Розділ 9 Контроль та оцінка знань, умінь та навичок магістрантів

Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).

Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування в них прагнення до самоосвіти.

У розділі 9 розглядаються питання щодо: видів та форм перевірки знань магістрантів, критерії оцінювання навчальних досягнень магістрантів, особливості рейтингової системи оцінювання. Ці проблеми у своїх працях висвітлювали: А. Борзих, С. Вітвіцька, Є. Гришин, В. Заводяний, І. Зварич, О. Коваленко, Б. Коротяєв, А. Малихін, О. Устенко, Н. Шишечко, А. Шматков та інші.

9.1. Види та форми перевірки знань магістрантів

Підвищення якості підготовки магістрів на сучасному етапі передбачає значне поліпшення контролю їх навчальної роботи як важливого засобу управління процесом навчання. Контроль є важливим фактором у процесі навчання будь-якому навчальному предмету, він дає можливість не тільки встановити рівень успішності навчання, а виявити недоліки в знаннях, уміннях і навичках магістрантів і тим самим визначити необхідні зміни, які потрібно внести в методику роботи.

Необхідність контролю навчальної роботи й оцінки знань магістрантів має об’єктивний характер. За С. Вітвицькою тут діє закономірний зв’язок у ланцюгу: мета навчання – процес – результат – наступна мета. Але для того, щоб педагогічно грамотно визначити мету, необхідно точно знати, що вже досягнуто унаслідок навчання.

Контроль як спостереження й перевірка успішності магістрантів має такі функції:

– освітня (сприяння поглибленню, розширенню, удосконаленню знань магістрантів, уточненню й систематизації навчального матеріалу з предмета);

– діагностично-корегуюча (виявлення знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, неуспішності; забезпечення зворотного зв’язку в різновидах: ”магістрант – викладач” і ”магістрант – магістрант”);

– контролююча (визначення рівня знань, умінь і навичок магістрантів, підготовленості до засвоєння нового матеріалу, виставлення оцінок магістрантами);

– виховна (спрямована на покращення особистої дисципліни, розвиток волі, характеру, навичок систематичної самостійної праці та ін.);

– розвивальна (сприяння розвитку психічних процесів особистості – уваги, пам’яті, мислення, інтересів, пізнавальної активності, мовленнєвої культури магістрантів);

– стимулююче-мотиваційна (стимулювання магістрантів до покращення навчальної діяльності, розвитку особистої відповідальності, формування мотивів навчання);

– управлінська (забезпечення цілеспрямованості в навчанні);

– прогностично-методична (стосується як викладача, який отримує досить точні дані для оцінки своєї праці, результатів запровадження своєї методики викладання, шляхів подальшого вдосконалення навчання, так і магістрантів, оскільки допомагає їм прогнозувати свою навчальну та наукову роботу).

Принципи організації контролю й оцінки знань магістрантів визначаються метою навчально-виховного процесу у ВНЗ, а також об’єктивними закономірностями педагогічного процесу в них.

Основні принципи перевірки навчальної роботи й оцінки знань магістрантів:

– індивідуального характеру перевірки й оцінки знань магістрантів (передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним магістрантом, урахування його індивідуальних особливостей);

– систематичності й системності перевірки й оцінки знань (здійснення контролю протягом усього періоду навчання магістранта в магістратурі);

– тематичності (стосується всіх ланок перевірки й передбачає оцінку навчальної діяльності магістрантів за семестр чи навчальний рік і з кожної теми);

– диференційованої оцінки успішності навчання магістрантів (передбачає здійснення оцінки успішності на основі різнорівневого підходу);

– єдності вимог викладачів до магістрантів (передбачає урахування кафедрами й викладачами діючих загальнодержавних стандартів);

– об’єктивності (це систематичний аналіз результатів міжсесійного контролю й показників успішності за єдиними критеріями з метою своєчасного здійснення заходів для поліпшення організації й змісту навчально-виховного процесу, підвищення ефективності і якості аудиторних і самостійних занять магістрантів з метою запобігання (зменшення) відрахування їх із магістратури);

– гласності (доведення результатів контролю до відома магістрантів).

У теорії й практиці навчання склалися такі види контролю: діагностичний, поточний, тренувальний, відстрочений, тематичний, перехресний, рубіжний, підсумковий, заключний.

Види перевірки навчальної роботи магістрантів визначаються ступенем їх адекватності, сформульованим принципам контролю знань.

На сучасному етапі розвитку освіти склалися такі види та форми перевірки знань магістрантів:

– попередня, поточна, тематична перевірка (міжсесійний контроль);

– залік, курсові роботи, колоквіум, консультація (рубіжний контроль);

– семестрові екзамени, державні екзамени, дипломні роботи (підсумковий та заключний контроль).

Попередню перевірку здійснюють з метою визначення ступеня готовності магістрантів до навчання залежно від етапу навчання й місця проведення контролю. Попередня перевірка може проводитись у формах письмових контрольних робіт, фронтальних опитувань перед початком практич них чи лабораторних робіт, усної перевірки окремих груп магістрантів, стандартизованого контролю знань.

Поточна перевірка успішності магістрантів є збереження оперативного (безпосередньо у процесі навчання) зовнішнього (”викладач – магістрант – викладач”) і внутрішнього (”викладач – магістрант – магістрант”) зворотного зв’язку. Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу й проводиться у рамках чинних форм організації навчання у вузі: на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Частіше вона здійснюється у таких формах:

– усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей магістрантів (10–15 хв.);

– письмове фронтальне опитування магістрантів на початку чи в кінці лекції (10–15 хв.). Відповіді перевіряються й оцінюються викладачем у позалекційний час. Бажано, щоб контрольні запитання були заздалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких магістранти пишуть відповіді;

– фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань магістрантів за кількома темами лекційного курсу (5–20 хв.). Проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;

– перевірка за допомогою перфокарт (5–7 хв.);

– письмова перевірка у вигляді понятійних диктантів, творів із гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природничо-математичних дисциплін;

– експрес-контроль;

– домашні завдання;

– практична перевірка питань на лабораторних і практичних заняттях;

– тестова перевірка знань магістранта.

Тематична перевірка знань магістрантів здійснюється на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки – дати можливість магістрантам сприйняти й осмислити тему в цілому, в усіх її взаємозв’язках. Водночас було б неправильним протиставляти тематичний контроль поточному. Вони взаємопов’язаній входять до системи міжсесійного контролю.

Семінарські заняття виступають зовнішньою формою організації тематичної перевірки. Цьому сприяє передусім те, що семінарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни, що вивчаються. Сказане стосується також лабораторних і практичних занять. Семінарські, практичні й лабораторні заняття сприяють не тільки перевірці знань і способів діяльності, а й узагальненню знань, єдності теорії й практики, формуванню світогляду магістрантів.

Колоквіуми виступають важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань магістрантів. Головне завдання колоквіуму – мобілізація магістрантів на поглиблене вивчення провідних тем чи розділів курсу. Неприпустимо, щоб колоквіуми перетворювались на іспит з усього курсу. У лекції важливо підкреслити, що найважливіше в колоквіумі – методика проведення співбесіди викладача із магістрантами з найважливіших питань теми, розділу лекційного курсу чи питаннями, що вивчаються магістрантами самостійно.

Мета колоквіуму – допомогти магістрантам глибше розібратися в теоретичних питаннях, стимулювати їхню дослідницьку роботу.

Консультації з контрольними функціями мають два основних різновиди:

– консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу магістрантів над допоміжною літературою, допомагає магістрантам сформулювати необхідні узагальнення;

– консультації – відпрацювання для магістрантів, які пропустили лекції, семінарські заняття.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи магістрантів, виробленню у них вміння чітко організувати свою працю, допомагає викладачеві своєчасно виявити невстигаючих. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відповідних змін у матеріал, що вивчається на лекціях, у зміст консультацій, індивідуальної роботи зі магістрантами, контрольних робіт, колоквіумів.

Рубіжний контроль (заліки, курсові) та підсумковий і заключний контроль (семестрові та державні іспити), результати яких використовуються для визначення успішності магістрантів.

Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича й педагогічна практика традиційно вважаються основними формами контролю навчальної роботи магістрантів.

Кількість іспитів, як правило, не повинна перевищувати п’ять, а кількість заліків за семестр – шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

Заліки – це підсумкова форма перевірки результатів виконання магістрантами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння магістрантами матеріалу семінарських занять, результатів практики.

Іспити складаються, як правило, за білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач знайомить магістрантів з екзаменаційними білетами.

Іспит з ”відкритим підручником” розрахований насамперед на перевірку уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо.

Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення магістрантами натуральних об’єктів, їх схем, макетів тощо. У магістрантів педагогічних університетів іспит може проходити у вигляді підготовлених педагогічних ситуацій.

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо магістрантів-відмінників, які серйозно й систематично працюють протягом року.

Курсові роботи (проекти) магістранти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна комісія у заздалегідь визначеному й затвердженому складі. Окрім державних екзаменів, магістранти-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи (проекти).

Найбільш ефективними методами перевірки й контролю успішності магістрантів є: усний контроль і самоконтроль, письмовий контроль і самоконтроль, лабораторно-практичний, програмований контроль (машинний, безмашинний), тестовий контроль.

Основними формами організації перевірки знань магістрантів у сучасних ВНЗ, насамперед індивідуальна, групова, фронтальна перевірка, самоконтроль, рейтингова система.

Важливим критерієм перевірки ступеня готовності магістранта до творчої праці є його участь у науково-дослідній роботі.

Основні недоліки традиційно здійснюваного контролю такі:

– репродуктивний характер (не дає змоги перевірити здатність свідомо використовувати здобуті знання у практичній діяльності);

– неможливість з’ясування обсягу знань, умінь, навичок на даному етапі навчання, що потрапили в довготривалу пам’ять;

– суб’єктивність в оцінюванні навчально-пізнавальної діяльності.

У тестології виділяють різні види тестів, їх класифікують за такими ознаками: цільовими, функціональними й смисловими; формальними ознаками.

За цільовими, функціональними й смисловими:

– за метою застосування (констатуючі, діагностуючі, прогностичні тести);

– за видом контролю (тести поточного, рубіжного (проводяться наприкінці семестру), підсумкового (проводяться в кінці кожного навчального року), заключного контролю (в кінці курсу навчання));

– за об’єктом контролю (тести, спрямовані на вимірювання рівня засвоєння знань; тести, спрямовані на вимірювання рівня сформованості умінь);

– за співвідношеннями з нормами чи критеріями (тести, орієнтовані на норми знань; тести, орієнтовані на критерій оцінки);

– за статусом контролюючої програми (стандартизований (тест, що пройшов апробацію на досить великій (600–1000 чоловік) кількості учасників тестування і який має стабільні і допустимі показники якості, а також специфікацію – паспорт з нормами, умовами та інструкціями для його багаторазового використання в процесі контролю за якістю знань);

– нестандартизовані тести (тести, складені самими викладачами для своїх магістрантів).

За формальними ознаками:

– за структурою та способом оформлення відповіді (вибіркові тести, тести з вільною конструйованою відповіддю);

– за характером вибіркових відповідей (альтернативні тести, тести множинного, тести перехресного вибору);

– за гомогенністю завдань (тести на швидкість, на складність);

– за способом презентації мовленнєвого стимулу (тести з використанням технічних засобів навчання, тести без використання технічних засобів навчання);

– за використанням засобів оперативного машинного зв’язку (машинні, безмашинні).

Тест, як правило, складається з двох частин – інформаційної та операційної. Інформаційна частина має включати чітко й просто сформульовану інструкцію, що і як виконувати учаснику тестування. Бажано, щоб інструкція супроводжувалася прикладом виконання. Операційна частина тесту складається з певної кількості тестових завдань. Виконані тестові завдання потребують відповідної оцінки і визначення знань тестованого.

Роботу із складання тестового матеріалу доцільно виконувати у кілька етапів:

– на першому – робиться структурування навчального матеріалу. Приступаючи до складання тестів, насамперед необхідно з’ясувати, що означає знати предмет.

– на другому – встановлюються логічні зв’язки між елементами й складаються логіко-структурні схеми тем, розділів і предмета в цілому.

– на третьому – готуються тестові завдання на основі логіко-структурних схем. У схемах відбираються такі елементи, знання яких можна перевірити за допомогою тестування.

– на четвертому – обирається оптимальна форма тестових завдань.

– на п’ятому – складається план тесту, розробляються стандартні бланки відповідей.

– на шостому – відбувається перевірка тестів у різних типах аудиторій, різних груп учнів і магістрантів.

На основі аналізу таких видів контролю, як попередній, поточний або побіжний, тематичний, перехідний, підсумковий, заключний пропонується класифікація тестів за видами контролю: 1) тести попереднього; 2) поточного або побіжного; 3) тематичного; 4) періодичного; 5) підсумкового; 6) заключного контролю.

Тести попереднього контролю проводяться з метою ознайомлення викладача з результатами засвоєння вивченого матеріалу та загальним рівнем підготовленості магістрантів до сприйняття наступної інформації залежно від рівня знань і методів проведення контролю.

Тести поточного або побіжного контролю застосовуються в ході повсякденної роботи, в основному на аудиторних заняттях. На базі отриманої інформації проводиться необхідне коригування викладачем навчальної діяльності магістрантів. Тести такого виду контролю мають велике значення для стимулювання у них прагнення до систематичної самостійної роботи, виконання завдань, підвищення інтересу до навчання й формування почуття відповідальності за виконання вправ.

Тести тематичного контролю передбачають перевірку, оцінку й корекцію засвоєння системних знань. Вони проводяться після вивчення того чи іншого розділу програми, теми.

Тести періодичного контролю проводяться, як правило, з метою перевірки знань оволодіння матеріалом великого обсягу, наприклад вивченого за семестр.

Тести підсумкового контролю здійснюються наприкінці семестру або атестаційного періоду з метою визначення й оцінки успішності за даний проміжок часу. Вони в основному застосовуються при перевідних заліках, іспитах.

Тести заключного контролю здійснюються після закінчення вивчення курсу з метою визначення та оцінки рівня знань, успішності кожного магістранта. їх проводять під час іспитів (випускних, а профілюючими кафедрами – державних).

Тестовий контроль має такі переваги перед іншими способами перевірки знань, зокрема:

– упродовж досить обмеженого часу може бути перевірена якість знань у значної кількості магістрантів;

– можливий контроль знань, умінь, навичок на необхідному, заздалегідь запланованому рівні;

– на підготовчому етапі впровадження тестового контролю реальним є самоконтроль;

– знання оцінюються більш об’єктивно;

– створюються умови для постійного зворотного зв’язку між магістрантом і викладачем.

Тестовий контроль знань має й істотні недоліки, які можна поділити на три групи:

1. Недоліки, які лежать в основі сутності контролю:

– імовірність випадкового вибору правильної відповіді або здогадка про неї;

– можливість при застосуванні тестів закритого типу оцінити тільки кінцевий результат (правильно – неправильно), у той час як сам процес, що привів до цього, не розкривається.

2. Недоліки психологічного характеру стандартизація мислення без урахування рівня розвитку особистості.

3. Недоліки, що ґрунтуються на організаційно-методичних показниках:

– велика витрата часу на складання необхідного ”банку” тестів, їх варіантів, трудомісткість процесу;

– необхідність високої кваліфікації вчителів та експертів, що розробляють тестові завдання.

Підвищення об’єктивності вимірювання сприяє застосуванням різних за конструкцією тестових завдань. Для того, щоб тестовий контроль знань був результативним, необхідно дотримуватись таких психолого-педагогічних вимог щодо його застосування:

– поступове впровадження тестового контролю, що дасть змогу психологічно підготувати магістрантів. Розпочинати слід з простих тестів, через деякий час вводячи більш складні конструкції;

– завдання повинні мати комплексний характер;

– тестовий контроль мусить гарантувати об’єктивність оцінки знань, умінь і навичок магістрантів, сприяти усуненню суб’єктивізму, а відтак і формуванню позитивного ставлення до навчального предмета, а також до викладача, який його викладає.

Важливим є дотримання організаційної чіткості в проведенні тестового контролю, яка передбачає:

– наявність оргмоменту, під час якого викладач пояснює тестові завдання, дає відповіді на запитання магістрантів, обов’язково визначає час, необхідний для виконання роботи; забезпечення кожного магістранта бланком відповідей стандартного зразка, що великою мірою заощаджує час як магістрантів, так викладачів;

– тестові завдання дають змогу значно скоротити час очікування магістрантами оцінки після виконання завдання, що є дуже суттєвим фактором – як психологічним, так і виховним;

– обов’язково слід робити аналіз результатів тестування.