вони дуже різноманітні. Але всі вони разом і кожна зок­рема зумовили в ряді мусульманських країн радикальну модернізацію правових систем, проведення в багатьох із них прозахідних правових реформ, кодификацію законо­давства, реорганізацію судових систем та ін.¹

Р. Давид зазначає, що правові системи мусульман­ських країн у їх сучасному вигляді дуже різні, оскільки суспільний розвиток цих країн також дуже різний, як неоднакові і традиції. Єгипет, Малі, Пакистан, Індонезія різняться між собою за багатьма параметрами. Загальну картину правових систем мусульманських країн у зв'язку з цим дати дуже важко. Установивши загальні риси, він запропонував виокремити три групи країн². Але нині не­обхідно внести зміни в запропоновану ним класифікацію, бо перша група, що становила країни з мусульманським населенням, які стали соціалістичними республіками, зникла з політичної карти світу. Отже, сьогодні можна говорити про дві групи мусульманських держав, викорис­товуючи два критерії поділу: ступінь використання му­сульманського права для регулювання суспільних відно­син у цих країнах і обумовленість норм національного права нормами шаріату.

До першої групи належать: Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Іран, Кувейт, Бахрейн, Катар, Афгані­стан, Пакистан та ін. У цих країнах іслам є державною релігією, а мусульманське право становить підґрунтя пра­вової системи держави. Усі джерела національного права повинні відповідати приписам шаріату.

Так, правова система Ірану повністю побудована на положеннях шаріату. Норми і принципи мусульмансько­го права впливають на конституційне законодавство й обрану Іраном форму правління. Вони відіграють про-відну роль і в інших галузях чинного права, забезпечую-

1 Марченко м. Н. Курс сравнительного правоведения. — с.1032,

1033.

2 Давид р., Жоффре-Спинози к. Вказ. Праця. - с. 327.

у свою чергу, поділяється на підгрупи залежно від того, на яких засадах розвивалося національне право — за зразком загального права (Нігерія, Судан, Танзанія, Індія, Бангла­деш, Малайзія_г), французького (Алжир, Марокко, Сенегал, Сирія, Туніс, Йорданія) чи голландського (Індонезія).

Так, Нігерія була тривалий час колонією Великобри­танії і здобула політичну незалежність тільки в 1960 році. Правовій системі цієї країни притаманний змішаний ха­рактер. Найважливішим елементом нігерійської правової системи в цілому є введене в колоніальний період анг­лійське загальне право. У Нігерії діють як федеральні, так і регіональні закони, що вказують на англійське право як джерело національної системи. Закони про федерацію та колишню столицю країни Лагос вказують, що застосуван­ню підлягають загальне право Англії і доктрини права справедливості загального застосування, що діяли в Англії на 1 січня 1900 року. Після досягнення незалежності ба­гато законів, заснованих на англійському праві (особли­во кримінальні), були істотно змінені і доповнені з метою відбиття в них національних цінностей і традицій нігер­ійського народу.

Другим елементом правової системи Нігерії (точні- ше, її самостійною підсистемою) є мусульманське право, що застосовується до мусульманської громади, насампе- ред у питаннях особистого статусу. Крім того, у північних штатах країни з переважно мусульманським населенням діє окремий Кримінальний кодекс Північної Нігерії 1959 року, що відтворює багато положень мусульманського кримінального права. Як і в багатьох інших країнах з му- сульманським населенням, у Нігерії спостерігається про- цес реісламізації правової системи. Протягом 1999-2000 років сім штатів (із 36) офіційно оголосили про введення на їх території законів шаріату, а ще чотири штати готу- ються це зробити. Як самостійна система зберігається та- кож звичаєве право, норми якого можуть регулювати більшість видів суспільних відносин певної частини гро- 7* 195