5.3. Методи активізації творчого мислення магістрантів

5.3.1. Синектика

Модель групового вирішення проблем за допомогою метафоричного мислення має назву “синектика“. Це модель групової творчої діяльності та навчального дослідження, яка розробляється у зарубіжній педагогіці з 1960-х років. Синектика (synectics) охоплює досвід застосування відомого методу групової генерації ідей, який має назву “мозкової атаки“, або “мозкового штурму“ (brainstorming). Синектика розвивалася як спільна пошукова діяльність у вирішенні проблем експертними групами з використанням домислів, сміливих гіпотез, “хибних ідей“ та інтуїтивних рішень. На початку розвитку ця модель створювалася як методика стимулювання творчої роботи в пошуках інноваційних вирішень проблем у промисловості та управлінні. У 60-х роках у США, де були започатковані “промислові“ зразки синектики, почалися експерименти із впровадження її “навчального“ варіанта в початкову, середню та вищу школи. Головним для дидактичних пошуків було стимулювання пошукової навчальної діяльності, яка заснована на емоційно-образному, метафоричному мисленні. Організація навчальної роботи за синектикою передбачає:

1. Початкове окреслення проблеми, яка є досить складною для вирішення.

2. Аналіз проблеми та повідомлення необхідної інформації. Роль експерта, який повинен компетентно оцінити доповідь-повідомлення, може виконувати вчитель або підготовлений до такої роботи учень. На цьому етапі залучають різноманітні інформаційні джерела, тому що збирання фактів закладає підвалини для вирішення проблеми.

3. З’ясування можливостей вирішення проблеми шляхом детального аналізу та коментування вчителем та експертом усіх висунутих варіантів з поясненням причин, за якими відкинуто деякі з них.

4. Переформулювання проблеми кожним учнем самостійно своїми словами так, як він її розуміє, з метою наближення завдання до себе самого.

5. Спільний вибір одного з варіантів переформульованої проблеми, початковий варіант тимчасово відкидається.

6. Висунення образних аналогій із залученням метафоричних описів тих явищ, які містить проблема. Важливо на цьому етапі роботи поряд із прямим зіставленням предметів і явищ наводити особистісні та символічні аналогії (два-три слова), можливі навіть аналогії фантастичні.

7. Пристосування окреслених групою підходів до вирішення або готових рішень до вимог, що закладені в самій проблемі. На цьому останньому етапі з’ясовується, чи проблему вирішено, чи потрібно обрати новий шлях для пошуку правильного рішення.

Отже, слід пам’ятати, що синектика як метод організації роботи передбачає уявлення про природу творчої діяльності та можливостей її цілеспрямованого включення в навчальний процес.

Можливі два варіанти використання моделі: 1) створення нових уявлень (від відомого до невідомого); 2) оволодіння новими уявленнями (від невідомого до відомого).

5.3.2. Дискусії

Дискусію як навчальну форму роботи зі студентським колективом не потрібно перетворювати на псевдообговорення, псевдопошук тих завдань, які відомі викладачеві. Дискусія повинна бути проблемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які є згорнутими формами дискусії. До них належать:

– “круглий стіл“: бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік), відбувається обмін думками як між учнями, так і з “аудиторією“ (рештою класу);

– “засідання експертної групи“ (“панельна дискусія“): спільне обговорення проблеми учасниками групи (4–5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та доповіді (досить стислої), у якій кожен доповідач висловлює свою позицію;

– “форум“: обговорення, що нагадує “засідання експертної групи“, під час якого ця група обмінюється думками з “аудиторією“;

– “дебати“: формалізоване обговорення, яке побудоване на основі виступів учасників-представників двох команд-суперників (ствердження та заперечення проблемного питання). Варіантами такого обговорення є “британські дебати“, що нагадують процедуру обговорення проблемних питань у Британському парламенті;

– “засідання суду“: обговорення, що імітує слухання справи в суді, на якому розподіляються чітко ролі всіх учасників.

Серед форм навчальної дискусії можна виділити й техніку “Акваріум“ - особливий варіант організації групової взаємодії. Цей різновид дискусії застосовується в роботі з матеріалом, зміст якого пов’язаний із суперечливими підходами, конфліктами, розбіжностями.

М. Кларін вважає, що саме такий варіант дискусії робить акцент на процес презентації точки зору та її аргументації, і пропонує наступну процедуру роботи за технікою “Акваріум“:

– постановка проблеми перед групою;

– розподіл викладачем аудиторії на групи, що сидять у колі;

– обирання викладачем або самими учасниками обирають того, хто буде представляти позицію цілої групи;

– швидке обговорення проблеми в групі;

– збір представників груп у центрі класу й відстоювання своїх позиції (допомагати дозволяється лише записками, де сформульовано вказівки);

– дозвіл викладача взяти представникам “тайм-аут“ для консультацій;

– завершення обговорення після закінчення призначеного часу або після вирішення проблеми;

– критичне обговорення техніки “Акваріум“ усім колективом.

Правила дискусії:

1. Доброзичливе ставлення й увага до кожного учасника.

2. Утримання від схвальних або несхвальних висловлювань.

3. Зосередження всієї дискусії на темі, фіксація уваги учасників на питаннях, які обговорюються.

4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі дискусії, так і під час підведення підсумків.

5. Загальний висновок – не кінець роздумам над проблемою, а наступний крок у дослідженні нової теми.

Одним з ефективних засобів організації навчальної діяльності, який збільшує самостійність дітей, є розподіл студентів на малі групи (по п’ять-шість чоловік) і організація діалогу між групами.

Розподіл ролей-функцій у дискусійній групі:

“Ведучий“ (організатор): організовує обговорення питання, проблеми, залучає до роботи всіх членів групи.

“Аналітик“ ставить питання учасникам під час обговорення, піддає сумніву ідеї та формулювання.

“Протоколіст“ фіксує все, що стосується розв’язання проблеми, формулює позицію групи.

“Споглядач“ оцінює участь кожного члена групи.

Хід дискусії:

– висунення проблеми;

– розподіл учасників на групи, розподіл ролей;

– обговорення проблеми;

– оголошення результатів обговорення;

– продовження обговорення й підведення підсумків.