11.2. Особливості формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери досліджень

Характер взаємовідносин між політикою й освітою як функціональними підсистемами суспільства визначається в підсумку всіма тими явищами, що уособлюються поняттями “соціальні інтереси” та “влада”. Це дає можливість розглядати, відповідно, і питання освіти у сфері політики – їх статус, ставлення до них різних соціальних сил, конкуренцію, боротьбу між ними за розподіл і контроль за відповідними ресурсами (матеріальними, інтелектуальними тощо), роль держави та громадянського суспільства, характер та напрями їх впливу на освітні процеси тощо.

Саме в політичному контексті освіта виявляє себе джерелом політичної влади однією зі складових її механізму. Освітня політика суспільства визначається взаємовідносинами різних соціальних груп, індивідів щодо використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів в освіті. Об’єктом уваги є сутність владних відносин на рівні навчальних закладів, джерела легітимності влади в них, особливості адміністративної поведінки в школах та університетах, важелі застосування влади керівниками тощо.

Політика є однією із підсистем системи врядування вищого навчального закладу.

Біхейвіористський підхід до інтерпретації освітньої політики застосовується в процесі розгляду її функціонування на усіх рівнях – від масштабу суспільства до організаційного простору школи.

Освітня політика – це політика, що стосується цілей освітньої системи, та дій, що мають бути здійснені з метою їх досягнення. Під нею розуміють складне явище, яке складається із таких елементів:

а) визначення цілей і намірів;

б) прийняття рішень щодо програми дій і пов’язаного з цим передбачення видатків;

в) упровадження програми в життя;

г) аналіз ефективності впровадженої в життя програми.

Цілі суб’єктів освітньої політики, у тому числі й держави, її центральних і регіональних органів, визначаються в результаті здійсненого аналізу (дослідження), а не суджень. Це також стосується й засобів реалізації запланованих дій, діапазон яких обмежується хіба що уявою розробників освітньої політики, їх можливостями.

Мета освітньої політики розглядається як функція, цілісно – визначений результат ‒ розвиток освіти.

Науковий статус освітньої політики серед суспільних наук ‒ міждисциплінарна сфера знань. Це молода наукова сфера, а її теоретичним, концептуальним джерелом є політична наука.

Друга складова освітньої політики як міждисциплінарної сфери знань, що надає їм прикладної спрямованості, це напрям, зорієнтований на науку про суспільну (державну) політику. Вона складається з двох окремих відносно автономних напрямків – дослідження освітньої політики та аналізу освітньої політики. Особливе значення в наданні прикладної спрямованості дослідження освітньої політики має саме аналіз освітньої політики.

На початку 90-х років аналіз освітньої політики був відсутньою ланкою освітньої політики в Україні. Дослідження освіти та аналіз політики не відрізнялись і не були відокремлені один від одного. Інституалізація аналізу політики як сфери професійної діяльності, як навчальної дисципліни, її поступове дистанціювання по відношенню до політичної та інших наук почалося в Україні в середині 90-х років і було обумовлено, перш за все, потребами практичної політики та управління. Ця галузь науки включає в себе як внутрішні закономірності та специфічні особливості освітньої діяльності, так і міждисциплінарні знання про управління цією діяльністю у всіх її взаємопов’язаних аспектах. Її завдання – надавати рекомендації, що можуть бути використані на практиці розробки політичних доктрин у сфері освіти, а також у процесі обґрунтування стратегій розвитку різноманітних освітніх систем.

Аналіз освітньої політики розглядають як управлінський стратегічний інструмент, що належить до класу гуманітарних технологій. Вона не може виконувати свої функції, не спираючись безпосередньо на політичну науку, методологічний фундамент якої, у свою чергу, складають соціальна філософія, філософія політики, філософія освіти.

Предмет аналізу освітньої політики – шляхи оптимальної реалізації інтересів суб’єктів політичної дії у сфері освіти – державних органів, інституцій громадянського суспільства, бізнесу.

Рівні досліджень – світова освітня політика, регіональна, національна, місцева, політика вищих навчальних закладів. У кожній із зазначених складових або напрямів є свої особливості, що, безумовно, позначається на загальному дизайні освітньої політики як сфері міждисциплінарних, трансдисциплінарних академічних та прикладних досліджень. Вона відзначається еклектичним характером. Фактично єдиним інтегруючим фактором є спільна проблематика. За таких умов особливого значення набуває координація зусиль учених, що репрезентують різні наукові дисципліни та національні традиції в світовому, регіональному та національному масштабі. Координація зусиль – нагальне питання порядку денного освітньої політики, важлива умова нашої інтеграції у світовий дослідницький простір.