основною відмінністю є те, що по договору поруки, за загальним правилом, наступає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а по договору гарантії – субсидіарна, яка застосовується тільки у випадку непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Тобто, звернути вимогу до гаранта банк має право лише в тому випадку, коли у позичальника немає коштів для погашення боргу.

На відміну від поручителя, гарант, який виконав зобов'язання, не займає місце кредитора і не набуває права регресу (якщо інше не передбачене договором гарантії).

Ефективність поруки та гарантії, як форм забезпечення, пояснюється низькими витратами при оцінці якості забезпечення та контролю за його станом, високою ліквідністю.