10.6. Організація управління виховним процесом у вищих закладах освіти

Основні завдання, які покликані вирішувати вищі заклади освіти, випливають із головної мети виховання, а саме: підготовки свідомої інтелігенції, оновлення й збагачення інтелектуального генофонду нації; вироблення чіткої громадянської позиції, прищеплення молодим людям віри у верховенство Закону, який є єдиною гарантією свободи; створення умов для розвитку загальної культури студентства, збагачення його естетичного досвіду; формування в молодих людей потреби в здоровому способі життя, зміцнення престижності здоров’я.

Для організації виховного процесу у вищих закладах освіти створюється відповідна інфраструктура.

Відповідно до Положення про державний вищий навчальний заклад для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти створюються відповідні органи: робочі – ректорат, деканати – для вищих закладів освіти III–IV рівнів акредитації. З метою забезпечення виконання магістрантами своїх обов’язків та захисту їхніх прав у вищих закладах освіти функціонують органи студентського самоврядування (на рівні академічних груп, факультетів, гуртожитків, вищого закладу освіти, а також, за необхідністю, на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка).

Під час організації виховного процесу у вищих закладах освіти України було розширено дану структуру, доповнено її наступними суб’єктами: проректор з гуманітарної освіти та виховання (проректор з навчально-виховної роботи, із соціально-психологічної роботи, з виховної роботи та студентських справ, з виховної роботи); відділ (сектор) навчально-виховної роботи (відділ позанавчальної роботи, методичний центр з виховної роботи, заступник (помічник) проректора з виховної роботи); заступники деканів факультетів з виховної роботи; рада наставників факультетів; рада наставників студентських груп (постійно діючий психолого-педагогічний семінар наставників студентських груп); студентський профком; рада студентського самоврядування гуртожитків (старостат); рада студентського самоврядування факультетів (студентські деканати, студентські навчальні (наукові) частини).

Пріоритетним напрямком в організації виховного процесу вищої школи має стати індивідуальний підхід до виховання особистості студентів, стимулювання їхніх внутрішніх зусиль до саморозвитку й самовиховання, духовного пошуку, створення виховуючого середовища, широке залучення студентів до здобутків духовної культури нації.

Організація виховного процесу у вищій школі передбачає забезпечення системного, людинознавчого та особистісного підходів з урахуванням традицій регіонів, специфіки вищого закладу освіти, факультету, а також спеціалізації. З метою науково обґрунтованої, виваженої організації виховного процесу у вищій школі створюються центри (лабораторії) соціологічних досліджень, групи соціологічного аналізу, творчі експериментальні групи тощо.

Організуючим початком життєдіяльності студентського колективу є планування навчально-виховного процесу, головне завдання якого – допомогти студентові в становленні та розвитку його особистості, у формуванні громадянина й майбутнього спеціаліста.

Забезпечити високу ефективність виховного процесу у вищій школі – це не лише створити чітку організаційно-функціональну структуру, не лише розробити конкретний план організації та проведення виховної роботи в усіх складових даної структури, але й визначити функції кожної з них.

Досвід діяльності колективів вищих закладів освіти підтвердив доцільність розширення функціональних обов’язків окремих суб’єктів виховного процесу, а саме:

– ректор організує допомогу студентським деканатам, кураторам в організації позааудиторної роботи зі студентами; забезпечує високий рівень інформаційного забезпечення управління виховним процесом, упорядковує систему зворотної інформації про стан виховання студентів; організує інформаційно-комп’ютерну систему управління; визначає повноваження членів адміністративно-управлінського апарату та органів громадського самоврядування в системі управління виховним процесом з метою уникнення дублювання; створює сприятливі умови для всіх суб’єктів організації виховного процесу (покращення матеріально-технічної бази, раціональне розміщення виховних осередків, художньо-естетичне оформлення приміщень тощо); визначає конкретні завдання з виховної роботи на основі вивчення рівня вихованості студентів.

– рада з організації виховної роботи розробляє організаційно-функціональну структуру управління виховним процесом, визначає функціональні обов’язки суб’єктів управління й подає на затвердження ректорату (директору) закладу освіти; забезпечує (спільно із Вченою радою, педагогічною радою) наукове обґрунтування нової системи управління виховним процесом у вищому закладі освіти; забезпечує консультативно-методичне керівництво студентським самоврядуванням; організує консультативно-методичні центри при кафедрах соціально-гуманітарних наук.

– відділ навчально-виховної роботи забезпечує системно-цільовий підхід до планування виховної роботи; організує вивчення деканами, заступниками деканів, завідуючими кафедрами соціально-гуманітарних дисциплін теоретичних основ управління виховним процесом шляхом індивідуальних та колективних форм консультативної роботи; організує постійно діючий семінар-практикум кураторів студентських груп, голів студентських рад із питань підготовки до управління виховним процесом.

– студентська рада проводить заходи щодо організації студентського дозвілля; співпрацює з молодіжними громадськими організаціями та рухами (відповідно до чинного законодавства); сприяє розвитку ініціативи та самодіяльності студентів, залучає їх до активної участі в громадському житті (спираючись на діяльність студентських організацій); сприяє впровадженню норм здорового способу життя студентів, що проживають у гуртожитках.

Організація виховного процесу у вищій школі – особливе й складне завдання, розв’язання якого вимагає, з одного боку, пошуку й приведення в дію нових форм впливу на студентів, відпрацювання нових методик, а з іншого – активізації традиційних видів діяльності, збереження досягнень минулого. Виховання у вищій школі повинно носити творчий характер, орієнтуватися на проблеми, пов’язані із специфікою закладу освіти, специфікою регіону, у якому він знаходиться.

Особлива роль при цьому відводиться вищим педагогічним закладам освіти, які готують педагогів, учителів, вихователів, бо вони мають бути не просто знаючими спеціалістами, а людьми творчими, духовно багатими, із демократичним і гуманістичним світобаченням. В ідеальній перспективі, вищі заклади освіти повинні стати школою саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва та творчості викладачів і студентів.

У виховному процесі здійснюється взаємодія викладачів і студентів із метою формування та розвитку в майбутніх фахівців позитивної мотивації до самостійної діяльності, до самовиховання й самореалізації, тому ми дотримуємося такої ієрархії функцій управління виховним процесом: мотивація, планування, організація, контроль, коригування й прогнозування.

Відповідно до ієрархії, особливого значення в управлінні виховним процесом надається функції мотивації, оскільки досягнення результату виховання – здатність до професійної самореалізації особистості майбутнього фахівця можливе лише при внутрішній і зовнішній детермінованій діяльності. Під час управління виховним процесом у ВНЗ внутрішніми стимулами можуть виступати вищі потреби. Це соціальні потреби, потреби успіху, потреба в причетності, потреба у визнанні, пошані й самореалізації. Формування мотивації є центральною проблемою виховання. Це обумовлено змінами в суспільстві, оновленням системи знань, зміною педагогічних умов.

Планування охоплює розробку плану, підготовку та прийняття рішень, спрямованих на виконання поставленої мети, а також є основою всіх управлінських рішень. Планування управління виховним процесом у ВНЗ передбачає глибокий аналіз минулого досвіду, аналіз стану виховного процесу у ВНЗ, визначення реальних педагогічних задач на перспективу. Підготовлені плани та рішення фіксують усі стадії виконання, а також виконавців на кожному етапі. Планування управління виховним процесом у ВНЗ спрямовано на оптимальне використовування всіх засобів виховання для отримання ефективного результату.

Організація – сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення й вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого.

Організація встановлює певний порядок, необхідний для ефективного управління виховним процесом, для об’єднання діяльності всіх агентів виховного процесу відповідно до визначеної мети. Організація, як і планування, передбачає використання різноманітних методів і засобів.

Зміст функції організації в управлінні виховним процесом включає доведення рішень до виконавців, а також передачу та врахування пропозицій усіх агентів виховання у ВНЗ; підбір виконавців для реалізації прийнятих рішень; забезпечує взаємозв’язок між агентами виховного процесу.

Контроль – це перевірка виконання прийнятих планів і рішень. В управлінні виховним процесом у вищому навчальному закладі функція контролю спрямована на виявлення фактичного стану виховного процесу, причин відхилення від плану виховної роботи для їх усунення, оскільки педагогічні умови виховного процесу у ВНЗ настільки багатопланові, що навіть при чіткому плануванні й відповідальній організації виховного процесу, неможливо врахувати всі деталі.

Отже, управління не може існувати без функції контролю, який здійснюється через систему спостережень і перевірки відповідності вироблених рішень і їх виконання.

Розрізняють три види контролю:

– попередній контроль, стосовно виховного процесу, – це аналіз професійних даних і навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків, відбір кваліфікованих педагогів, які люблять свою справу;

– поточний контроль передбачає перевірку виконання планів і рішень в ході виховного процесу;

– підсумковий контроль дає інформацію для аналізу виконання визначених задач і інтегральної мети, а також для коректування планів, методів і засобів педагогічної дії у виховному процесі.

Коригування – часткова правка планів і рішень через зміну педагогічних умов для здійснення виховного процесу у ВНЗ; корекція є оперативною зміною планування в процесі уточнення визначених виховних задач.

Прогнозування – одна з форм конкретизації наукового передбачення в соціальній сфері, що перебуває у взаємозв’язку з плануванням і управлінням. Необхідність у прогнозуванні перспектив управління виховним процесом у ВНЗ обумовлена динамічністю самого життя й вдосконаленням умов педагогічної праці у ВНЗ. Прогноз потрібен не стільки для довгострокових планів, скільки для отримання інформації щодо розробки поточних планів.

Прогнозування припускає визначення результатів управління виховним процесом, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу: розвиток колективу студентів; система суб’єкт-суб’єктних відносин, розвиток особистості майбутнього фахівця, його якостей; результати застосування тих або інших методів і засобів виховання та ін.

Таким чином, реалізація всіх функцій у процесі управління виховним процесом сприятиме підвищенню ефективності його здійснення.

На основі аналізу педагогічної літератури виділяють такі рівні й підрівні управління виховним процесом у ВНЗ:

1. Глобальний рівень. Сучасні тенденції розвитку науки, техніки, інформаційних систем, політична й екологічна ситуація у світі впливають на всі соціальні процеси, у тому числі й на систему вищої освіти.

2. Регіональний рівень. На цьому рівні управління вищою школою координується законодавчими актами Міністерства освіти і державних стандартів, зокрема з проблеми виховання.

3. Галузевий рівень. На цьому рівні у ВНЗ враховується специфіка галузі. У даному випадку вища школа одержує соціальне замовлення щодо конкретної галузі й готує фахівця з урахуванням особливостей діяльності в цій галузі.

4. Внутрішньовузівський рівень. Управління виховним процесом у вищому навчальному закладі здійснюється з урахуванням ряду чинників: кваліфікації професорсько-викладацького складу, адміністративно-управлінського персоналу, матеріальної бази, психологічного клімату в колективі, традицій вищого навчального закладу, стану внутрішніх і зовнішніх зв’язків ВНЗ та ін.

Внутрішньовузівський рівень управління виховним процесом має такі підрівні:

– загальновузівський (здійснюється координація виховної діяльності колективу викладачів, співробітників і студентів вищого навчального закладу);

– факультетський (організовується повсякденна виховна діяльність колективу факультету);

– груповий (на рівні студентської групи здійснюється взаємодія між студентами та викладачами, а також між студентами);

– особистісний (на цьому рівні особистісні цілі виконують важливу роль в управлінні виховним процесом і виявляються через самовиховання, саморозвиток, самореалізацію та ін.).

Управління виховним процесом в умовах професійної підготовки фахівця інженерно-педагогічного профілю – це свідома і перманентна трансформація педагогічних умов, які спрямовані на професійну підготовку майбутнього фахівця, який володіє професійною культурою та здатністю до фахової самореалізації.