ком колонізували Африканський континент, перетворив­ши його на сировинний придаток, внаслідок чого афри­канські народи були позбавлені права самостійно визнача­ти зміст і форму свого права. Розпочалася примусова рецеп­ція європейського права. Колоніальна влада — англійська, французька, португальська й бельгійська — в основному прагнули впровадити в африканських країнах право і судо­ву систему, що діяли у відповідній метрополії. Кожна ко­лоніальна держава нав'язувала своїм володінням власну правову модель: французьке право було введено у Фран­цузькій Африці й на Мадагаскарі; бельгійське — у Конго; португальське — в Анголі й Мозамбіку; загальне — в анг­лійських колоніях; романо-голландське, змінене пізніше під впливом англійського загального права, — у Південній Африці; Ліберія запозичала загальне право й деякі судові звичаї Англії та СІЛА¹.

Результатом взаємодії традиційного й запозиченого права стало, з одного боку, становлення нових галузей пра­ва, а з другого — зміна і пристосування звичаєвого права до нових суспільних відносин. Проте останнє не було цілком витиснуте правом метрополій. Колонізатори не прагнули заборонити всі норми традиційного африкан­ського права. Було офіційно визнано, що окремі види су­спільних відносин — сімейні, земельні, спадкові — регу­люються нормами звичаєвого права. Були збережені суди, що складалися з місцевих старійшин і поширювали свою юрисдикцію на корінних африканців.

Третій етап формування африканських правових си­стем проходив в умовах становлення державної незалеж­ності африканських країн. Цей процес, що почався в другій половині XX століття, становив розпад колоніаль­них імперій. Використовуючи закріплене в Статуті ООН право націй на самовизначення, африканські народи один за одним проголошували свою незалежність від мет-

1 Кашанина т. В. Происхождение государства и права. Современ­ные трактовки и новые подходы. — м.: Юристь, 1999. — с. 234, 235

1 Саидов а. X. Вказ. Праця. — с. 340.