- •Педагогіка вищої школи Підручник
- •Частина і Педагогіка вищої школи – наукА та мистецтво
- •Розділ 1 загальні Основи педагогіки вищої школи
- •1.1. Предмет педагогіки вищої школи
- •1.2. Основні завдання та функції педагогіки вищої школи
- •1.3. Методологія педагогіки вищої школи у світлі сучасної парадигми науки
- •1.3.1. Методологічні категорії педагогіки вищої школи
- •1.3.2. Синергетика як загальнонаукова методологія педагогічної освіти
- •2.1. Закони, закономірності та принципи дидактики вищої школи
- •Розділ 2 основи дидактики вищої школи
- •2.2. Зміст освіти у вищій школі
- •2.3. Моделі освіти
- •2.4. Педагогічні технології
- •Розділ 3 Викладач як суб’єкт педагогічного процесу у вищому навчальному закладі
- •3.1. Вимоги до викладача вищої школи
- •3.2. Функції викладача вищої школи
- •3.3. Професійна культура викладача вищого навчального закладу
- •3.4. Основні вимоги до професіоналізму та функцій викладача вищої школи в умовах становлення синергетичної парадигми освіти
- •Розділ 4. Суб’єктна позиція магістранта в навчально-виховному процесі
- •4.1. Навчально-професійна діяльність магістранта
- •4.2. Рівні суб’єктних позицій магістрантів
- •4.3. Індивідуальний освітній маршрут магістранта
- •Розділ 5 Форми та медоди навчання у вищій школі
- •5.1. Лекція: поняття, функції, принципи, види
- •Види лекцій
- •5.2. Семінарські заняття: традиційні та рефлексивні
- •5.3. Методи активізації творчого мислення магістрантів
- •5.3.1. Синектика
- •5.3.2. Дискусії
- •5.3.3. Рольова гра
- •5.3.4. Метод проектів
- •5.3.5. Кейс-метод
- •Розділ 6 Самостійна робота магістранта
- •6.1. Різновиди самостійної роботи магістранта
- •6.2. Основні функції самостійної роботи магістрантів
- •6.3. Етапи та умови організації самостійної роботи магістранта
- •Розділ 7 Науково-дослідницька діяльність магістранта
- •7.1. Магістерська як самостійна випускна науково-дослідницька, кваліфікаційна робота
- •7.2. Структура магістерського дослідження
- •Основна частина магістерської роботи
- •Правила оформлення додатків
- •7.3. Основні вимоги до оформлення магістерської роботи
- •Оформлення списку використаних джерел
- •7.4. Організація захисту
- •7.5. Оцінювання магістерської роботи
- •Розділ 8 Науково-виробниче стажування магістрантів
- •8.1. Мета та завдання науково-виробничого стажування
- •8.2. База науково-виробничого стажування
- •8.3. Організація та керівництво стажуванням
- •8.4. Зміст науково-виробничого стажування
- •8.5. Підведення підсумків стажування
- •8.6. Вимоги до складання й оформлення звіту
- •8.7. Порядок захисту результатів науково-виробничого стажування
- •Розділ 9 Контроль та оцінка знань, умінь та навичок магістрантів
- •9.1. Види та форми перевірки знань магістрантів
- •9.2. Критерії оцінки і норми оцінки
- •9.3. Критерії оцінювання навчальних досягнень магістрантів
- •Розділ 10 Організація та управління навчально-виховним процесом у вищому навчальному закладі
- •10.1. Соціальне управління
- •10.2. Наукові засади управління вищим навчальним закладом
- •10.3. Структура управління вищим навчальним закладом
- •10.4. Органи громадського самоврядування у вищих навчальних закладах
- •10.5. Студентське самоврядування
- •10.6. Організація управління виховним процесом у вищих закладах освіти
- •10.7. Управління навчальним процесом
- •Частина іі аналіз сучасного стану вищої освіти та перспективи її розвитку
- •Розділ 11 сучасна вища освіта
- •11.1. Державна політика в галузі освіти
- •11.2. Особливості формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери досліджень
- •11.3. Аналіз чинників впливу на формування та здійснення освітньої політики
- •11.4. Сутність глобалізації та її вплив на розвиток освіти
- •Розділ 12 система освіти україни
- •12.1. Суспільний характер освіти
- •12.2. Безперервна освіта як філософсько-педагогічна концепція
- •12.3. Неперервна освіта як феномен практики та педагогічна концепція
- •12.4. Наступність освіти як зв’язок між різними етапами розвитку особистості
- •12.5. Система освіти як сукупність освітніх закладів
- •12.6. Структура освіти в Україні
- •Розділ 13 Магістратура як освітній простір
- •13.1. Сутність магістерської підготовки
- •13.2. Концептуальні основи процесу створення освітнього простору магістратури
- •13.3. Суб’єктна для суб’єкта взаємодія всіх учасників навчального процесу
- •13.4. Супровід процесу навчання в освітньому просторі магістратури
- •13.5. Продуктивний характер навчальної діяльності в магістратурі
- •Розділ 14 Болонський процес та перспективи розвитку вищої освіти
- •14.1. Генеза розвитку вищої освіти в Україні
- •14.2. Основні етапи розвитку вищої освіти в Україні
- •14.3. Передумови й необхідність створення Болонського процесу
- •14.4. Принципи європейського освітнього простору
- •14.5. Зміст Болонської декларації як основи створення єдиного Європейського освітнього простору
- •14.6. Структура вищої освіти і ступенів за Болонською системою
- •14.7. Європейська система перезарахування кредитів – ects
- •14.8. Шкала оцінювання ects
- •14.9. Навчання впродовж життя
- •14.10. Входження України в європейський простір вищої освіти
- •14.11. Правова документація України щодо Болонського процесу
- •Словник
- •Література
- •I. Загальні відомості про урок
- •II. Тип і структура уроку
- •III. Зміст уроку
- •IV. Методи й прийоми навчання на уроці
- •V. Поведінка учнів на уроці
- •VI. Поведінка вчителя на уроці
- •Орієнтовна схема аналізу уроку
- •VII. Висновки й пропозиції
- •Нотограма уроку
- •Конструктор тестІв для перевірки знань магістрантів з дисципліни
14.7. Європейська система перезарахування кредитів – ects
Визнання освіти й дипломів є передумовою для створення відкритої європейської зони освіти й підготовки, де студенти та викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми “Іразмес“ як засіб покращення визнання освіти для навчання за кордоном.
ECTS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами й розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання (кредити і оцінки), а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. ECTS базується на трьох ключових елементах: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами й студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту й переліку оцінок дисциплін. Більш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.
За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Кодекс хорошої практики, що називається ECTS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти.
Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм “Сократес“ чи “Іразмес“. Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання в місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.
Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі й упевненості щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.
ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:
1. Кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається за розділи курсу, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу (див. частину “Кредити ECTS“).
2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації й структуру навчання й розділів курсу (див. частину “Інформаційний пакет“).
3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні в спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину “Перелік оцінок дисциплін“).
4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватися за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого й закордонного закладів (home and host institutions), так і для студентів (див. частину “Форми заяв для студентів/навчальний контракт“).
Гнучкість у спілкуванні також необхідні, щоб сприяти визнанню навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому координатори ECTS повинні відіграти важливу роль, оскільки їхніми основними завданнями є займатися навчальними й адміністративними аспектами ECTS.
Повний діапазон розділів курсу факультету/закладу, який користується ECTS, повинен, у принципі, бути доступним для студентів, які навчаються за програмою обміну, включаючи розділи курсів, що читаються на рівні докторантури. Студентам варто давати можливість проходити як звичайні розділи курсу, так і ті, що спеціально для них розроблялися, а відтак не позбавляти можливості дотримуватися вимог для одержання ступеня чи диплома закордонного закладу.
ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов’язково повернеться до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він/вона може віддати перевагу тому, щоб залишитись у закордонному закладі – можливо, щоб здобути ступінь чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати, прийнятне це чи ні і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам ухвалювати ці рішення.
Загальні умови користування ECTS. Зобов’язання навчального закладу. ECTS може мати успіх лише за умов добровільної участі, прозорості, гнучкості й клімату взаємної довіри й упевненості. Штат працівників потрібно інформувати й готувати до застосування норм і механізмів ECTS.
Основними вимогами користування ECTS є:
– призначення координатора ECTS від навчального закладу;
– призначення координаторів ECTS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на всіх факультетах, що мають намір користуватися ECTS;
– призначення кредитів ECTS для блоків курсу;
– випуск інформаційного пакета щодо всіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ECTS буде використовуватися/ використовується рідною мовою та однією з мов країн ЄС;
– використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.
Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – у бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.
Кредити ECTS – це швидше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи на факультеті, який призначає кредити.
У ECTS 60 кредитів становлять навчальне навантаження на один навчальний рік і, як правило, 30 кредитів – на семестр та 20 кредитів на триместр.
Кредити ECTS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період відповідного навчання за кордоном.
Призначення кредитів ECTS. Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом “від найбільшого до найменшого“.
За відправну точку потрібно брати повну структуру програми та звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти в навчальному році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання. Розподілення кредитів для індивідуальних блоків курсу на основі принципу “від найменшого до найбільшого“ є дуже складним і може збільшити кількість кредитів до 60 на рік, роблячи, таким чином, перезарахування кредитів дуже важким.
Необхідно уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитів (наприклад, 1,82 кредитів) або, принаймні, обмежувати до використання половинок кредитів. Хоча з математичної точки зору це, можливо, і правильно, така точність може створити проблеми, оскільки навряд чи більшість навчальних закладів вважатимуть за необхідне визначати кредити з такою точністю.
Процес призначення кредиту ECTS спонукає заклади широко охарактеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає ніяких змін для тих структур. За певних обставин призначення кредиту ECTS може бути простою математичною чи механічною дією, за інших воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.
У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівноважливими або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, усе, що вимагається, – це застосувати коефіцієнт конверсії. Наприклад, норвезька ступенева система є модульною й кредитною, що базується на 20 кредитах на навчальний рік. Щоб конвертувати норвезькі кредити у кредити ECTS, треба просто помножити числову величину норвезького кредиту на коефіцієнт 3, щоб одержати еквівалент оцінки кредиту ECTS.
Для інших систем кредитів, що базуються виключно на годинах аудиторної роботи, застосування коефіцієнта конверсії може ще бути доречнішим, за умови врахування всіх інших вищеназваних елементів навчального навантаження.
Концепція ECTS повинна забезпечувати гнучкість, і це стосується розподілу кредитів. До компетенції закладів належить демонстрація цілісного підходу до розподілення кредитів між схожими програмами навчання.
Кредити ECTS необхідно призначати всім наявним розділам курсу – обов’язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект, кваліфікаційну роботу й виробничу практику, де ці “розділи“ є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені, поки триває процес оцінювання успішності.
Зв’язок між кредитами ECTS і рівнем чи складністю розділу курсу. Немає жодного зв’язку між цими двома поняттями. Рівень розділу курсу не може визначатися кредитами ECTS. У ECTS рівень розділу курсу описується в інформаційному пакеті закладом, що запрошує.
Зв’язок між кредитами ECTS і кількістю аудиторних годин. У найпростішому випадку такий зв'язок існує, але пам’ятайте, що кредити ECTS не базуються на самих аудиторних годинах, а на загальному навчальному навантаженні, яке генерує аудиторні години. Коли один рік курсу в закладі повністю складається з традиційних лекцій, консультацій та іспитів, цілком імовірно, що аудиторні години безпосередньо пов’язані із навчальним навантаженням студента й, отже, з кредитами ECTS для кожного розділу курсу. Сама природа стосунків може змінюватися в ході курсу; це буде очевидним, якщо наступні роки курсу матимуть різну кількість аудиторних годин, хоча кожен рік має становити 60 кредитів ECTS. Сусідні навчальні заклади, які навчають студентів з різними здібностями, можуть вибирати різні методи навчання, наприклад, один заклад може викладати 5-кредитний блок курсу, а саме: 24 години на лекції, 6 годин на консультації і 60 годин на самостійну роботу перед перевіркою й екзаменами, тоді як інший заклад може викладати той самий 5-кредитний блок курсу за 24 лекційні години, 36 годин консультацій і 30 годин самостійної роботи. Обидва заклади в цьому прикладі досягають відповідних результатів з таким самим навчальним навантаженням і призначають таку саму кількість кредитів ECTS, навіть незважаючи на те, що кількість аудиторних годин дуже відрізняється.
Складніше, коли курс включає в себе великі блоки аудиторного часу, присвяченого контрольованій лабораторній роботі чи заняттям з проектування. Зрозуміло, що обсяг роботи, виконаний за одну з цих аудиторних годин, не є таким самим, як протягом однієї традиційної лекційної години, і було б неправильно переводити це в кредити ECTS, так ніби робота є однаковою. Лабораторну годину слід оцінювати між чвертю та половиною лекційної години, залежно від прийнятої практики в закладі. Коли праця над дипломною роботою, значною мірою, не контролюється, найлегше розглянути питання про те, яку частину року потрібно використати, щоб завершити проект на базі денної форми навчання, тобто мислити “тижнями“, а не “годинами“.
Часом один і той самий розділ курсу є спільним для студентів, які проходять різні ступеневі програми, але загальний розрахунок навчального навантаження пропонує різні рейтинги кредиту, залежно від ступеневої програми. Факультети, що є новачками в розподіленні кредитів, могли б установити різні рейтинги кредиту як тимчасове рішення, але стосовно більш тривалого терміну навчальні заклади, напевно, віддадуть перевагу чи справді наполягають на одному рейтингу кредиту для одного розділу курсу.
Факультативні розділи курсу. Факультативні розділи повинні розподіляти кредити за тими самими лініями, що й для основного чи обов’язкового розділу курсу, тобто на базі тієї частини навчального навантаження, яке він становить відносно загального навчального навантаження для одного року навчання. Той розділ курсу, що є факультативним в одному закладі, може цілком бути основним або обов’язковим в іншому. У деяких закладах факультативні розділи не включаються в офіційну програму навчання, але можуть вивчатися додатково. Кредити ECTS у цьому випадку слід призначати для факультативних розділів згідно з навчальним навантаженням, яке вони б становили, якби були включені в дану програму.
Тривалість навчання є меншою, ніж середній час, використаний студентами для його завершення.
У деяких системах вищої освіти середня тривалість часу, використаного студентами для завершення їхнього навчання, є більшою, ніж офіційна тривалість періоду навчання. Кредити ECTS завжди варто розподіляти для офіційної тривалості навчання за програмою з отриманням кваліфікаційного ступеня (ступеневою програмою), а не для середнього терміну, за який місцеві студенти могли б завершити навчання за цією програмою.
Це може створити проблеми для приїжджих студентів, оскільки їхня 60-кредитна програма навчання може розумітися ними як така, що вимагає від них значно більшого обсягу роботи, ніж це вимагається від середнього місцевого (home) студента.
Присвоєння студентам кредитів ECTS. Відмінність між призначенням кредитів для розділів курсу й присвоєнням кредитів студентам.
Кредити ECTS призначаються для розділів курсу, але присвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхідні вимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування занять чи проведення часу за кордоном – вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання, визначені в закордонному закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завдання для даного розділу курсу. Процедура оцінювання може проводитися в різноманітних формах: письмових чи усних екзаменах, курсовій роботі, поєднанні цих двох чи інших засобів, зокрема презентації на семінарах, інформацію про які слід включити в інформаційний пакет.
Оцінювання дипломних проектів, кваліфікаційних робіт і виробничої практики. Як для всіх розділів курсу, результати навчання й методи оцінювання повинні бути описані в інформаційному пакеті. Або правила закордонного закладу переважатимуть, або в цих випадках може розглядатися питання про спільне оцінювання місцевим і закордонним закладами (і промисловістю).
Кредити надаються не лише за хороші оцінки – загальна кількість кредитів на один курс є фіксованою й однаковою для всіх студентів, які досягають успіху в цьому оцінюванні. Якість роботи студентів над програмою навчання визначається через виставлення оцінок.
Координатори ECTS. Навчальні заклади, які користуватимуться ECTS, повинні призначити координатора ECTS від закладу й від кожного задіяного факультету. Їхня роль полягатиме в тому, щоб займатися адміністративними й академічними аспектами ECTS і надавати консультації студентам.
Координатор ECTS від закладу. Важливість ролі координатора від закладу полягає в тому, щоб гарантувати виконання зобов’язань закладу перед нормами ECTS і механізмами реалізації. До загальних обов’язків координатора належатиме сприяння поширенню ECTS як на рівні закладу, так і за його межами, наприклад, у рамках міжнародних програм про співпрацю, сприяння практичному втіленню ECTS і надання підтримки координаторам від факультетів. Більш конкретними завданнями буде інформувати студентів про ECTS і узгоджувати підготовку, виробництво й доставку партнерам пакетів інформації з координаторами від факультетів. Координатор від закладу також буде відповідальним за договірні заходи з Європейською комісією та з Державним органом присвоєння грантів.
Координатор ECTS від факультету. Координатор від факультету, звичайно, буде тією особою, яка підтримуватиме ділові зв’язки із студентами та викладацьким складом кафедри чи факультету й займатиметься практичними й навчальними аспектами реалізації ECTS. Він більш детально інформуватиме студентів про ECTS, наприклад, забезпечуватиме студентів інформаційними пакетами, що надійшли від закладів-партнерів, допомагатиме студентам заповнити форму заяви, пояснюватиме процедуру визнання освіти й оформлення документів (навчальний контракт, перелік дисциплін) тощо. Координатор від факультету спрямовуватиме студента на розробку програми навчання, поєднуючи навчальні вимоги з індивідуальними інтересами.
Зв’язок між місцевими й закордонними закладами офіційно здійснюється координаторами від факультетів, які обмінюються формами заяв і підписаними копіями, обговорюють програми навчання, готують перелік оцінок дисциплін для студентів, що від’їжджають на навчання, а також для тих, хто повертається після завершення навчання в їхньому закладі.
Координатори від факультетів інформуватимуть своїх колег про ECTS і її втілення з точки зору розподілення кредитів для всіх курсів кафедри/факультету. Вони готуватимуть ту частину інформаційного пакета, яка стосуватиметься їхньої кафедри/факультету.
Вони також забезпечуватимуть, щоб студенти, які від’їжджають, досягли успіхів у закордонних закладах шляхом підтримання з ними постійного контакту.
