ви, що належать до романо-германської правової сім'ї, — Люксембург та Нідерланди — не мали жодної форми су­дового контролю за конституційністю законів. Однак у цих країнах, особливо в Нідерландах після перегляду Кон­ституції в 1982 році, міркування предметної конституцій-ності посідають чільне місце в парламентських дебатах.

У XIX—XX століттях значного поширення у країнах романо-германського права набула кодифікація. Вона доз­воляє упорядкувати норми права шляхом переробки чин­ного законодавства і створення в процесі правотворчості єдиного, логічно, юридично і соціально цілісного, внут­рішньо і зовнішньо узгодженого нормативно-правового акта. Практично в усіх країнах романо-германського пра­ва ми знаходимо п'ять основних кодексів: кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний, цивільно-кри­мінальний та комерційний (торговельний).

Розглядаючи питання про статус кодексів у романо-германському праві, слід зазначити, що юридично кодек­си не мають пріоритету порівняно з поточними законами (крім випадків, коли законодавець прямо не передбачив інше в тексті кодексу). Проте традиційно кодекси серед юристів мають підвищений авторитет. Це пояснюється низкою їх характерних рис:

1. у кодифікованому акті, як правило, формулюють­ся норми, що регулюють найважливіші питання суспіль­ного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

2. кодекс регулює значну і досить велику сферу від­носин;

3. кодекс є підсумком удосконалення законодав­ства, зведеним актом, упорядкованою сукупністю взає­мозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньо пов'я­заним документом, що містить як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою життя, потребами розвитку су­спільства;

1 Хессе к. Основы конституционного права фрг: Пер. С нем. — м.: Юрид. Лит., 1981. - с. 28.