Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Порывняльне правоз..doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

однієї чи всіх шкіл з питань, не врегульованих у прямій формі в Корані та суні. Вона являє собою коментарі, що заповнюють прогалини в релігійних нормах. У повсякден­ному житті правозастосовці, у тому числі й судді, вико­ристовують і посилаються саме на іджму.

Кійас — джерело мусульманського права, що тлума­чить Коран і суну з використанням особливого методу — судження за аналогією. Його суть полягає в застосуванні відповідних норм, сформульованих у Корані й суні, до інших аналогічних випадків. Кійас набуває юридичної чинності, якщо його визнано вищим мусульманським духівництвом.

Коли класичне вчення «чотирьох коренів» ісламського права запанувало у всіх правових школах, почався посту­повий підйом правотворчої діяльності ісламських юристів. Раніше застосовуваний метод відносно вільного прийнят­тя рішень зі спірних питань (щоправда, все-таки орієнто­ваного на Коран і суну) став розглядатися як неприпусти­мий. Усе частіше проблеми, що викликали сумнів, вирішу­валися із загальної згоди вчених. Знайдені в такий спосіб рішення почали становити основну частину божественно­го права і тому були недоступні для критики. Уже в IX столітті набула пріоритету думка, що юристам не можна приймати самостійні рішення з якогось правового питан­ня, ґрунтуючись тільки безпосередньо на Корані і суні. їхня діяльність обмежилася тлумаченням правових книг, визнаних окремими школами як авторитетні джерела.

У сучасному мусульманському праві вирішального зна­чення надається єдиній погодженій думці вчених, оскільки в кінцевому підсумку воно визначає, яку норму Корану чи суни конкретно або за аналогією варто застосувати як дію­че право. Безпосередньо до Корану чи суни можуть зверта­тися лише окремі найбільш знані вчені. Більш того, як вка­зує Л. Р. Сюкіяйнен саме у формі доктрини була створена більша частина діючого мусульманського права1.

Необхідно зазначити, що ні звичай, ні судова практи­ка не визнаються офіційно джерелами права. Судова прак­тика ніколи не зв'язує дії судді (каді). Його рішення, чис­ленні й різноманітні, ніколи не розглядалися мусульман­ськими юристами як джерела права, бо це тільки судження морального плану, що можуть зазнати всіляких переглядів з метою поліпшення. Формально мусульманські юристи так само не вважають звичай джерелом права, але іноді його використовують для доповнення чи уточнення застосову­ваного принципу права чи правової норми. Звичаї, що відповідають догмам мусульманського права, фактично розширюють сферу його дії і доповнюють його.

Водночас із визнаними звичаями важливе практич­не значення для функціонування мусульманського права та його фактичного пристосування до змінюваної дійс­ності мають угоди. Як і звичаї, вони не є джерелами пра­ва, однак відіграють важливу роль у його еволюції. Вели­чезна можливість використання угод і звичаїв у мусуль­манському праві визначається насамперед тим, що воно при всій своїй релігійній суворості й ортодоксальності за­лишає широке поле для самостійної діяльності суб'єктам правовідносин, для прояву ними ініціативи. «Немає ніяко­го злочину в укладенні угод з урахуванням того, що нака­зує закон», — говорить норма мусульманського права. Завдяки угодам найчастіше вносилися значні зміни в існуючі правові норми, які, відповідно до сформованих уявлень про право, не завжди вважалися обов'язковими. Через це судова практика ряду мусульманських країн до­пускала раніше і допускає зараз певні відступи від існую­чих правил, наприклад, при укладенні шлюбів або при вирішенні інших сімейно-побутових питань (можливість розірвання шлюбу з ініціативи не тільки чоловіка, а й дру­жини тощо)1.

1 Сюкияйнен л. Р. Вказ. Праця. — с. 69.

1 Марченко м. Н. Курс сравнительного правоведения. — с. 1030,