2. Застава як вид забезпечення
У вітчизняній практиці банківського кредитування найбільш поширеною формою забезпечення є застава. Застава – це спосіб забезпечення зобов'язань, який передбачає право кредитора (заставодержателя) в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, зокрема така, що випливає з кредитного договору, договору купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо, тобто застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Але тільки те майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Також предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Не можуть бути предметом застави національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та є національним культурним надбанням, об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств, що знаходяться у процесі корпоратизації, вимоги, які мають особистий характер, тощо.
В залежності від виду майна або прав, що є предметом застави виділяють:
іпотеку – застава нерухомого майна;
заставу товарів в обороті й переробці;
заклад – застава рухомого майна;
заставу майнових прав;
заставу цінних паперів.
Кожен вид застави має свої особливості та вимагає уваги на окремих етапах процедури відносин між банком (кредитором) з одного боку та позичальником чи третьою особою (заставодавцем – майновим поручителем) з іншого.
Застава нерухомості – іпотека є надійним і високоефективним способом застави. Предметом іпотеки є майно, пов'язане з землею – будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісний майновий комплекс, земельні ділянки, інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості.
Особливість предмета іпотеки в тому, що він залишається у власності, а здебільшого і в розпорядженні заставодавця, і відповідно потребує від банку лише належної якості контролю за станом предмета застави.
Суттєвою особливістю іпотеки як різновиду застави, є процес виникнення взаємовідносин між сторонами договору. А саме, договір іпотеки має бути обов'язково засвідчений нотаріусом за місцем знаходження майна. Відповідно відносини сторін виникають не після підписання договору, а лише після його нотаріального посвідчення, що викликає певні ускладнення в процесі одночасного укладання кредитної угоди і договору іпотеки.
Надійність іпотеки пояснюється перш за все характером нерухомості – це майно, вартість якого має відносно довгостроковий характер, суттєво не змінюється (в короткостроковому періоді) в залежності від політичної чи економічної ситуації, потребує менших витрат по страхуванню майна завдяки меншому переліку страхових випадків.
Ефективність пояснюється, перш за все, незмінністю вартості майна і відносно високою ліквідністю (в більшості випадків), простотою контролю за заставленою нерухомістю, відсутністю витрат по утриманню у заставодержателя (майно залишається в розпорядженні заставодавця).
Значною перевагою є можливість точного визначення вартості майна та, як правило, відносно нескладна процедура оцінки.
Таким чином, іпотека є складним, але досить ефективним і надійним способом забезпечення банківських кредитів, а складність в основному полягає у необхідності проведення дуже ретельної перевірки стану майна, що часто потребує залучення фахівців з окремих галузей. Також існують певні ускладнення з юридичного боку, про що сказано вище, однак це не є суттєвим недоліком іпотеки як способу забезпечення виконання зобов'язань.
Наступний вид застави – це застава рухомого майна . Існують два різновиди застави рухомого майна: заклад та тверда застава.
Заклад – вид застави, при якій предмет застави передається заставодавцем у володіння заставодержателю. При твердій заставі – заставлене майно залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя.
З точки зору забезпечення надійного зберігання предмета застави та, відповідно, більш твердої гарантії повернення кредиту, більш ефективним вважається заклад. Однак, з точки зору витрат по утриманню, страхуванню, інших накладних витрат пов'язаних із зберіганням майна, більш ефективною та вигідною є тверда застава.
Особливість укладання договорів при твердій заставі (так само як і при іпотеці) полягає у обов'язковому їх нотаріальному посвідченні для окремих предметів застави. Такими предметами є транспортні засоби та космічні об'єкти.
Щодо надійності та ефективності як способу забезпечення кредиту, то застава рухомого майна є менш привабливою ніж іпотека. Це пояснюється перш за все характером предмета застави, яким є рухоме майно. Тобто розширюється коло можливих небезпек відносно цього майна, що підвищує витрати по страхуванню. Вартість даних предметів застави часто досить невелика в порівнянні з розміром кредиту, а це зумовлює необхідність збільшення кількості предметів застави та, відповідно, значно підвищує витрати по контролю та утриманню застави. Крім того, це майно більш схильне до змін вартості (порівнюючи з іпотекою) в результаті змін в економіці, змін на ринку, змін в уподобаннях потенційних покупців.
Застава рухомого майна використовується при невеликих за обсягами короткострокових кредитах та є більш оперативною (в більшості випадків) при реалізації об'єкта, що є перевагою в даній ситуації.
Наступний вид застави це застава товарів в обороті або у переробці.
Особливістю цього виду застави є те, що предмет застави знаходиться не тільки у повному володінні, а й у повному користуванні та розпорядженні заставодавця. Тобто, дане майно може (повинно) бути реалізоване чи перероблене для підтримки поточної діяльності позичальника.
Так, застава товарів в обороті застосовується в основному для підприємств торгівлі, коли заставлений товар підлягає реалізації для отримання доходу організації (часто цей дохід і є джерелом сплати боргу по кредиту). Головною умовою при цьому є заміна реалізованого заставленого товару іншим, не меншим по вартості, або ж відновлення запасу реалізованого товару в сумі попередньої реалізації. Інша назва застави товарів в обороті – це застава із змінним складом.
Застава товарів у переробці застосовується для виробничих підприємств. Предметом є сировина, напівфабрикати, комплектуючі. Головною умовою в цьому випадку є необхідність довести кредитору, що в результаті переробки предмет застави не змінить або збільшить свою вартість, для чого проводяться і надаються банку відповідні розрахунки. Якщо ж при переробці економічні показники (ліквідність, вартість тощо) предмета застави знизяться, кредитору краще використовувати тверду заставу або взагалі змінити об'єкт застави.
Основним недоліком цього виду забезпечення є висока ймовірність виникнення різниці в часі між моментом реалізації (переробки) товару і моментом відновлення його запасу, що суттєво зменшує гарантію повернення кредиту з вартості заставленого майна.
Крім того, товари в своїй більшості схильні до зміни вартості в результаті структурних змін на ринку цього товару, на ринку взагалі, економічного стану в країні тощо, що знижує рівень їх привабливості як забезпечення кредитних зобов'язань.
Основна увага при заставі товарів у обороті чи переробці повинна приділятись контролю за станом предмета застави, з тим, щоб не допустити суттєвих непередбачених змін в його вартості внаслідок невиважених дій заставодавця.
Ефективність даного виду забезпечення слід розглядати в двох аспектах:
З одного боку – висока ймовірність зміни ринкової вартості предмета застави, відносно висока вартість обслуговування (оцінка, контроль, страхування) та висока різниця в разі примусового продажу робить заставу товарів в обороті чи переробці менш привабливими поряд із заставою нерухомості чи рухомого майна.
З іншого боку – предмет застави беспосередньо використовується для отримання доходу позичальника та відповідно є джерелом для погашення кредиту. Тобто, об'єкт застави поряд із виконанням функції забезпечення вторинного джерела повернення кредиту, забезпечує одночасно і основне первинне джерело погашення – це дає змогу позичальнику не «відволікати» своє майно (при інших видах застави майна) від процесу «виробництва» і сприяє більш ефективній роботі клієнта.
Таким чином, маючи змогу вибору об'єктів застави банк повинен вирішити, що краще певною мірою знизити ефективність роботи позичальника, «зачинивши» його майно, але при цьому мати вищий рівень гарантії з боку забезпечення. Або ж суттєво не впливати на процес використання клієнтом свого майна і ресурсів, сприяючи таким чином поверненню кредиту з первинного основного джерела.
Крім застави майна (рухомого, нерухомого, із змінним складом) в сучасній банківській практиці використовується застава майнових прав.
Предметом застави, в даному випадку виступає не майно, а право на володіння та користування ним. Саме такий характер предмета застави зумовлює абстрактний характер вартості подібної застави. Це, в свою чергу, створює досить значні складності при встановленні реальної вартості такої застави, зумовлюючи тим самим високий ризик переоцінки об'єкта застави (адже в основному оцінка прав на майно приймається згідно договору передачі певних прав на майно заставодавцю). Разом з тим предмет застави в даному випадку має дуже високий рівень ризику втрати вартості внаслідок дій заставодавця чи особи, що передає права, а також дії зовнішніх факторів.
Особлива складність полягає у проведенні контролю за станом застави. Тому, що в результаті певних дій позичальника (заставодавця) договір передачі прав може бути розірваний третьою стороною (надавачем права) на законних підставах – невиконання умов цього договору. Таким чином банк повинен, перш за все, слідкувати (в процесі оцінки стану застави) за дотриманням умов договору передачі майнових прав.
Всі перелічені ускладнення (оцінка майнових прав, оцінка можливостей щодо виконання умов договору передачі прав, подвійний контроль за угодами, високий ступінь ризику втрати предмета застави тощо) є дуже суттєвими недоліками з точки зору забезпечення кредиту та зумовлюють низький рівень ефективності та привабливості для банку застави майнових прав як способу забезпечення банківських кредитів.
Останнім різновидом застави, який існує в Україні, є застава цінних паперів.
Предметом застави є будь-які цінні папери, в тому числі векселі, які можуть бути передані заставодержателю шляхом індосаменту, передачі на відповідальне зберігання заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або іншого банку.
В заставу приймаються всі цінні папери, що створюють певні зобов'язання (облігації, ощадні сертифікати, векселі) чи надають право власності на певне майно (акції).
Особливою вимогою є можливість передачі цінного паперу у власність третій особі (заставодержателю або покупцю у випадку реалізації). Зокрема, акції закритих акціонерних товариств не завжди можуть прийматись в заставу, оскільки мають обмежену можливість реалізації.
В процесі прийняття в заставу цінних паперів банк повинен вирішити ряд важливих питань, зокрема:
з'ясувати право власності заставодавця на цінні папери, що передаються в заставу та можливість їх відчуження;
з'ясувати ринкову (біржову) вартість цінних паперів та їх ліквідність;
оцінити стан емітента цінних паперів;
визначити перспективи зміни вартості цінних паперів на фондовому ринку.
В практичній діяльності при прийнятті того чи іншого виду застави (об'єкту) в забезпечення банківського кредиту вирішуються два основні питання: ліквідність об'єкта, як спроможність до швидкої реалізації, та надійність, як спроможність мати відносно незмінну ціну на ринку та безпеку з точки зору збереження вартості об'єкта протягом тривалого часу.
Такі ж об'єкти, як цінні папери та товари в обігу чи в переробці, мають вищий рівень ліквідності, але вони мають значно ширший перелік ризиків, пов'язаних із втратою вартості та ціну, яка значною мірою залежить від зміни структури ринку, уподобань покупців, макроекономічних процесів в країні, що зумовлює значно нижчий рівень надійності цих об'єктів.
Крім ліквідності та надійності, на рішення про прийняття того чи іншого об'єкта в якості застави можуть впливати такі фактори, як правове регулювання використання різних об'єктів (у відносинах власності, заставних тощо), наявність об'єктів у позичальника, кредитна політика банку, рівень кредитного ризику за позикою та інші фактори на рівні держави та окремих суб'єктів господарювання.
