питання, пов'язані з підготовкою весілля, і виступає як свідок. Але його основне завдання — полюбовно вирішу­вати суперечки, що можуть виникнути в майбутньому між подружжям або між ними та їх сім'ями. Згідно з японським правом до судової процедури розлучення вдаються лише в тих випадках, коли обидві сторони неодностайні у своє­му вирішенні певного питання. Якщо ж їх бажання збіга­ються, вони вважаються розлученими після того, як оформлять своє рішення. Наслідки розлучення улагоджу­ються вже згаданим посередником, родичами і друзями ко­лишнього подружжя. Вони вирішують суперечки про поділ майна, аліменти, батьківські права. Адвокати не відіграють при цьому майже ніякої ролі. Навіть спори між сусідами чи сторонами в договорі щодо найму житлової площі по мож­ливості вирішуються шляхом досягнення взаємної домо­вленості учасників. У разі дорожньо-транспортних пригод потерпілий або його родичі намагаються не звертатися до суду, а звертаються до послуг досвідченого посередника для реалізації своїх вимог. Це можуть бути, наприклад, по­ліцейський чиновник, який вийшов на пенсію, компетен­тний у вирішенні подібних справ, співробітник фірми потерпілого, профспілковий діяч або шанований бізнесмен з відповідним професійним досвідом¹.

Вплив правосвідомості японців із цього питання відчувається й у нормах законодавства. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу (ст. 136) суддя пови­нен у перебігу процесу постійно прагнути до того, щоб привести сторони до примирення. Найкращий варіант — це не судове рішення, а відмовлення від позову й полю­бовна угода. Судді надано багато можливостей, щоб на всіх стадіях судового провадження відігравати роль посе­редника. Звернувшись до суду, сторони можуть просити не винесення рішення, заснованого на законі, а створен­ня примирливої комісії, якій доручається запропонувати

1 Давид р., Жоффре-Спинози к. Вказ. Праця. — с. 368, 369.

2 Инако ц. Современное право Японии. — с. 145.

1 Цвайгерт к., КетцХ. Вказ. Праця. - с. 443, 444.