Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Порывняльне правоз..doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

для суспільства явищем. Негативне ставлення населення до законодавчого права, що сформувалося упродовж багать­ох століть, спричинило надалі відчутні наслідки. У XX столітті після широкої рецепції західного права, значного поштовху в розвитку законодавства й кодификації склалася ситуація, коли досить велика частина населення стала ігно­рувати ці норми права, а реальні суспільні відносини, як і раніше, регулювалися на підставі традиційних норм.

  1. Ігнорування державних структур в процесі реалізації норм права. Визнання звичаєвого права й ігнорування за­конодавчого спричинило особливості і в процесі реалі­зації норм права, зокрема при розгляді правових спорів. Протягом століть ці норми забезпечувалися здебільшого за допомогою не державних структур, у тому числі судів, а самокерованих суспільних структур і соціального тиску на правопорушників. Люди уникали звертатися до судів за захистом своїх прав. Переважна більшість суперечок вирішувалася у процесі примирливих процедур за посе­редництвом шанованих членів суспільства на основі норм звичаєвого права.

  2. Слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Сто­літтями ці країни не знали юридичних професій — судців, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та ін., бо не існувало ні навчальних закладів для їх підготовки, ні правової науки, ні юридичних шкіл, ні видатних учених — носіїв право­вих знань.

§ 2. Правові системи країн Далекого Сходу

2.1. Правова система Китаю

Правова система Китаю — одна з найстаріших у світі. Держава і право виникли в Китаї у II тисячолітті до н. е. і протягом значного періоду розвивалися під сильним впливом філософських вчень даосизму, конфуціанства й легізму. Оскільки повага до спадщини предків, їх традицій

розглядається як одна з вищих соціальних цінностей, без врахування впливу цих філософських вчень неможливо зрозуміти правову систему, що сформувалася в Китаї.

Засновником даосизму вважається давньокитай­ський філософ Лао-цзи (VI ст. до н. е.). Його погляди, викладені в роботі «Канон про дао і де», вплинули на роз­виток політичної і правової думки Китаю. Центральним поняттям його роботи було «дао», що означало закони розвитку людини і природи. Людина не повинна прагну­ти до активності, до зміни навколишнього світу, у тому числі й у державно-правовій сфері, бо це порушує гармо­нію «дао»: «Коли ростуть закони й накази — збільшуєть­ся число злодіїв і розбійників»1. Лао-цзи проповідував ідею рівності всіх людей перед «дао» поза залежністю від соціального стану й багатства.

Ще більш істотний вплив на розвиток Китаю зроби­ло вчення Конфуція (551—479 рр. до н. е.). У його працях «Розмови та судження», «Записки про обряди» та інших пропонується відмінна від даосизму концепція суспільства і права. Конфуцій наполягав, що гуманність — «жень» найбільш ціннісна якість особистості. На основі цього почуття люди повинні будувати свої відносини і дотриму­ватися правил «лі». Але на відміну від даосизму конфу­ціанство проголошує природним станом соціальну не­рівність — поділ суспільства на певні групи. Кожна така група має свій комплекс правил «лі», за якими і повинна йти. Покарання за злочин так само залежить від соціаль­ного статусу особи. З недовірою Конфуцій ставився до ідеї регулювання суспільних відносин за допомогою законів: «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтри­мувати порядок за допомогою покарань, народ прагнути­ме ухилятися і не відчуватиме сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ знатиме сором і він виправить-

' Антология мировой правовой мысли: в 5 т. — т. 1. — с. 495.

ся»1. Не вітало конфуціанство й судового захисту суб'єк­тивних прав громадян. Відповідно до етичних уявлень вважалося, що коли будь-який інтерес людини й було порушено, то це, однак, не дає їй морального права відра­зу звертатися до суду. Добропорядний громадянин пови­нен самостійно спробувати врегулювати конфлікт шля­хом досягнення компромісу й часткового відмовлення від своїх вимог. Той, хто звертався до суду або привселюдно обвинувачував іншого, вважався невихованою людиною, позбавленою скромності й готовності піти на злагоду за­ради громадського спокою. Конфуціанство стало панів­ним вченням у II столітті і відігравало роль офіційної іде­ології Китаю аж до початку XX століття.

Ще одна філософська течія — легісти — виникла в Китаї в III столітті до н. е. У своєму ставленні до права їх концеп­ція була прямо протилежною конфуціанству. Так, якщо Конфуцій виступав за саморегулювання суспільства за до­помогою неписаних норм «лі», то легісти наполягали на упо­рядкуванні суспільних відносин за допомогою законодавчої діяльності держави: «Порядок і сила створюються зако­ном»2. Закони, на їх думку, повинні застосовуватися до всіх незалежно від соціального статусу й багатства: «Якщо пра­вити державою на підставі закону, то застосовувати його до всіх»3. Якщо громадяни не дотримуються законів, до них необхідно вживати жорсткі, але справедливі санкції. Однак погляди легістів були далекими для більшості людей, тому їх вчення й не стало панівним у Китаї.

Під впливом цих концепцій сформувалася правова система Китаю, багато рис якої відрізняють її від інших, насамперед систем західних держав. Протягом століть у Китаї, за визначенням Р. Давида, існувало «суспільство без права», засноване більше на традиціях, аніж на законі.

Однак цей висновок вимагає уточнення. Не зовсім точно вести мову про те, що права в Китаї не було, оскільки будь-яке високорозвинене суспільство, яке досягло дер­жавності, не може без нього існувати. Але в якій формі воно існувало? На відміну від правових систем країн За­ходу, що визнали провідну роль держави у створенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності), у Китаї цю роль виконувало суспільство. Саме звичаєве пра­во, засноване на традиціях і морально-етичних нормах китайської громади, становило підґрунтя правового регу­лювання в Китаї. Забезпечувалися ці норми теж здебіль­шого не за допомогою державних структур, у тому числі судів, а за допомогою суспільних структур і соціального

тиску на правопорушників.

Фактичне відсторонення державних структур від

правової регламентації суспільних відносин мало свої наслідки. Китай протягом століть жив, не знаючи організованих юридичних професій. Судовий процес здійснювали адміністратори, які складали для заняття посад іспити, що мали літературний нахил. Вони не знали права й керувалися порадами своїх чиновників, які нале­жали до спадкової касти. Людей, обізнаних на законі, особливо не брали до уваги, а якщо й радилися з ними, то таємно. Не існувало юридичної доктрини, і в довгій історії Китаю немає жодного знаного юриста, який залишив би в ній слід.1

Однак держава не відмовилася цілком від правового регулювання суспільних відносин. Ще до об'єднання Китаю в єдину імперію була створена низка законодавчих актів, зокрема кодексів. Найдавніший кодекс, що зберіг­ся з тих часів, був складений у 652 році, пізніше — ще ряд законодавчих актів2. Що стосується специфіки цих ко­дексів, то вони містили переважно норми кримінального

1 Антология мировой правовой мысли: В 5 т. — Т. 1. —С. 487.

2 Там само. — С. 505.

3 Там само. — С. 503.

1 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С.358.

2 Антология мировой правовой мысли: В 5 т. — Т. 1. — С. 525—542.