Мусульманський світ сунітів розділився на чотири школи. Перша з них — ханефітська школа — була засно­вана учнем школи Куфа в Іраку Абу Ханіфом. їй властива відносна раціональність у методах дослідження окремих приписів і велика обережність у використанні традицій. Ханефізм проникнув з Іраку в Єгипет, Сирію, Персію, Індію, Китай і Центральну Азію. Сьогодні він превалює в Туреччині, мусульманських республіках колишнього СРСР, Йорданії, Сирії, Афганістані, Пакистані, Індії. Другою значною сунітською школою є школа Малекіта, засновником і головою якої був Малік Ібн Анас. Вона вва­жається школою, яка найбільше поважає звичаї Медіни, враховує загальний інтерес і закінченість релігійного за­кону. Ця школа була поширена в Єгипті, Судані, Кувейті, Катару, Бахрейні, Арабських Еміратах і на частині східно­го узбережжя Аравійського півострова. Малекізм зустрі­чається сьогодні в країнах Західної Африки. Школа хафе-цитів була створена Ель Хафеї. Його теорія джерел права виходить з релігійного ідеалу, а не ґрунтується на творчо­му вивченні практики. Хафецизм має прихильників у Па­лестині, Адені й на півдні Аравійського півострова. З ним можна зустрітися також у Пакистані, Єгипті, Індонезії, Малайзії, Індії й Східній Африці, на Цейлоні і Філіппінах. Ханбалізм — по імені його засновника Ахмада Ібн Ханба-ла — вважається найбільш суворою зі шкіл через надзви­чайну прихильність до традицій. Сьогодні його прихиль­ники мешкають в основному в Саудівській Аравії й у кількох місцевостях Іраку й Сирії¹.

Шиїтський напрямок ісламу розпався на дві школи. Школа зейдитів, заснована Зеїдом бен Алі, вважається найближчою сунітським школам. Ця школа переважає в Йемену. Ще одна шиїтська школа Джа-Фарита заснова­на Саадеком Аль Джа. її послідовники спираються тільки на традиції імамів — вихідців із родини Пророка. Джа-Фаризм домінує в Іраку й Ірані. Школи мусульмансько-

1 Давид р., Жоффре-Спинози к. Вказ. Праця. - с. 310, 311.

282; 4: 29; 62:9)³. Друга група правил правового змісту має вигляд загальних принципів і цілей, свого роду вихідних орієнтирів, що повинні лежати в основі формулювання конкретних правових рішень. До них можна віднести принципи виконання взятих зобов'язань, необтяження людини тощо (5: 1; 2: 286)'.

Суна — це збірник зафіксованих у формі переказів (хадисів) висловів і вчинків пророка Мухаммеда, що вва­жаються зразком, якого мають дотримуватися мусульма­ни². Разом із положеннями Корану вона становить зміст шаріату і вважається його провідним джерелом, що має вирішальне значення для тлумачення заповідей цієї свя­щенної для мусульман книги. Ці перекази збиралися й відтворювалися багатьма посередниками. Два великих док­тори ісламу — ал- Бухари і Мослем у IX столітті здійснили копітку роботу, щоб виявити справжні висловлення Про­рока. Робота, проведена ними та іншими вченими того ж періоду, створила солідне підґрунтя мусульманської віри. Мусульманська правова наука спирається на різні зводи норм, серед яких провідна роль надається «Достовірному збірнику» імама ал-Бухари (810-870). Його визначальною рисою є класифікація включених до нього хадисів за пред­метною ознакою (збірник розбито на 97 книг, які містять 7397 переказів), що полегшує їх використання в інтересах правової теорії і практики. З цією ж метою складалися спрощені збірки хадисів, відібраних не тільки із цього збірника, а й з інших визнаних зводів. Серед таких корот­ких збірників великий авторитет у мусульманських пра­вознавців має компіляція «Одержання бажаного із джерел правових норм» ал-Аскалані (1372-1449).

Іджма (доктрина мусульманського права) — одне з основних джерел мусульманського права, одностайні думки найбільш авторитетних ісламських правознавців

¹ Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. - С. 311.

² Коран.-512 с.

³ Коран. - С. 59, 60, 84, 85, 458.

¹ Коран.-С. 101,61.

² Антология мировой правовой мысли. В 5 т. - Т. І. - С. 657-674.