12.2. Безперервна освіта як філософсько-педагогічна концепція

Безперервна освіта, за М. Ярмаченком, – це філософсько-педагогічна концепція, згідно з якою освіта розглядається як процес, що охоплює все життя людини; освітня практика як неперервне цілеспрямоване освоєння людиною соціокультурного досвіду з використанням усіх ланок освітньої системи; принцип організації освіти, освітньої політики.

Безперервна освіта охоплює всю сферу формальної та неформальної освіти, державну освітню систему, приватні навчальні заклади, очне, вечірнє й заочне навчання, дистанційне навчання з використанням комп’ютерних засобів та Інтернету.

Важливою рисою практики безперервної освіти є самостійний вибір освітніх цілей та засобів їх досягнення. Вона передбачає гуманістичний тип стосунків учасників освітнього процесу, саморозвиток тих, що навчаються; є шляхом і засобом творчого зростання особистості, конструктивного подолання ситуації соціальної й професійно-життєвої кризи.

У Законі України “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку безперервність та наступність розглядаються як фундаментальні основи.

У категорії “безперервність освіти” відображаються установки на безперервне навчання, перепідготовку, розширення профілю (підвищення кваліфікації), самоосвіту, стажування, навчання протягом усього життя.

Категорія “безперервність освіти” відображає систему освіти людини, розвиток її як особистості через освітні інституції та самовдосконалення.

Ідея безперервної освіти – це програма розвитку мислення та діяльності у рамках якої розвиток людини й виробничих систем можуть виступати тільки як приватні, фрагментарні задачі. Це особлива політика не тільки в царині навчання, але й у сфері організації вільного часу людей, суспільних відношень та соціокультурних систем.

З точки зору індивіда та професійної організації мислення та діяльності, безперервність межує з підготовкою, що координується, замкненістю її на формування цілісного типу мислення та діяльності.

З точки зору особистості, безперервна освіта виступає як відкрита (віртуальна) та варіативна освіта, що забезпечує максимальну свободу вхідного вибору й наступну мобільність особистості. На кожному кроці особистого розвитку така освіта повинна надавати кожному свою можливу траєкторію руху як сферу ініціативи та відповідальності.

З точки зору суб’єкту свідомості, безперервна освіта виступає як постійна проблематизація, що зв’язує окрему людину з культурою й робить його не тільки носієм мислення та діяльності, але і джерелом творчої еволюції.

12.3. Неперервна освіта як феномен практики та педагогічна концепція

Поняття “неперервність” уживається для розкриття технології та механізму підготовки фахівців і професіоналів. У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами та спеціальностями фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно.

Ідеї неперервної освіти надають усе більшого значення серед прогресивних ідей ХХІ століття. Загальнолюдське та філософське значення цієї ідеї дуже велике, її сенс полягає в тому, щоб забезпечити кожній людині постійний розвиток, самовдосконалення, творче відновлення протягом усього життя.

Неперервна освіта мала свій розвиток як феномен практики та педагогічна концепція.

У ХХ століття відбувається бурхливий соціально-економічний та науково-технічний розвиток, який неможливо було спостерігати в минулому. Повільний розвиток виробництва обумовлював постійність структури та змісту освіти. Це й призвело до виникнення такого поняття, як “кінцева освіта”. Це визначало, що отримана людиною освіта не втрачала своєї актуальності протягом значного відрізку часу (під час її професійної діяльності й протягом усього життя), але в процесі науково-технічної революції почали відбуватися швидкі зміни в науці, техніці, виробництві, отримані знання стали не відповідати сучасним вимогам і це відбувалося в доволі короткий термін: зміна людських поколінь не встигала за змінами в науці й виробництві. У такому випадку “кінцева освіта” викликала дефіцит знань, стала не відповідати сучасним професійним вимогам. Пошук вирішення цієї проблеми призвели до появи таких нових понять, як: паралельна освіта, дистанційна освіта, підвищення кваліфікації, дистанційна освіта, самоосвіта. Це не вирішувало існуючої проблеми, але в той же час створило об’єктивні передмови пошуку та переходу до неперервної освіти. З’явилася нагальна необхідність переглянути цільові функції освіти як системи, завдання окремих її ланок, традиційне уявлення про соціальну сутність освіти, її місце та роль у житті людини.

Невідповідність між існуючим та необхідним рівнем знань у нових умовах та обмеженістю освітніх систем призвела до проявів некомпетентності в професійній сфері людини, визначила її нездатність зробити надійний професійний вибір, загострила загрозу безробіття та погіршила соціальні протиріччя, з одного боку.

З іншого боку, зростання добробуту, збільшення кількості вільного часу, розширення освітніх послуг призвели до усвідомлення важливості освіти, необхідності постійного обновлення знань не тільки для професійної діяльності, але й задля нового сприйняття освіти як цінності, розуміння її функціональної ролі в житті людини, що реалізується в можливості задоволення існуючих і постійно зростаючих духовних потреб.

Ці причини обумовлюють виникнення суб’єктивних передумов неперервної освіти. Суб’єктивні протиріччя, що потребували вирішення, також активізували пошук нових можливостей освітніх систем. Усвідомивши необхідність поповнення новими знаннями протягом усього життя, людина відчула гостру потребу постійно розширювати та обновлювати свої знання, розвивати свою особистість і задовольнити цю потребу повинна освітня система.

Державна політика стосовно неперервної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти впродовж життя, соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін.

Неперервна освіта реалізується шляхом забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, які передбачають підготовку осіб для можливого переходу до наступних ступенів; формування потреби й здатності особистості до самовизначення; оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації; модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів; формування й розвитку навчально-науково-виробничних комплексів ступеневої підготовки фахівців; розвитку та запровадження дистанційної освіти; організації освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці на базі професійно-технічних, вищих закладів інших форм навчання; забезпечення зв’язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою.

Одним із важливих завдань державної національної освітньої програми є забезпечення наступності в розвитку цілісної особистості на всіх вікових етапах, неперервності в роботі всіх ланок системи освіти, вагоме місце в якій займають вищі. У нормативних документах, наукових і методичних джерелах наступність між усіма ланками системи освіти розглядається як умова успішного здійснення безперервної освіти. Особливого значення проблема наступності набуває в період від 2000 року.