3.3. Професійна культура викладача вищого навчального закладу

Професійна культура – це міра, якість діяльності людини в певній галузі його професії, у тому виді діяльності, де він почувається комфортно, упевнено, вільно та розкуто.

До основних показників педагогічної культури викладача вищої школи включають такі:

– гуманістичну педагогічну позицію в ставленні до магістранта та здібність бути вихователем; психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення;

– освіченість у сфері предмета викладання та володіння педагогічними технологіями;

– досвід творчої педагогічної діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну), здатність розробити авторський освітній проект;

– культуру професійної поведінки, способи саморозвитку, уміння саморегуляції власної діяльності, культуру спілкування.

Антропологічна спрямованість педагогічного світогляду викладача вищого навчального закладу забезпечується розкриттям його творчого потенціалу через активне професійне самовиховання та самовдосконалення, яке спрямоване на інноваційні перетворення; спроможність змінюватись у мінливому суспільстві.

Інноваційна спрямованість діяльності викладача виявляється у творчому самовираженні, яке не обмежується звичними рамками, спрямоване на подолання норм (перетворення їх через призму індивідуальності) та професійних стереотипів, вироблення вміння абстрагуватись від того, що вже відоме й колись мало позитивний результат.

До основних умінь викладача вищої школи відносять: комунікативні, організаторські, дидактичні, перцептивні, сугестивні, пізнавальні, прикладні й уміння в галузі психотехніки.

Конструктивні вміння передбачають добір доцільних форм і видів діяльності; добір дієвих методів і засобів виховного впливу; планування перспективних етапів у керівництві студентським колективом; здійснення індивідуально орієнтованого підходу до вихованців.

Комунікативні вміння покликані забезпечити доцільність стосунків із суб´єктами навчально-виховного процесу, зокрема спроможність встановлювати педагогічно вмотивовані контакти зі студентами, первинними колективами, батьками студентів, своїми колегами, регулювати міжособистісні взаємини студентів, стосунки первинних колективів з іншими.

Організаторські вміння уможливлюють розв’язання певних педагогічних завдань: організовувати й керувати студентськими колективами, створювати оптимальні умови для їх розвитку, забезпечувати педагогічно ефективну діяльність студентських колективів, надавати допомогу студентським громадським організаціям, організовувати виховну роботу зі студентами в позанавчальний час.

Дидактичні вміння виявляються в тому, щоб пояснювати студентам навчальний матеріал на доступному для них рівні сприймання; керувати самостійною пізнавальною діяльністю студентів, сприяти розвитку їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних можливостей, формувати дієві мотиви навчальної праці; навчати студентів оволодіння ефективними й раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності.

Перцептивні вміння охоплюють такі аспекти: сприймання, пізнання, чуттєве сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об´єктів — інших людей, самих себе, здатність проникати у внутрішній світ студентів, розуміти їхній психічний стан, спостережливість, що дає змогу розуміти реальний психічний стан студента в конкретній ситуації.

Сугестивні вміння становлять безпосередній емоційно-вольовий вплив педагога на вихованців з метою створення в них певного психічного стану, спонукання їх до конкретних дій.

Пізнавальні вміння включають вивчення індивідуальних особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку студентів, оволодіння новою науковою інформацією, раціональне використання її в науково-педагогічній роботі, вивчення кращого педагогічного досвіду та його творче використання у власній викладацькій діяльності.

Прикладні вміння ґрунтуються на володінні технічними засобами навчання, зокрема комп´ютерною технікою, навичках творчості в галузі спорту, живопису, театрального, музичного мистецтва тощо.

Уміння в галузі психотехніки передбачають свідоме й доцільне використання надбань психології у сфері навчання, виховання й розвитку студентів.

Передумовою становлення культуровідповідної професійної позиції є педагогічна спрямованість як мотиваційна передумова педагогічного професіоналізму, вона характеризується стійкою ієрархічною сукупністю домінуючих мотивів педагога, збалансованих у системі його професійно значущих ціннісних орієнтацій. Мотиви власного професійного розвитку через механізми самопізнання, самовизначення, самоствердження, самовираження, самореалізацію, самовдосконалення наближають потенціал особистості викладача вищого навчального закладу до творчої індивідуальності – викладача-інтелігента з відповідним рівнем компетентності та педагогічної майстерності.

Однією із структурних складових індивідуального стилю професійної діяльності викладача є його стійкі педагогічні переконання як зв’язок між світоглядом і утворенням свідомості. Передумовою їх становлення є система психолого-педагогічних знань, що формуються під впливом емоційної креативності, де емоція є актом творчості.

Професійну культуру викладача необхідно сприймати як комплексну характеристику особистості, де головною особливістю є креативність. Під “креативністю” розуміється творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляються в оригінальних продуктах діяльності, мисленні, почуттях і спілкуванні.

Показником розвитку такого внутрішнього ресурсу викладача вищого навчального закладу є дивергентне, нелінійне мислення, яке не підпорядковується єдиній логіці. Формою прояву такого креативного мислення є рефлексія, яка спрямована на розуміння суб’єктом самого себе, власної діяльності. Рефлексивна культура є базовим компонентом висококваліфікованої праці вищого навчального закладу. Вона обумовлює інтенсивність формування його досвіду, забезпечує переосмислення змісту свідомості суб’єкту й осмислення ним прийомів власної майстерності, без чого неможлива творча продуктивна діяльність, самовдосконалення особистості, організація творчої праці. Рефлексивна культура викладача вищого навчального закладу допомагає йому удосконалювати міжособистісні взаємини, розвивати в собі правильне розуміння професійних завдань, швидко їх виконувати. Вона впливає на особистісне та професійне самовизначення, мотивацію та волю, здатність вирішувати конфлікти, а як наслідок – розвивати професійну культуру. До основних критеріїв розвитку рефлексивної культури включають наявність уявлень про рефлексивні орієнтири в житті і професії; намагання усвідомити й переосмислити особистісні та професійні орієнтири свого життєвого шляху, створення власних рефлексивних моделей майбутньої професійної діяльності й життєдіяльності в цілому; прагнення до зростання в особистісному й професійному аспектах, намагання усвідомити власну особистість і професійну індивідуальність, реалізація індивідуальних програм особистісно-професійного саморозвитку.

Особливістю рефлексивної культури викладача є його здатність спостерігати, оцінювати, само ідентифікуватися з педагогічним ідеалом і на цій основі робити прогнози для себе та інших. Цей процес відбувається в декілька послідовних етапів: від складнощів осмислення до сумнівів, “обґоворення” їх із самим собою і, відповідно, пошуку виходу із складної ситуації безпосередньо до педагогічної діяльності. Об’єктивуючи окремі власні інтелектуальні операції, емоційні стани й переживання, рефлексія перетворюється з механізму самоаналізу та самопізнання на інструмент самоконтролю, навички саморегуляції поведінки викладача. Це сприяє розвитку й функціонуванню креативного ядра особистості як науковця, дослідника, так і педагога, викладача, який готовий діяти в ситуації невизначеності, спрямованості на пошук нових, нестандартних шляхів вирішення педагогічних завдань, реалізацію інновацій та нововведень, переосмислення особистісного та професійного досвіду.

Рефлексія є ключовим чинником у конструюванні власного професійного “Я” як сукупності Я-утворень. Ці утворення спрямовані на розвиток позитивної “Я-концепції” викладача, що сприяє вияву почуття задоволеності від занять педагогічною працею, самоповаги, упевненості в собі й відчуття успішності в роботі в цілому. Висока результативність такого психологічного утворення безпосередньо залежить від умов, які стимулюють чи гальмують творчу діяльність. До них відносять ситуативні та особистісні чинники.

Особистісні чинники розглядаються як стійкі властивості, риси особистості чи характеру особистості, що можуть впливати на стан, зумовлений тією чи іншою ситуацією. Серед особистісних рис, які сприяють процесу творчості, вирізняють такі: упевненість у своїх силах, домінуючі емоції радощів і навіть певна частина агресивності, схильність до ризику, відсутність побоювання видатися дивним та незвичним, відсутність конформності; добре розвинуте почуття гумору; наявність багатої за змістом підсвідомості; потяг до фантазування, й побудова планів на майбутнє тощо.

До ситуативних чинників, які негативно впливають на творчі можливості людини, відносять такі: обмеження в часі, стан стресу, стан тривоги, бажання швидко віднайти рішення, дуже сильна чи дуже слабка мотивація, наявність фіксованої установки на певний спосіб вирішення, невпевненість у своїх силах, зумовлена попередніми невдачами, страх, підвищена само цензура, такий спосіб подання умови задачі, який провокує неправильний шлях вирішення.

Особистісна орієнтація, самоцінність особистості, її здатність до творчої самореалізації є пріоритетними напрямками розвитку сучасної освіти і зокрема вищої. Ключову роль у таких концептуальних переосмисленнях відіграє викладач вищої школи як носій знань та культурно-педагогічного досвіду суспільства. Сучасний викладач вищої школи повинен мати високий рівень професійної культури й через її призму впливати на духовний розвиток та формування професійної культури магістранта.

Таким чином професійну культуру викладача вищої школи розглядаємо як інтегративну рису особистості педагога-професіонала, результатом становлення якої є компетентність та майстерність педагога. Умовою та передумовою розвитку педагогічної культури є творча діяльність, а механізмом формування професійної культури як складного особистісного новоутворення є рефлексія.