2.4. Педагогічні технології

Педагогічна технологія (за В. Монаховим)  це продумана в усіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя.

Педагогічна технологія є змістовим узагальненням, що включає всі ці визначення й може бути представлене трьома аспектами:

– науковим (педагогічна технологія  складова педагогічної науки, що проектує педагогічні процеси в педагогічних системах);

– процесуально-описовим (опис, алгоритм процесу, сукупність цілей, змісту методів і засобів для досягнення гарантованих результатів, запланованої мети);

– процесуально-дійовим (здійснення технологічного процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів).

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основним методологічним вимогам, критеріям технологічності, серед яких такі:

– концептуальність (опора на певну концепцію, що містить філософські, психологічні, дидактичні й соціально-педагогічні обґрунтування освітніх цілей);

– системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи);

– логічність процесу, взаємозв’язок усіх частин, цілісність;

– керованість (можливість цілепланування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами й методами з метою корекції результатів);

– ефективність (оптимальність витрат, гарантованість досягнення запланованого результату – певного стандарту навчання);

– відтворюваність (можливість застосування в інших однотипних умовах іншими суб’єктами);

– єдність змістової й процесуальної частин, їх взаємозумовленість.

Складовими частинами нових педагогічних технологій є наступні:

– соціальні перетворення й нове педагогічне мислення;

– суспільні, педагогічні, психологічні науки;

– сучасний передовий досвід;

– історичний вітчизняний і зарубіжний досвід (надбання попередніх поколінь);

– народна педагогіка.

Навчальна технологія  поняття близьке, але не тотожне поняттю педагогічна технологія. Воно відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання .

Модульно-розвивальне навчання сприяє становленню особистості не тільки завдяки змісту, методам, формам організації, а й через свою сутнісну багатомірність, логіку буття з огляду на специфічну форму психосоціального зростання індивідуальності. Унікальність його полягає в тому, що всі боки життя, аспекти, компоненти педагогічно керованого навчального процесу стимулюють, реально прискорюють чисельні процеси розвитку, які ієрархічно подані в загальній картині психосоціального розвитку кожного магістранта.

Принципові моменти функціонування модульної системи такі:

– модульна система навчання головним своїм призначенням повинна мати таку заміну організаційних засад педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечила б суттєву його демократизацію, умови для дійсної зміни місця магістранта у навчанні (перетворені його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надала б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, запровадила б у дію принцип індивідуалізації навчання;

– модуль – це відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів;

– засвоєння модуля розпочинається оглядово-установчою лекцією, далі йдуть самостійна робота, консультація, потім кілька групових тьюторських занять за опрацьованими джерелами, що впроваджені замість традиційних семінарських занять і в сукупності складають зміст модуля;

– організаційно кожне тьюторське зайняття включає три-чотири види навчальної роботи, серед яких два є постійними (невелика письмова робота та дискусія за змістом опрацьованих задач, евристична бесіда, рольова та ділові ігри тощо);

– джерела, виділені в списках літератури позначкою ”Х”, складають мінімум навчального матеріалу, необхідного для систематичного оволодіння предметом;

– магістрант може достроково вивчити матеріал, що входить до того чи іншого модуля, і, за домовленістю з викладачем, скласти за ним звіт. Вивільнений таким чином час використовується магістрантом згідно з його інтересами. Звіт за змістом конкретного модуля вважається прийнятим, якщо магістрант під час співбесіди з викладачем демонструє розуміння головних ідей модуля й послідовно, аргументовано викладає їх;

– для магістрантів, які засвоїли матеріал і відзвітували за змістом усіх модулів до закінчення семестру, екзамен з даного предмета відміняється;

– якщо магістрант не зміг з тих чи інших причин вчасно скласти звіт за змістом чергового модуля, то може зробити це за домовленістю з викладачем під час консультації;

– перевірка конспектів першоджерел відміняється, і факт наявності їх у магістрантів не впливає на оцінку якості його навчальної праці;

– остаточна оцінка успішності вивчення предмета визначається підсумуванням балів, які були отримані магістрантами за виконання всієї сукупності навчальних завдань.

Основні принципи модульності:

– наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодівають магістранти (учні) за допомогою дидактично доцільних засобів, що відповідають природі цих ідей;

– формування самостійної планової цілісної одиниці навчальної діяльності, яка б сприяла досягненню магістрантом чітко визначених цілей;

– оволодіння принципом модульності досягається через застосування різних форм і методів навчання, підпорядкованих загальній темі навчального курсу або актуальній науково-технічній, соціальній чи іншій проблемі;

– принцип модульності  це поділ навчального матеріалу на частини (кроки, порції, такти на зразок розділу або теми) для груп магістрантів.

Структура навчального процесу за модульним принципом:

– вивчення теми (розділу) навчального матеріалу проводиться не частинами на заняттях, а подається цілісно узагальненим модулем на установчих лекціях. Тривалість лекцій визначається обсягом теоретичного матеріалу, способами його структурування. Установчі лекції висвітлюють особливо складні, проблемні питання з теми, найновіші факти й події. Активізація мислення магістрантів у ході лекції забезпечується, якщо лекція носить проблемний характер. Суть проблемної лекції полягає у створенні на ній викладачем проблемного завдання, яке вирішується, як правило, за участі аудиторії.

Складові частини проблемної лекції:

– одержання вихідних даних для формулювання проблемної ситуації;

– формулювання та роз’яснення проблемної ситуації;

– визначення загального напрямку пошуку рішення й розподілу (якщо потрібно) проблеми на підпроблеми;

– розв’язок проблемної ситуації на основі висунутих гіпотез;

– аналіз результатів та встановлення зв’язку з практикою.

Модульний контроль проводиться у формі виконання письмових контрольних завдань, що містять запитання для перевірки знань фактичного матеріалу, і задачі. Оцінки виставляються в журналі успішності і в предметній відомості модульного контролю. Магістрант, який успішно склав весь модульний контроль, може бути звільнений від екзаменів.

Контрольні запитання:

1. Назвіть основні категорії педагогіки вищої школи.

2. Порівняйте категорії ”закономірність” і ”принцип” у навчанні.

3. Назвіть, що є об’єктом та предметом дидактики вищої школи.

4. Проаналізуйте основні принципи дидактики вищої школи.

5. Які основні елементи змісту освіти за І. Лернером?

6. Якими державними документами визначається зміст освіти?

7. Проаналізуйте основні моделі освіти.

8. Визначте, що таке педагогічна технологія, та з’ясуйте її особливості.