значення, право справедливості також не має жодного практичного значення у відриві від свого «тексту» — за­гального права. Тому в англійському праві вважається неприпустимим навіть аналізувати зміст норм права спра­ведливості поза контекстом загального права, не кажучи вже про їхнє практичне застосування;

4. загальне право грунтується на звичаєвих правилах і вимогах, а в основі права справедливості лежать суб'єктивні уявлення про належне у праві та про справедливість. У зви­чайній мові «equity» означає природну справедливість. Спо­чатку ця система права надихалася ідеями природної спра­ведливості, тому й дістала таку назву. Сьогодні поняття «справедливість» вживається як синонім природної справед­ливості, неупередженості, совісті, розумності;

5. загальне право продовжує багато в чому суворо дотримуватися юридичної форми, тобто формальні ви­моги в ньому переважають над сутністю справи. Право ж справедливості в окремих випадках пропонує інший принцип, згідно з яким не можна наполягати на праві за­ради самого права;

6. вирішення питання, застосовувати в даному кон­кретному випадку норми права справедливості чи все ж дотримуватися вимог загального права, сьогодні винятко­во залежить від розсуду суду.

Особливостями права справедливості є також: 1. Надання основної уваги моральним, а не правовим і суто нормативним аспектам. Це стає очевидним при зверненні до принципів права справедливості — його мак­сим, які дозволяють коригувати загальне право. Була ви­роблена досить значна кількість максим права справедли­вості, наприклад:

— право справедливості не залишить будь-яку непра­вильну поведінку без відповідальності. Тому право справед­ливості застосовується в тих випадках, коли якась пове­дінка не може дістати відповідну оцінку в загальному праві. Відповідальність за нормами права справедливості 136

може настати навіть у тому разі, коли згідно з нормами за­гального права ніякого порушення не вбачається;

• до права справедливості може звертатися лише той, у кого «совість чиста», або, хто домагається права справед­ливості, повинен сам поводитись справедливо. Ця максима ви­ходить з того, що нечесний учасник судового процесу не може розраховувати на визнання його позову навіть у разі, якщо його позиції за загальним правом будуть бездоганні. Відповідно до цієї максими необхідною умовою для звер­нення до суду на підставі права справедливості є чесне став­лення до свого опонента. Позивач не повинен зловживати своїми правами, ставити метою «засудити відповідача» тощо. Іншими словами, від нього чекають, що він буде чесним до кінця, справедливим і шляхетним щодо своїх опонентів;

• рівність є справедливість. Цю максиму слід розумі­ти, виходячи з порівняння норм права справедливості з вимогами загального права. Останнє, як відомо, висуває вимоги формальної рівності. По-іншому відбувається в юрисдикції права справедливості. Наприклад, право спра­ведливості не дозволяє застосовувати якісь заходи впливу щодо неповнолітніх (так звана поступка молодому віку). Через вимоги справедливості неповнолітньому також не дозволяється заявляти про пільги, що належать йому в юрисдикції загального права на підставі його неповноліт­нього віку. У цьому полягає справедливість рівності. З по­зицій загального права такий підхід, звичайно, є неприй­нятним, оскільки означає обмеження суб'єктивних прав, які належать тій чи іншій особі за законом (або по праву);

• право справедливості в першу чергу цікавлять наміри, а не юридична форма. Наприклад, якщо з'ясується, що умо­ви контракту містять застереження, виходячи з яких по­рушник контракту зобов'язується виплатити неустойку, розміри якої не відповідають дійсному збитку, То суд ви­значить розмір компенсації в межах дійсного збитку;

— затримка з розглядом справи знищує справедливість¹.

1 Детальніше про максими права справедливості див.: Романов а. К. Вказ. Праця. — с. 111—114.

§5. Право справедливості і його співвідношення з загальним

2. Поява нових засобів судового реагування і захисту. Ця

особливість права справедливості з'являється в середні віки з метою виправлення помилок і недоліків загально­го права. Так, у загальному праві найтиповішим засобом судового захисту порушених прав позивача завжди визна­валася грошова форма відшкодування збитків. Тому згід­но з вимогами загального права грошова компенсація повинна застосовуватися судами навіть у тих випадках, коли вона не цілком задовольняє позивача.

До найважливіших засобів судового захисту, які не­відомі загальному праву, але передбачені правом справед­ливості, належать судова заборона, виконання в натурі, ректифікація й анулювання. Серед інших заходів судово­го реагування в межах права справедливості, зокрема, можуть бути названі обов'язкове надання звіту, призна­чення отримувача, надання доступу до інформації, пере­дача документів.

Судова заборона — це припис суду, яким відповідна осо­ба або орган зобов'язуються утримуватися від здійснення певних дій або їх припинити, якщо вони вже відбуваються.

Виконання в натурі є приписом суду, яким відповідач зобов'язується виконати ті зобов'язання, що були взяті ним на себе за контрактом або в порядку трасту. Перева­га цього заходу полягає в тому, що він дозволяє через суд примусити відповідача реально виконати контракт і не дозволяє йому «відкупитися» від позивача, що можливо при розгляді справи за правилами загального права.

Ректифікація (усунення помилки) є внесенням судом певних виправлень до того чи іншого документа, щоб його текст правильно відображав дійсні наміри сторін, які брали участь у складанні документа. Потреба в цьому ви­никає в тих випадках, коли через неуважність або навіть обман підписані позивачем документи містять помилки. У такому разі заявник зобов'язаний довести в суді, що складений ним або за його участі документ не відображає дійсного стану речей або дійсних намірів сторін. Ректи-138

фікації підлягають контракти, заповіти, страхові поліси, договори житлового наймання тощо.

Анулювання є офіційним підтвердженням відмови від угоди (зазвичай від контракту) і припускає відновлення первісного стану сторін¹.

3. Забезпечення більшої свободи суддівського розсуду порівняно з загальним правом. Відповідно до вимог норм англійського права, якщо буде доведене порушення конт­ракту відповідачем, позивач автоматично одержує грошо­ву компенсацію збитку. Проте в окремих випадках суд може вибрати за своїм розсудом не грошову компенсацію, а так звану альтернативну міру відповідальності; у тако­му разі він виносить рішення по справедливості.

Романов А. К. Вказ. праця. - С. 108-111.