ізраїльського права, хоча самі англійські судові прецеденти після 1948 року не мають обов'язкового характеру. Суди Ізраї­лю зараз орієнтуються більше не на англійську, а на амери­канську судову практику. Відповідно до закону від 1957 року кожен суд зобов'язаний керуватися судовим прецедентом, встановленим вищим судом. Прецедент, встановлений Вер­ховним судом, є обов'язковим для всіх судів, крім нього са­мого. Внаслідок цього в Ізраїлі склався особливий звід пре­цедентного права на базі рішень Верховного суду.

Звичаї визнаються джерелом ізраїльського права у разі прямої вказівки закону або виходячи з багаторічної практики його застосування. Низка звичаїв набуло вели­кого поширення в Ізраїлі (наприклад, обов'язок робото­давця попереджати працівника про звільнення за два тижні) і захищаються судовою системою.

Сьогодні іудейське право регулює тільки деякі види суспільних відносин, пов'язані з особистим статусом євреїв. Іудейське право застосовується рабинськими су­дами, які згідно з законом від 1984 року є складовими еле­ментами судової системи Ізраїлю і мають виключну юрис­дикцію щодо всіх справ, що стосуються шлюбів та розлу­чень, а також деяких інших справ.

Проте іудейське право активно впливає на право Ізраї­лю, що виявляється насамперед у закріпленні на держав­ному рівні принципів і норм іудейського права. Так, Дек­ларація незалежності закріпила принцип, відповідно до якого Ізраїль визнається єврейською державою. Надалі цей принцип знаходить своє підтвердження в низці законодав­чих актів, схвалених парламентом. Так, у 1992 році Кнесет прийняв «Основний закон про повагу людської особис­тості та її свободи», у якому говориться, що мета цього за­кону — захистити право людини на повагу і свободу, по­єднавши його з основними цінностями Ізраїлю як держа­ви єврейської і демократичної. Принципи єврейського права нині знаходять широке втілення не тільки в зако­нах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, а й у кримінальному, цивільному та трудовому праві.

1 Марченко м. Н. Курс сравнительного правоведения. — с. 947.