Тема 9: Операції з векселями
Лекція 16 – «Вексель як форма міжгосподарських розрахунків»
Обсяг – 2 години
План:
1. Характеристика та види векселів.
2. Види банківських операцій з векселями.
1. Характеристика та види векселів
Невід’ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб’єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.
За формою та способом використання векселі поділяють на прості і переказні.
Простий вексель означає зобов’язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги.
Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред’явнику векселя.
Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі.
Комерційний вексель з’являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговий.
Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики.
Векселі, в основу яких покладено реальні фінансові угоди і котрі виписані (акцептовані) авторитетними особами, передусім банками, мають досить широку сферу обігу. В обігу, однак, можуть з’являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких належать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі.
Підроблений вексель – це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедателя або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підробка здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.
Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реальної кредитної операції. Він акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб’єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб’єктів виступають то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем) називають зустрічними. Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи бронзовими), оскільки вони можуть з’являтись і в результаті реальних торгових відносин між контрагентами.
Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім’я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. На відміну від дружнього векселя, в якому особа, що його акцептувала (підписала) бере на себе вексельні зобов’язання, бронзовий вексель виникає для обману кредиторів. Проблема, однак, у тому, що, незважаючи на економічну дефективність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити. Це вимагає підвищеної уваги з боку працівників банку до здійснення вексельного кредитування.
Економічна сутність векселя полягає в такому:
1. Вексель – це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов’язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов’язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, можлива лише по його пред’явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.
2. Вексель – це грошове зобов’язання. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші.
3. Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб’єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. В тексті векселя відсутні будь-які положення, які б пов’язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов’язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за векселем зобов’язаний виплатити суму боргу будь-якому пред’явнику векселя, вказаному в тексті вексельного бланка, навіть при наявності підстав відмовитись від оплати за товарною угодою, наприклад, через непоставку, недопоставку, некондиційність товару тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред’явник векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника товару та його покупцем.
4. Вексель – це безспірне боргове зобов’язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.
5. Вексель – це безумовне боргове зобов’язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя.
6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто, ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя. До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважається ненаписаним.
Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових зобов’язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують відносини між суб’єктами вексельної угоди. Сукупність таких норм утворює вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права. Принципова відмінність полягає у тому, що вексельне право має прецептивний, тобто наставляльний, характер; ним заборонено усе, що не дозволено. Зокрема, не існує можливості тлумачення вексельного закону, відміни його настанов іншими законами, не приймаються заперечення боржника проти сплати коштів власнику векселя (виняток може бути зроблений лише у випадку, коли кредитор купував вексель з метою завдати збитків боржнику за векселем). Строгий характер вексельного права має на меті компенсувати ту простоту, з якою вексель потрапляє в обіг: на відміну від інших цінних паперів емісія векселя не передбачає процедури державної реєстрації, будь-яких вимог до емітента, окрім наявності право- чи дієздатності.
Як зазначалось, вексельне право приділяє значну увагу формальній стороні заповнення векселя. Для визнання документа векселем він повинен містити ряд елементів, які називають обов’язковими реквізитами векселя. Згідно з Положенням про переказний і простий вексель переказний вексель повинен містити вісім, а простий вексель – сім обов’язкових реквізитів.
Реквізити переказного векселя |
Реквізити простого векселя |
1. Найменування «Вексель» |
1. Найменування «Вексель» |
2. Простий і нічим не зумовлений наказ сплатити певну суму |
2. Просте і нічим не обумовлене зобов’язання сплатити певну суму |
3. Найменування платника |
|
4. Зазначення строку платежу |
3. Зазначення строку платежу |
5. Зазначення місця платежу |
4. Зазначення місця платежу |
6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж |
5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж |
7. Дата і місце складання векселя |
6. Дата і місце складання векселя |
8. Підпис векселедавця |
7. Підпис векселедавця |
1. Вексельна мітка, тобто найменування «вексель», включене у текст документа на мові, якою складено вексель. З метою утруднення перетворення невексельного зобов’язання у вексель слово «вексель» зазначається двічі: у лівому верхньому куті і в тексті документа, наприклад словами «заплатіть проти цього векселя …», «платіть за цим переказним векселем …».
2. Простий і нічим не зумовлений наказ (для переказного векселя) або зобов’язання (для простого векселя) сплатити певну суму. У векселі має бути зазначена конкретна точна сума (не допускається заповнення типу «приблизно три тисячі гривень», чи «шість-сім тисяч євро»).
Якщо вексельна сума позначена словами і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається цифра, позначена прописом. Якщо ж у переказному векселі сума позначена кілька разів – або прописом, або цифрами – то у випадку розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається лише менша сума.
У переказному векселі, який підлягає оплаті за поданням або у такий-то строк від подання, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться проценти. У будь-якому іншому випадку така умова вважається ненаписаною. Процентна ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.
3. Найменування платника. У тексті векселя зазначаються реквізити юридичної особи або прізвище фізичної особи, а також їхні адреси. Допускається присутність у векселі назв кількох платників (як і кількох векселеотримувачів), однак позначення вексельної суми має бути єдиним.
4. Зазначення строку платежу. Існує кілька варіантів вираження строку платежу за векселем (строку векселя):
на визначений день, місяць, рік. Наприклад – «21 січня 1997 р.». Якщо конкретне число місяця не зазначено, то строк платежу настає в останній день цього місяця. Якщо строк векселя припадає на неробочий день, то платіж за векселем має бути здійснений у перший наступний за ним робочий день;
через певний термін після дати складення, наприклад «через два місяці». Можливі позначення типу «на початку травня», «в середині червня», «наприкінці грудня», що означає, відповідно, перше, п’ятнадцяте й останнє числа місяця;
за поданням. День подання векселя до оплати і буде строком векселя, причому вексель має бути поданим до оплати протягом року від дати складення;
через певний термін після подання векселя. Відлік строку платежу починається з дня подання векселя. Як і в попередньому випадку, максимальним терміном погашення векселя є один рік з дати його складання.
5. Зазначення місця платежу. Місце оплати векселя може бути за місцем перебування чи проживання платника, або ж не збігатись з ним. Позначається назва населеного пункту, в якому має проводитись оплата векселя. Закон не передбачає детальних вимог щодо місця платежу, проте деталізація дає змогу уникнути можливих непорозумінь. Наприклад, визначення місцем платежу м. Ямпіль може призвести до того, що вексель буде презентовано у Вінницькій обл., а платник готуватись до оплати у Сумській обл. Також, для полегшення процедури оплати дозволяється зазначати назву юридичної особи, де буде здійснено платіж, наприклад, приміщення біржі, банківської установи тощо.
Місце платежу, позначене у векселі, є єдиним для усієї вексельної суми, тобто надписи типу «заплатіть 1 000 грн. у Каневі і 2 500 грн. у Черкасах» роблять вексель недійсним.
6. Найменування того, кому або за наказом кого повинен бути здійснений платіж. Зазначається повна або ж скорочена назва організації, прізвище та ім’я фізичної особи, які є першим векселеотримувачем. При цьому помилки у назві першого векселеотримувача (наприклад, Нагорняк замість Нагірняк, «Ай Пі» замість «Ай Пе») не позбавляють вексель сили, хоч і створюють певні труднощі для останнього власника векселя. Переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця, на самого векселедавця, а також за рахунок третьої особи.
7. Дата і місце складання векселя. Вексельна дата зазначається один раз у вигляді числа місяця та року поруч із зазначенням місця складання векселя, а позначення на зразок «на Івана Купала», «в третій понеділок серпня» роблять вексель недійсним. Наявність датування векселя дає змогу визначити строк платежу та наявність у векселедателя дієздатності на момент складання векселя. Невідповідність фактичної вексельної дати з датою, зазначеною у векселі, не позначається на силі векселя.
Місце складання векселя позначається у вигляді конкретної географічної назви, однак фактичне місце може і не збігатися з місцем, вказаним у векселі. Важливість даного реквізиту полягає у наявності правила, за яким у разі неточності позначення місця платежу останнє знаходиться в районі місця складання векселя.
8. Підпис того, хто видає документ. Підписом особа підтверджує, що текст векселя відповідає її волі, тому без такого підпису вексель не має сили. Підпис вчинюється рукописним способом і власноруч (механічне відтворення підпису не допускається) фізичною особою та керівником і головним бухгалтером підприємства – юридичної особи з відбитком печатки (при цьому назва підприємства може бути продубльована штемпелем).
Підпис на векселі може бути вчинений і не особою, яка видає документ, а уповноваженою особою. Уповноважена особа повинна вписати у вексель ім’я і прізвище особи, від якої видається цей вексель, і завірити свій підпис. На векселі проставляється надпис «за довіреністю», «як уповноважений» тощо, без чого відповідальність за векселем нестиме уповноважена особа.
Наявність зазначених реквізитів є обов’язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки:
коли у тексті векселя не вказано вексельний строк, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;
за відсутності особливого позначення місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також місцем проживання платника;
вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.
Вексельний текст може містити і низку інших елементів, однак їх наявність чи відсутність не позначається на силі векселя, хоч і може утруднити його обіг.
Простий вексель слугує для оформлення відносин боргу за реалізовані в кредит товари (надані послуги), видані грошові кошти.
В складанні простого векселя беруть участь дві особи: боржник і кредитор. Боржник (векселедатель) виписує вексель, в якому зобов’язується виплатити суму боргу у зазначений термін, підписує його і передає своєму кредитору (векселедержателю).
Коли простий вексель є свідоцтвом боргу, що також дає його власнику можливість достроково вилучити капітал, переказний вексель (тратта) призначений для переміщення коштів від однієї особи до іншої. Як правило, в складанні переказного векселя беруть участь три суб’єкти:
кредитор (трасант, векселедатель) – особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;
боржник (трасат, платник) – особа, яка отримує наказ заплатити;
ремітент (векселетримач, перший покупець векселя) – особа, на користь якої видано вексель.
Акцепт (від accipere (лат.) – приймаю) означає згоду платника оплатити вексель, прийняття ним зобов’язань за векселем. Він вчиняється надписом «акцептовано», «заплачу» тощо та підписом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептант стає основною зобов’язаною за векселем особою. Слід наголосити, що попри виняткове значення акцепту даний реквізит не належить до переліку обов’язкових. Це означає, що вексель може функціонувати і без акцепту, наприклад, коли векселедержатель упевнений у платоспроможності і порядності трасата. Проте в такому разі для реалізації своїх вимог векселедержатель не зможе скористатись силою вексельного права.
Хоч звичайно вексель подається до акцепту після його заповнення, строк подання може продовжуватись аж до настання строку оплати і навіть після нього. Акцептант має право здійснити частковий акцепт, тобто погодитись не на всю вексельну суму, і тоді на залишок коштів вексель вважатиметься неакцептованим.
Для ремітента володіння векселем передбачає кілька можливостей:
1) він може зберігати вексель у власному сейфі або в банку і при настанні строку платежу подати його трасату для оплати;
2) векселедержатель може отримати банківський кредит, переврахувавши вексель у банку до настання строку його погашення або надавши вексель банку в заставу;
3) власник векселя може розплатитись ним зі своїм контрагентом.
Для перевідступлення прав за векселем його тримач (індосант) вчинює на звороті векселя або приєднаному до нього аркуші передавальний надпис – індосамент (від італ. in dosso – на хребті, в даному випадку – на звороті) на користь індосата і підписує його. Підпис на індосаменті повинен бути виконаним власноручно, тоді як інші його частини можуть наноситись механічними засобами.
Індосамент має бути простим і нічим не зумовленим. Частковий індосамент є недійсним. Допускається застосування бланкового індосаменту, в якому не зазначено назви нового власника векселя, а присутній лише підпис індосанта. В останньому випадку векселедержатель може заповнити бланк на своє ім’я або на ім’я третьої особи, індосувати вексель як через бланк, так і за допомогою іменного індосаменту, просто передати вексель третій особі.
Індосованим може бути не лише переказний, а й простий вексель. Відмінність між ними буде лише у мінімальній кількості підписів: два – для простого і три – для переказного.
Векселедатель та будь-який векселедержатель може не допустити обертання векселя, вчинивши на ньому надпис «не наказу» або «лише» тощо. Такий вексель називається іменним. Він також може перевідступати, але шляхом не індосаменту, а цесії. Між правами ж індосата та цесіонарія (особи, що отримує права за цесією) існує принципова відмінність. Важливою особливістю вексельного права є наявність солідарної відповідальності кожної з осіб, котрі поставили свої підписи на векселі. Як наслідок перед векселедержателем несе відповідальність не лише акцептант – як у випадку цесії – а й усі векселедержателі та гаранти. Цесіонарій також втрачає можливість скористатись самостійним і безумовним характером вексельного зобов’язання, яку зберігає індосат.
Останнім елементом схеми обігу переказного векселя є процедура його погашення. Останній векселедержатель повинен подати вексель до сплати в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів (за згодою сторін строк платежу може бути пролонговано, а угода оформляється новим векселем з аналогічними умовами, в якій черговість індосантів повинна бути збережена). Дострокова оплата векселя можлива лише за згодою платника. Боржник, він же презентат, за допомогою індосаменту чи неперервного ланцюга індосаментів ді- знається про нового власника векселя, впевнюється в тому, що презентант векселя (особа, яка подає вексель до платежу чи до акцепту) і векселетримач є однією особою та сплачує останньому вексельну суму в грошовій формі з учиненням на звороті векселя розписки про здійснення платежу. Оплата векселя може провадитись готівкою, чеком, або переказом на банківський рахунок. З моменту оплати векселя особа, що здійснила платіж, вважається вільною від зобов’язання.
Якщо боржник запропонує виплатити лише частину вексельної суми, то векселетримач не має права відмовитись від такої пропозиції. В цьому разі у тексті векселя червоним кольором робиться помітка залишкової суми боргу.
У разі відмови або неспроможності боржника оплатити вексельну суму, використовуючи принцип солідарної відповідальності за векселем, векселедержатель може подати позов до всіх індосантів, гарантів та трасанта без урахування черговості підписів на векселі. Відповідно, коли вексель оплачується одним із індосантів, особа яка оплатила вексель, може подати позов до інших індосантів та трасанта, проте трасант не має права вимагати оплати від індосантів. Однак поданню позову проти солідарно відповідальних осіб має передувати процедура протесту векселя з боку векселедержателя. За умови відсутності протесту, несвоєчасного його подання, недотримання при здійсненні протесту необхідних правових норм, векселедержатель втрачає право на висунення позову до трасанта та індосантів.
Процедура протесту полягає в офіційному засвідченні факту відхилення від законодавчо встановленого порядку обігу векселя і про настання певних правових наслідків. Векселедержатель протягом двох робочих днів після строку платежу за векселем подає вексель нотаріусу за місцезнаходженням платника (або третьої особи, якій доручено здійснити оплату векселя). У той самий день нотаріус висуває вимогу платежу (акцепту) боржнику. Якщо до 12 год. наступного дня платник виплачує суму боргу (акцептує вексель), то нотаріус повертає йому вексель без учинення протесту. Якщо ж у вказаний термін платіж (акцепт) не надходить, нотаріус опротестовує вексель шляхом внесення запису в текст векселя помітки про неплатіж (неакцепт), спеціальний реєстр та складанням Акта про протест векселя. Серед обов’язкових даних акта про протест:
дані про особу, проти якої висувається протест (протестат);
вказівка на безуспішну пропозицію оплатити (акцептувати) вексель;
місце і дата подання протесту;
підпис посадової особи, що вчинює протест;
печатка установи, яка вчинює протест.
Акт разом з векселем вручається векселедержателю, який оплачує витрати на здійснення протесту, що включають державне мито, спеціальний збір за здійснення нотаріальних дій, канцелярські, поштові, транспортні витрати тощо.
У випадку, коли боржник не виявить бажання зустрічатись з нотаріусом, не допустить його до себе в кабінет чи квартиру, або коли місцезнаходження платника не відоме, а також проти неіснуючих, фіктивних фірм здійснюється символічний протест.
Після здійснення протесту протягом чотирьох днів векселедержатель повинен повідомити свого індосанта та векселедателя про неплатіж (неакцепт), а ті, у свою чергу, протягом двох днів з моменту отримання повідомлення інформують про це свого індосанта аж до закінчення ланцюжка надписантів векселя. Ця процедура називається нотифікацією. Вона дає змогу швидко повідомити усіх зобов’язаних за векселем осіб і сприяє якнайшвидшому погашенню векселя. Оскільки неоплата векселя негативно впливає на репутацію фірми, а плата за вчинення протесту покладається на осіб, що сплачують опротестований вексель, часто попередній векселедержатель чи трасант добровільно оплачують вексель, виключаючи вплив судових органів і уникаючи додаткових витрат. Уникнути витрат на протест векселя можна і шляхом учинення на ньому надпису «оборот без витрат», «без протесту». В такому разі векселедержатель має право вимоги до суб’єкта, що здійснив такий надпис і без процедури протесту. Якщо цим суб’єктом є трасант, то такий надпис робить непотрібним протест щодо усіх зобов’язаних за векселем осіб. У сукупності розмір зворотної вимоги векселедержателя включає таке:
1. Несплачену вексельну суму разом з процентами, якщо вони передбачалися.
2. Проценти з дня закінчення строку векселя. Одноманітним законом про переказний і простий вексель установлено процентну ставку в розмірі 6% річних, яка, втім, за рішенням національного законодавства може бути змінена.
3. Пеня в розмірі 3% річних, рахуючи з дня строку платежу до дня фактичного погашення векселя1.
4. Витрати, пов’язані з протестом.
Існують строки давності щодо вимог за векселем. Зокрема, стосовно акцептанта строк давності претензій становить три роки, до індосантів та особи, що виставила вексель, – один рік. У випадку, коли вексель було оплачено одним із індосантів, строк давності його вимог до інших солідарно відповідальних осіб становить шість місяців.