Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Порывняльне правоз..doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

ціальної організації. Норма права дозволяє законодавцю в необхідних випадках ефективніше втручатися в ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення певних цілей. З цього випливає, що норма права має більше зна­чення за правило, встановлене для застосування суддями в конкретній справі.

Важливою проблемою для романо-германської сім'ї є визначення оптимального ступеня узагальненості норм права, оскільки від її вирішення значною мірою залежить ефективність права. Фахівці зазначають, що норми пра­ва не повинні бути занадто загальними, оскільки в цьому разі вони припиняють бути досить надійним керівництвом для практики, проте не повинні бути і надмірно деталізо­ваними, бо вони призначені регулювати саме тип відно­син, а не застосовуватися як судове рішення, тільки до конкретної ситуації.

Ступінь узагальненості норми права не є однаковим для всіх галузей романо-германського права. Так, конкре­тизація норм публічного права повинна бути максималь­ною. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлума­ченні цих норм. А в приватному праві, де немає великої потреби нав'язувати суб'єктам права тверді юридичні рішення, конкретизація норм може бути мінімальною, і тому допускається високий ступінь узагальнення1.

2. Значна роль юридичної науки у створенні норм пра­ва. Юридична наука традиційно займається упорядкуван­ням і систематизацією рішень, що приймаються у кон­кретних справах. Вона виявляє з маси конкретних справ чіткі основні принципи, загальні засади, якими в майбут­ньому можуть керуватися судді та юристи-практики. Зав­дяки формулюванню правових норм науковцями юри­дична практика звільняється від невідповідних або зайвих елементів.

3. Пріоритет норм, що містяться в законодавстві.

Юристи романо-германської сім'ї сприймають право як розгалужене й величезне зібрання письмових текстів, що мають значення закону. Така увага до закону не є випад­ковою. Закон являє собою найприйнятнішу форму для втілення норм права як загальних правил поведінки. Річ у тім, що закон має загальний і неперсоніфікований ха­рактер: він застосовується щодо всіх, хто відповідає його умовам, з моменту набрання ним чинності та до його ска­сування1. Особливе значення в романо-германському праві мають норми, що містяться в конституційних актах і кодек­сах. Наприклад, завдяки кодексам у праві з'являються до­сить загальні, систематизовані, легкодоступні для пошуку і розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, до­клавши мінімальних зусиль, можуть визначити, яким чи­ном повинні вирішуватися ті чи інші проблеми2.

4. Своєрідність зв'язку з судовою практикою. Ця своє- рідність полягає, по-перше, в офіційному запереченні судо- воїнормотворчості. У країнах романо-германської право- вої сім'ї на відміну від країн загального права суди лише інтерпретують пов'язані з кожним конкретним випадком заздалегідь підготовлені тексти законів. Тому вважається, що судові рішення є наслідком розуміння законів судами3.

По-друге, судова практика суттєво впливає на право за допомогою тлумачення його норм. Норма права в романо-гер- манській правовій сім'ї не регламентує деталі, оскільки пра- вотворець не може точно передбачити розмаїття конкретних справ, що виникають у практиці і що в майбутньому підпа- датимуть під її регулювання. Загальний характер норми пра- ва автоматично збільшує роль судді в її тлумаченні, обумов- люючи надання суддям широких дискреційних повнова- жень при застосуванні норм і відкриваючи простір для

1 БержельЖ.-д. Вказ. Праця. — с. 90.

2 Давид р., Жоффре-Спинози к. Вказ. Праця. — с. 70.

3 Жалинский а., Рерихт а. Введение в немецкое право. — м.: Спарк, 2001. - с. 23.

' Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С. 71.

творчого розширювального тлумачення. Тому роль судці в сім'ї романо-германського права не обмежується лише «ро­ботою рота, завдяки якому говорить закон»'.

Отже, для того щоб мати повне уявлення про право в країнах романо-германської правової сім'ї, недостатньо знати лише зміст норм права. Право в країнах романо-германської сім'ї складається не тільки з законодавчих норм; воно включає також так звані «вторинні правові норми», що створюються в судовій практиці завдяки тлу­маченню суддями законодавчих норм і уточнюють та до­повнюють ці норми. Норма, створена законодавцем, — то лише ядро, навколо якого обертаються «вторинні пра­вові норми»2.

Суди, усуваючи прогалини в законах, нерідко висту­пають як «заступники» законодавця. Наприклад, у річно­му звіті Федерального верховного суду Німеччини за 1996 рік зазначається, що жоден юрист уже не сумнівається в тому, що в усі часи чинне право є сумішшю законодавчих норм і суддівського права та що право, втілюючись у судо­вих рішеннях, ніколи повністю не збігалося з положення­ми законодавства. Обговоренню підлягає лише питання про кордони суддівського права, але не його існування3.

§ 2. Джерела права в романо-германській сім'ї, їх види

У романо-германській правовій сім'ї не має єдиного уявлення про джерела права і про їхнє співвідношення між собою. Кожна з численних правових систем, які станов­лять цю сім'ю, має свої специфічні риси, обумовлені істо­ричними і національними традиціями, особливостями правової культури й іншими факторами. Більш того, пи­тання про поняття джерел права є досить складним і дис-

кусійним навіть усередині кожної національної правової системи. Відповідь на нього змінюється час від часу і за­лежить від галузі права, щодо якої вона надається, так і від філософських та правових поглядів кожного автора.

Поняття «джерело права» належить до групи право­вих понять, які, на думку О. О. Рубанова, є метафорами1. Поняття-метафора «джерело права» походить з антично­го Риму. Автором цього поняття вважається Тит Лівій, який писав, що Закони XII таблиць є «джерелом усього публічного та приватного права» (sons omni publice privat juris). Таким чином, конкретна правова форма — Закони XII таблиць — була названа джерелом права. Можливо, таке порівняння породжене прикладом римських святих водних джерел, що живлять землю. Тит Лівій запропону­вав визнати нормативний акт джерелом, що «живить» правовідносини. Поступово такий метафоричний підхід трансформувався в юридичне поняття «джерело права».

У романо-германському праві термін «джерело права» є багатозначним. Так, наприклад, Ж.-Л. Бержель позначає цим терміном змістовні (сутнісні) та формальні джерела права. На думку французького вченого, змістовні (сутнісні) джерела права — це передусім творчі сили права, моральні, філософські, релігійні, політичні, соціальні та ідеологічні принципи, які покладені в основу правових норм і обумов­люють їх зміст. У свою чергу формальні джерела права — це способи формування правових норм, тобто прийоми та акти, за допомогою яких правила стають складовою части­ною позитивного права і набувають статусу норм права2.

Джерела права в цій сім'ї традиційно розглядаються не в одному окремо узятому (історичному, соціологічному, філософському, формально-юридичному) аспекті, а в су-

1 Бержель Ж.-Д. Вказ. праця. — С. 145.

2 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С. 72.

3 Зеккер Ф. Ю. Вказ. праця. — С. 21.

1 Рубанов А. А. Понятие источника права как проявление метафо­ричности юридического сознания // Судебная практика как источник права. - М., 1997. - С. 42.

2 Бержель Ж.-Д. Вказ. праця. — С. 97—98.

купності кількох сторін, що доповнюють одна одну'. Якби при розгляді, наприклад, джерел німецького права авто­ри обмежилися лише формально-юридичним підходом, згідно з яким визнаються тільки два види джерел права — закони і звичаєве право, то з поля зору зникли б такі не­формальні джерела права, як правова історія, правова доктрина, загальні принципи права, судова практика, що протягом багатьох століть суттєво впливають на німець­ке право. А це створило б якоюсь мірою перекручену кар­тину сучасної правової системи Німеччини.

Проте, незважаючи на різноманітність підходів до ви­значення поняття «джерело права», в романо-германській правовій сім'ї традиційно домінує формально-юридичний підхід2. Так, нідерландські юристи визначають джерела пра­ва як форми виразу позитивного права, які мають значення обов'язкових засобів ознайомлення з чинним правом3.

Слід звернути увагу на те, що серед джерел права у формально-юридичному значенні провідна роль незмінно належить законові. На думку Р. Давида, законодавство — це першорядне, майже єдине джерело права у країнах ро­мано-германської правової сім'ї. Інші джерела права по­сідають підлегле та малозначне місце порівняно з класич­ним джерелом права — законом4.

Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права:

  1. нормативно-правові акти;

  2. правові звичаї;

  3. міжнародні договори;

  4. загальні принципи права;

  5. правова доктрина;

  6. судова практика (судові прецеденти).

Вони можуть бути класифіковані за різними крите­ріями, а саме:

1. Залежно від формальної обов'язковості джерела права можна класифікувати на формально-обов'язкові (писані) та неформальні (неписані).

До формально-обов'язкових джерел права належать, насамперед, нормативно-правові акти, міжнародні дого­вори та правові звичаї. Вони відіграють визначальну роль у всій системі романо-германського права.

Неформальні джерела (зокрема, правові доктрини, судова практика) в суто юридичному значенні не є обо­в'язковими, проте суттєво впливають на процес розвит­ку й удосконалення права.

2. Залежно від юридичної сили, соціального значен- ня і ступеня поширеності вирізняють первинні та вто- ринні джерела права.

Первинними джерелами в усіх країнах романо-гер­манського права є нормативні акти і звичаї з безсумнів­ною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, віді­грають значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права.

Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу ли -ше тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є не­повними чи неясними. їх використання не є юридично обо­в'язковим. До вторинних джерел романо-германського пра­ва належать судові прецеденти, наукові роботи відомих уче-них-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права'.

3. Залежно від способу формування всі джерела ро- мано-германського права поділяються на дві групи:

  • джерела, що їх формують законодавчі і виконавчі органи держави (нормативно-правові акти);

  • джерела, що їх формує суспільство (наприклад, правові звичаї, правові доктрини).

1 Марченко М.Н. Вказ. праця. — С. 299.

2 Там само. - С. 298.

3 Правовая система Нидерландов / Отв. ред. В. В. Бойцова, В. Бойцова. - М.: Зерцало, 1998. - С. 22.

4 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. - С. 74-75.

1 Марченко М. Н. Вказ. праця. — С. 309.