людини, принципи національного суверенітету, принцип визнання забороненими лише тих діянь, що є шкідливими для суспільства. Конституція Іспанії закріплює, наприклад, принцип законності; принцип, відповідно до якого встанов­люється ієрархія нормативних актів; принцип відсутності зворотної сили в норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих прав або обмежують їх.

Загальні принципи, не передбачені законом. Так, Феде­ральний верховний суд і Федеральний конституційний суд Німеччини у своїх рішеннях зазначають, що консти­туційне право не є обмеженим текстом Основного зако­ну, а включає також деякі загальні принципи, які законо­давець не конкретизував у позитивній нормі. Отже, ні­мецькі суди визнають існування надпозитивного права, що зв'язує навіть установчу владу законодавця. Напри­клад, для визнання відповідності законів та інших правових актів конституційним правам і свободам громадян Консти­туційний Суд ФРН використовує принцип пропорційності, відповідно до якого органи державної влади не можуть на­кладати на громадян зобов'язання, що перевищують уста­новлені межі необхідності, яка випливає з публічного інте­ресу. Цей прямо не закріплений у Конституції ФРН 1949 року принцип є суддівським критерієм визначення відпо­відності (пропорційності) певній легітимній меті засобів, обраних державою і закріплених у правових актах. Він складається з трьох основних положень:

1. засоби, які обираються законодавцем у норматив­но-правовому акті, повинні бути оптимально спрямовані на досягнення легітимної мети;

2. обрані засоби мають мінімально обмежувати га­рантовані конституційні права і цінності;

3. зазначені в законі засоби повинні розумно й адек­ватно співвідноситися з цілями, що переслідуються¹.

1 Бержель ж.-л. Вказ. Праця. — с. 166.

96

¹ Шевчук С. Значення загальноправового принципу пропорцій­ності для визначеності конституційності обмежень щодо реалізації конституційних прав і свобод (зарубіжний досвід) // Вісник Академії правових наук України. — 2000.— № 1.— С. 70—71.

4 Порівняльне правознавство 97

і кодификації першість доктрини була замінена першістю закону.

У літературі, присвяченій аналізу джерел романо-гер-манського права, термін «доктрина» вживається у кількох значеннях:

а) як вчення, філософсько-правова теорія;

б) як думки вчених-юристів з тих чи інших питань, що стосуються сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості й правозастосування;

в) як наукові роботи найавторитетніших дослідників у галузі держави та права;

г) як коментарі різних кодексів, окремих законів¹. Сьогодні доктрина не визнається джерелом права у

формально-юридичному значенні, а розглядається лише як вторинне джерело, що фактично впливає на право. Не­обхідно зазначити, що доктрина впливає не тільки на пра-возастосовну діяльність і на тлумачення чинного права, але й на законотворчість. На думку професора Еннекцеруса, це пояснюється тим високим завданням, що стоїть перед юри­дичною наукою, — прокладати шлях для законодавства².

Вплив доктрини на законотворчість обмежується та­кими основними напрямками:

1. доктрина створює тезаурус (словник) правових по­нять, якими користується законодавець;

2. законодавці звертаються до доктрини при підго­товці й обговоренні проектів законів та інших норматив­них актів;

3. законодавець часто лише виражає ті тенденції, що установилися в доктрині, і сприймає підготовлені нею пропозиції³.

Характеризуючи вплив доктрини на правозастосуван- ня, компаративісти підкреслюють, що для суддів конти-

¹ Марченко М. Н. Вказ. праця. - С. 349-350.

² Эннекцерус Л. Курс Германского гражданского права: Пер. с нем. - М.: Изд-во иностр. лит., 1949. - С. 154.

³ Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. - С. 106.

¹ Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С. 108.

² Виноградов П. Г. Очерки по теории права. — М., 1915.— С. 126.