3. Методи розрахунку величини кредитного ризику

Фундаментом сучасних теорій розуміння та управління ризиками є концепція ризикової вартості. Показник ризикової вартості був розроблений наприкінці 1980 х років. Його популярність спричинялася тим, що завдяки відомій спрощеності, він був доступний для розуміння керівників на всіх рівнях керування банком.

Ризикова вартість (VAR) відбиває максимально можливі збитки від зміни вартості фінансового інструмента, портфеля активів, компанії і т.д., що може відбутися за даний період часу з заданою імовірністю його появи. Наприклад, коли говорять, що ризикова вартість на 1 день складає 100 тис. дол. США з довірчим інтервалом 95% (чи імовірністю втрат 5%), це означає, що втрати протягом одного дня, що перевищують 100 тис. дол., можуть відбутися не більш ніж у 5% випадків.

Іншими словами, ризикова вартість – це розмір збитку, що може бути перевищений з імовірністю не більш р% (не буде перевищений з імовірністю (100 – р)% протягом наступних n днів. Для визначення величини ризикової вартості необхідно знати залежність між розмірами прибутків і збитків і ймовірностями їхньої появи, тобто розподіл ймовірностей прибутків і збитків протягом обраного інтервалу часу. У цьому випадку за заданим значенням імовірності втрат можна однозначно визначити розмір відповідного збитку. Однак реальний закон розподілу ймовірностей у більшості випадків невідомий, тому як заміну приходиться використовувати інший, добре вивчений розподіл Типовим прийомом є використання нормального розподілу ймовірностей.

З визначення випливає, що ключовими параметрами при визначенні ризикової вартості є довірчий інтервал і часовий обрій. Оскільки збитки є наслідком коливань, довірчий інтервал служить тією границею, що відокремлює «нормальні» коливання від екстремальних сплесків по частоті їхнього прояву. Звичайно імовірність утрат установлюється на рівні 1%, 2,5% чи 5% (відповідний довірчий інтервал складає 99%, 97,5% і 95%), однак ризик-менеджер може вибрати яке-небудь інше значення у відповідності зі стратегією керування капіталом, який дотримує дана компанія. Крім суб'єктивної оцінки, довірчий інтервал може бути встановлений і об'єктивним методом.

Для розрахунку показника ризикової вартості використовуються три різних економіко-математичних методи: аналітичний, метод історичного моделювання і метод статистичних іспитів Монте-Карло.

Перший з них є параметричним і дозволяє одержувати оцінки в замкнутому виді, а два інших представляють свого роду математичний експеримент.

Аналітичний (коваріаційний, дельта нормальний) метод ґрунтується на класичній теорії портфеля фінансових активів. Як основне припущення передбачається, що зміни ринкових факторів ризику мають нормальний розподіл. Це припущення дозволяє визначити розподіл прибутків і збитків для всього портфеля, що також буде нормальним. Потім, знаючи властивості закону нормального розподілу, можна легко обчислити збиток, що буде случатися не частіше заданого відсотка випадків, тобто показник ризикової вартості.

Метод історичного моделювання є відносно простим підходом, що на відміну від аналітичного методу не спирається на теорію ймовірностей і вимагає щодо невеликого числа припущень щодо статистичних розподілів для ринкових факторів ризику. Як і в аналітичному методі вартості інструментів портфеля повинні бути попередньо представлені як функції ринкових факторів ризику. Шуканий розподіл прибутків і збитків знаходиться емпіричним шляхом.

Метод статистичних іспитів Монте-Карло відноситься до методів імітаційного моделювання й у силу цього він має ряд загальних особливостей порівняно з методом історичного моделювання. Основна відмінність полягає в тому, що в методі Монте-Карло вибирається статистичний розподіл, добре апроксимуючий зміни ринкових факторів, що спостерігалися, і визначається оцінка його параметрів.

Вибір методу розрахунку показника ризикової вартості буде визначатися складом і структурою портфеля, приступністю статистичних даних і програмного забезпечення обчислювальними потужностями і поруч інших факторів.

Аналітичний метод уступає методам імітаційного моделювання в надійності оцінки ризиків портфелів, що складаються інструментів, вартість яких залежить від ринкових факторів нелінійним образом особливо на порівняно великих тимчасових обріях.

Метод історичного моделювання концептуально простий і найбільш доступний для розуміння, однак його реалізація вимагає наявності часових рядів значень по усім використовуваним у розрахунках ринковим факторам, що не завжди можливо для сильно диверсифікованих портфелів.

Головними труднощами при реалізації методу Монте-Карло є вибір адекватного розподілу для кожного ринкового фактора й оцінка його параметрів. Крім того, оцінка ризиків великих диверсифікованих портфелів на основі методу Монте-Карло вимагає великих витрат часу і технічних ресурсів.

Література:

Банківські операції [Текст] : підручник. / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна [та ін.]. – 4-те вид., без змін. – К. : КНЕУ, 2009. – 608 с. – С. 206-225.

Міщенко В. І. Банківські операції [Текст] : підручник / В. І. Міщенко, Н. Г. Слав’янська, О. Г. Коренєва. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К. : Знання, 2007. – 800 с. – С. 285-296.

Сковира Л. А. Банківські операції [Текст] : навчальний посібник / Л. А. Сковира. – К. : Аграрна освіта, 2010. – 371 с. – С. 173-187.

Господарський кодекс України [Електронний ресурс] : Кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV // База даних «Законодавство України»офіційного веб-сайту ВРУ. – Режим доступу до бази : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/436-15/print1323883625103676.

Про банки та банківську діяльність [Електронний ресурс] : закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // База даних «Законодавство України»офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Режим доступу до бази : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14&p=1324830502254568.

Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // База даних «Законодавство України»офіційного веб-сайту ВРУ. – Режим доступу до бази : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print1322222479222251.