Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
0107866_3C79E_eshenko_v_o_red_zagalne_zemlerobs...rtf
Скачиваний:
10
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
6 Мб
Скачать
☆
  1. Класифікація бур'янів та характеристика найбільш шкідливих і поширених представників окремих біологічних груп

Дикоросла флора України налічує понад 3500 видів рослин, з яких близько 700 можуть траплятися як бур’яни в посівах сільсько­господарських культур, садах, плодорозсадниках, полезахисних смугах, на пасовищах, узбіччях доріг, вигонах тощо.

Для зручності проведення боротьби з такою значною кількістю небажаної рослинності запропоновано класифікацію, в основу якої покладено способи живлення та розмноження і тривалість життя бур’янів (табл. 3).

За характером живлення всі бур’яни поділяють на: автотрофи, напівпаразити і паразити.

Автотрофи — зелені рослини створюють органічну речовину з СО2, води і мінеральних солей в результаті фотосинтезу.

Напівпаразити — зелені рослини, здатні до самостійного фо­тосинтезу, але використовують ксилемний сік рослини-хазяїна.

Таблиця 3. Агробіологічна класифікація бур’янів

Бур’яни

Зелені рослини-автотрофи

Зелені рослини- напівпаразити

Незелені

рослини-

паразити

Типи бур’янів

Багаторічні

Малорічні

Краще розмно­жуються насін­ням, гірше — вегетативно

Добре роз­множуються вегетативно і насінням

Мало-

річні

Бага­

торічні

Малорічні

Біологічні групи бур’

янів

Ефемери Ярі ранні Ярі пізні Озимі Зимуючі Дворічні

Стрижнекоре-

неві

Китицекореневі Мичкуватоко - реневі (дернові)

Коренепарост­

кові

Кореневищні

Повзучі

Цибулинні

Бульбові

Коре­

неві

Стеб­

лові

Кореневі

Стеблові

Паразити — незелені рослини, які не здатні до фотосинтезу, а поживні речовини використовують з рослини-хазяїна, зберігаючи її життя до закінчення свого життєвого циклу.

За тривалістю життя бур’яни поділяються на малорічні і ба­гаторічні.

Малорічні бур’яни — це зелені бур’яни, які розмножуються лише насінням, що достигає в кінці одно-дворічного життєвого цик­лу з наступним відмиранням надземних і підземних органів.

Багаторічні бур’яни — це зелені бур’яни, життєвий цикл яких триває понад два роки. Після визрівання насіння відмирає лише надземна частина рослини, а підземні органи живуть довго, щоріч­но відновлюючи плодоносні стебла.

Малорічні бур’яни за особливостями біології і тривалістю життя поділяють на кілька біологічних груп: ефемери, ярі ранні, ярі пізні, озимі, зимуючі і дворічні.

Ефемери — це малорічні бур’яни з дуже коротким періодом ве­гетації, які здатні давати протягом року декілька поколінь. Найпо­ширенішим представником цієї біологічної групи на території Укра­їни є зірочник середній (мокрець).

Зірочник середній (8іе11агіа шеЛіа) — однорічний бур’ян. Стебло лежаче або висхідне 5 — 30 см завдовжки, розгалужене. Корінь роз­галужений, тонкий, у ґрунт проникає неглибоко. Мінімальна тем­пература проростання насіння +2...+4 °С. Переважна більшість схо­дів з’являється в березні—травні. Цвіте в квітні—вересні, плодоно­сить з травня до жовтня, даючи за літо 2 — 3 покоління. Максима­льна плодючість однієї рослини 25 тис. насінин, які в свіжостиглому

і недостиглому стані проростають з глибини не більш як 4 — 5 см, зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років. Особливо високою схожість свіжостиглого і недостиглого насіння буває в посушливі роки (від 27 до 53 %). Літньо-осінні сходи добре перезимовують. По­ширений в садах і на овочевих культурах.

Специфічним заходом боротьби з бур’янами цієї біологічної гру­пи є частий поверхневий обробіток для підтримання ґрунту в роз­пушеному стані, особливо у дуже вологих місцях.

Ярі ранні бур’яни з однорічним циклом розвитку, насіння яких здатне проростати рано навесні за відносно низької температури ґрунту. Рослини плодоносять і відмирають цього ж року. Вегетація бур’янів часто закінчується раніше, ніж ярих зернових культур (пшениці, ячменю, вівса, гороху) або разом з ними. До цієї біологіч­ної групи належать: вівсюг звичайний, гірчиця польова, гречка вит­ка березковидна, редька дика тощо).

Гірчиця польова (8іиарів агуеивіе) — однорічна рослина з прямо­стоячим стеблом 30 — 70 см заввишки. Корінь товстий, стрижневий, короткий. Починає проростати за температури плюс 2 — 4 °С. Сходи з’являються з глибини 0 — 3 см, витримують зниження температури до мінус 3 °С. Цвіте в червні—серпні. На одній рослині формуються близько 32 тис. насінин кулястої форми, що достигають у липні. На­сіння зберігає життєздатність у ґрунті близько 11 років, а окремі насінини — до 50 років. Не маючи періоду спокою, частина насіння проростає в літньо-осінній період, а основна маса — навесні наступ­ного року. Недостигле насіння має таку саму схожість, як і достигле. Найчастіше трапляється на аерованих, добре забезпечених елемен­тами мінерального живлення і вапнованих суглинкових ґрунтах, забур’янює переважно ранні ярі культури.

Для боротьби з ранніми ярими бур’янами застосовуються більш пізні строки сівби та післясходове боронування посівів.

Ярі пізні (післяжнивні) — група рослин, насіння яких проростає в разі стійкого прогрівання ґрунту, а рослини плодоносять і відмира­ють цього самого року в другій половині літа. До них належать ми­шій сизий і зелений, куряче просо (плоскуха звичайна), різні види лободи і щириці, чистець однорічний, галінсога дрібноквіткова тощо.

Мишій сизий (8е!агіа діаиса) — однорічний бур’ян. Стебло пряме висотою від 10 до 60 см. Коріння мичкувате, проникає в ґрунт на 100 — 170 см. Насіння починає проростати за температури плюс 6 — 8 °С, проте оптимальною для проростання вважається темпера­тура 20 — 24 °С. Сходи з’являються в квітні—травні—червні і навіть у липні—серпні. Цвіте мишій сизий в червні—серпні, утворюючи в липні—вересні на кожній рослині близько 14 тис. зернівок, які в свіжодостиглому і недостиглому стані проростають у ґрунті з глиби­ни не більш як 16 — 18 см. Зернівки зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років. Найбільше шкодить ярим просапним культурам пізнього строку сівби.

Основними заходами боротьби з такими бур’янами є метод про­вокації насіння до проростання в післяжнивний період і знищення проростків наступними обробітками, досходове і післясходове боро­нування посівів пізніх ярих культур.

Озимі бур’яни — малорічні рослини, обов’язковими складовими життєвого циклу яких є осіння вегетація, перезимівля і весняно- літній період росту і розвитку. Бур’яни зимують у фазі куща і заве­ршують цикл розвитку наступного року. Насіння достигає водночас з озимими культурами і під час збирання засмічує зерно і ґрунт. Представниками цієї біологічної групи є бромус житній, метлюг звичайний тощо.

Метлюг звичайний (Арега еріса-уеиіі) — малорічний бур’ян з прямим голим стеблом 25 — 100 см заввишки і мичкуватою кореневою системою. Мінімальна температура проростання зернівок — плюс 4 — 6 °С. Сходи з’являються навесні і наприкінці літа — на початку осе­ні, а перезимовують тільки літньо-осінні сходи. Цвіте в червні—липні. Плодоносить в липні—серпні, утворюючи до 16 тис. дрібного насіння, яке проростає з глибини 2 — 2,5 см і зберігає життєздатність в ґрунті близько 3 — 5 років. Свіжодостиглі зернівки протягом 1 — 2 міс мають низьку схожість. Поширений бур’ян у зволожених районах України, засмічує переважно посіви озимих хлібів.

Основними заходами боротьби з озимими бур’янами є уникнення повторних посівів озимих культур, весняне боронування.

Зимуючі бур’яни — малорічні рослини, які в разі ранніх весня­них сходів закінчують вегетацію влітку цього самого року, а піз­ніх — після перезимівлі наступного року. В Україні з цієї біологіч­ної групи поширені грицики звичайні, талабан польовий, сокирки польові, ромашка непахуча, підмаренник чіпкий, кучерявець Софії тощо. Засмічують посіви озимих і ранніх ярих культур.

Грицики звичайні (Сарееііа Ьигва-раеіогів) — малорічна росли­на, має пряме розгалужене стебло 20 — 40 см заввишки з довгими прирозетковими листками. Корінь стрижневий, розгалужений. На­сіння бур’яну проростає вже за температури плюс 1 — 2 °С з глибини не більш як 2 — 3 см. Цвіте в різні строки: зимуючі форми — в берез­ні—травні; ярі — в червні—липні. Утворює рослина понад 200 тис. насінин. Свіжодостигле і недостигле насіння має низьку схожість і проростає наступного року, даючи сходи в березні—травні або в серп- ні—вересні. Літньо-осінні сходи перезимовують. Насіння зберігає життєздатність у ґрунті близько 35 років. Бур’ян засмічує всі куль­тури, але найпоширеніший на зріджених посівах озимих зернових і багаторічних трав.

Для попередження поширення зимуючих бур’янів уникають по­вторних посівів озимих культур, а для боротьби з ними проводять боронування ярих і посівів озимих хлібів після весняного відростан­ня рослин.

Дворічні бур’яни — малорічні рослини, життєвий цикл яких відбувається за два повні вегетаційні періоди.

Сходи цих бур’янів з’являються навесні, протягом літа рослини залишаються у вигляді розетки, накопичуючи у коренях поживні речовини у вигляді вуглеводів. Після перезимівлі утворюють стеб­ла, цвітуть і дають насіння. Якщо сходи з’являються наприкінці лі­та і в коренях не накопичилось достатньої кількості поживних речо­вин, рослини зимують двічі і лише після цього утворюють стебла, цвітуть і плодоносять. Це — будяк акантовидний і пониклий, бур­кун лікарський, лопух справжній, синяк звичайний, татарник зви­чайний тощо. Окремі дворічники залежно від екологічних умов ве­дуть себе ще й як зимуючі бур’яни, діставши назву факультативних. Це — гикавка сіра, дурман звичайний, глуха кропива пурпурова, люцерна хмелевидна, морква дика, свербига східна, смілка вилчас- та, смілка звичайна.

Буркун лікарський (Меіііоіив оШсіпаіів) — малорічна рослина з прямим розгалуженим стеблом висотою 50 — 150 см. Стрижневий корінь проникає у ґрунт майже до 2 м. Насіння проростає і дає сходи в березні—травні за температури плюс 2 — 4 °С. Бур’ян росте протя­гом весняно—літньо—осіннього періоду і перезимовує. Пагони з бру­ньок на кореневій шийці з’являються в березні—травні. Цвіте в черв­ні—серпні, плодоносить у липні-вересні, даючи близько 33 тис. насі­нин. Насіння проростає лише наступної весни з глибини не більш як 4 — 5 см і зберігає життєздатність у ґрунті до 20 років. Пошире­ний на землях, які систематично не обробляються: узбіччях доріг, межах полів, узліссях тощо. Для запобігання засміченню сільсько­господарських угідь дворічними бур’янами їх скошують до цвітіння в місцях найбільшого поширення.

Багаторічні бур’яни за способом розмноження поділяють на дві групи.

  1. Бур’яни, які розмножуються переважно за допомогою насін­ня, а вегетативне розмноження їх дуже обмежене. Стебла в них від­ростають з кореневої шийки. За будовою кореневої системи ці бур’яни об’єднуються в такі біологічні групи: стрижнекореневі, ки- тицекореневі, мичкуватокореневі (дернові).

  2. Бур’яни з добре виявленим вегетативним способом розмно­ження, хоча вони розмножуються і насінням. За органами вегета­тивного розмноження ці бур’яни об’єднують в такі біологічні групи: коренепаросткові, кореневищні, повзучі, бульбові і цибулинні.

Стрижнекореневі бур’яни — багаторічні рослини з довгим і потовщеним головним коренем і обмеженою здатністю до вегетатив­ного розмноження.

Кульбаба лікарська (Тагахасит оШсіпаіе) — багаторічна росли­на із стеблом у вигляді порожнистої стрілки 15 — 30 см заввишки, яка закінчується великим кошиком. Листя зібране в прикореневу розетку. Корінь товстий, розгалужений, до 50 см завдовжки. Сходи з насіння, а пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні— травні та восени. В рослин, які з’явилися з насіння, в перший рік життя інтенсивно розвиваються і розетки листків, і корінь. Рослина цвіте наступного року дуже рано, утворюючи від 200 до 7000 насі­нин, які після достигання не втрачають життєздатність майже

  1. роки і швидко проростають у вологому ґрунті. Вегетативне віднов­лення рослини спостерігається нижче рівня її підрізання ґрунтооб­робними знаряддями. Найчастіше трапляється у зріджених посівах багаторічних трав.

Для знищення бур’янів цієї біологічної групи застосовують гли­боке підрізання кореневих шийок з вивертанням їх на поверхню ґрунту для висушування і виморожування.

Китицекореневі бур’яни — багаторічні рослини з обмеженою здатністю до вегетативного розмноження з кореневою системою у ви­гляді тонких китиць, які відходять від кореневої шийки. Найпошире­ніші з цієї біологічної групи подорожник великий та жовтець їдкий.

Подорожник великий (Ріапіадо та_|ог) — багаторічна китицеко- ренева рослина із стеблом 10 — 60 см заввишки. Листки на довгих черешках зібрані у прикореневу розетку. Насіння проростає з гли­бини 2 — 3 см за температури плюс 6 — 8 °С, хоча оптимальною тем­пературою проростання вважається 26 — 28 °С. Сходи з насіння, а пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні—травні і в серпні—вересні. Літньо-осінні сходи перезимовують. Цвіте з пер­шого року життя в червні—серпні, а плодоносить з липня по вере­сень, утворюючи до 300 тис. насінин, які зберігають схожість у ґрун­ті протягом семи років. Бур’ян поширений повсюдно, особливо на ущільнених і перезволожених ґрунтах, трапляється здебільшого в посівах багаторічних трав тривалого користування.

Запобігти забур’яненості полів цим бур’яном можна утриманням ґрунту в розпушеному стані.

Мичкуватокореневі (дернові) бур’яни — багаторічні рослини

  1. обмеженою здатністю до вегетативного розмноження і добре роз­виненою мичкуватою кореневою системою, яка, переплітаючи верх­ній шар ґрунту, утворює дернину. До цієї біогрупи належать вівся­ниця овеча, біловус стиснутий (мичка), щучник дернистий. Серед цих бур’янів вівсяниця овеча належить до кращих кормових злаків, а біловус стиснутий і щучник дернистий, які поширені на суходіль­них пасовищах, мають дуже низьку кормову цінність.

Щучник дернистий (БеесЬатрвіа саееріїоеа) — багаторічна рос­лина з прямими соломистими стеблами 70 — 150 см заввишки. Ко­рінь мичкуватий, утворює дернину. Насіння сходить з глибини не більше 3 — 4 см. Цвіте в липні. Плодоносить в серпні — вересні, утво­рюючи біля 1000 зернівок. Засмічує луки і пасовища.Основним заходом боротьби з мичкуватокореневими бур’янами є знищення дернини дисковими знаряддями з наступним обробітком фрезами.

Коренепаросткові бур’яни — багаторічні рослини, в яких доб­ре виражений вегетативний спосіб розмноження за допомогою ко­реневих паростків. До цієї біологічної групи належать досить поши­рені і дуже злісні бур’яни: березка польова, гірчак звичайний, осот жовтий польовий, осот рожевий. Забур’янюють всі культури, але більше шкодять ярим.

Осот рожевий (Сігвіит агуепве) — багаторічний бур’ян з пря­мим розгалуженим стеблом заввишки 40 — 160 см, з дуже довгим (до

  1. м) головним коренем. Верхня його частина, не доходячи 15 — 30 см до поверхні ґрунту, переходить у стебло, яке зимою часто відмирає. Нижче від цього місця горизонтально відгалужуються корені роз­множення, які потім, роблячи коліноподібний вигин, ростуть верти­кально вниз. У верхній частині головного кореня та на коренях розмноження, і найчастіше на коліноподібному вигині, розвивають­ся бруньки, з яких утворюються надземні розетки і стебла. Частина коренів, які ростуть вниз після коліноподібного вигину, згодом пе­ретворюються на нові головні корені. Найкраще регенерують відрі­зки коренів 15 — 20 см завдовжки. Вони краще приживаються наве­сні і гірше — влітку і восени, коли бракує вологи. Бур’яни досить успішно розмножуються насінням, яке проростає за досить високої температури ґрунту (25 — 30 °С) і лише з його поверхні. Якщо насін­ня потрапляє у ґрунт на глибину 5 см, воно не сходить. За сприят­ливих умов насіннєві сходи осоту впродовж місяця набувають здат­ності до вегетативного розмноження. Крім ранніх ярих суцільної сівби осот рожевий засмічує практично всі просапні культури.

Знищують ці бур’яни методом виснаження.

Кореневищні бур’яни — багаторічні рослини, які розмножу­ються переважно за допомогою підземних стебел. Найбільш злісни­ми для сільськогосподарських культур в Україні з цієї біологічної групи є пирій повзучий, свинорий, деревій звичайний, основна маса кореневищ яких залягає не глибше як 20 — 30 см, і хвощ польовий та сорго алепське, кореневища яких можуть проникати в ґрунт на глибину до 1 — 1,5 м.

Пирій повзучий (Адгорігит герепв) — багаторічна рослина, під­земна частина якої складається з кореневищ, що утворюються з вузла кущіння. Залягають вони на ущільнених ґрунтах на глибині 10 — 12 см, дещо глибше — за високої їх розпушеності. З пророс­танням бруньок відновлення на поверхні ґрунту розвиваються сте­бла і листки. Від кореневищ відгалужується багато тоненьких ко­рінців, які густо обплітають ґрунт і заглиблюються до 2,5 м. Добре розвинена підземна система дає цій рослині змогу легко витриму­вати посуху. На рослині в липні — вересні утворюється до 19 тис. зернівок, які в свіжодостиглому стані проростають з глибини не більш як 7 — 10 см. Насіння зберігає життєздатність в ґрунті понад 5 років. З відрізків кореневищ 5 — 15 см завдовжки молоді пагони можуть відростати з глибини до 25 см. Сходи із зернівок і пагони з бруньок на кореневищах з’являються в березні — травні за темпе­ратури плюс 2 — 4 °С. Оптимальна температура для росту і розвит­ку рослин пирію становить 20 — 30 °С. Бур’ян найшкідливіший в посівах просапних культур.

Основними для знищення таких бур’янів є методи удушення, ви­чісування (видалення), висушування, виморожування.

Повзучі бур’яни — багаторічні рослини з переважаючим веге­тативним способом розмноження за допомогою укорінення повзучих пагонів. Найпоширеніші серед них — жовтець повзучий і перстач гусячий, які часто зустрічаються на городах, сінокосах, у садах та на пасовищах, розміщених на добре зволожених ґрунтах.

Жовтець повзучий (Капипсиіив герепв) — рослина з укороченим підземним стеблом (кореневищем), з якого виростають шнуроподібні корені. Стебла лежачі, 20 — 60 см завдовжки, розповзаються у всі боки, галузяться і вкорінюються у вузлах, утворюючи самостійні до­чірні рослини. Сходи з горішків і пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні — травні, а також впродовж літа. Цвіте рослина в травні — липні, плодоносить — у червні — серпні, утворю­ючи до 350 плодів-горішків. Свіжодостигле насіння має дуже низьку схожість і проростає переважно навесні найкраще з глибини

  1. — 5 см, а з глибини більш як 8 см проростання насіння припиня­ється. Ця отруйна рослина найчастіше трапляється на вологих по­лях, городах, луках і в садах.

Основним заходом боротьби з повзучими бур’янами є поверхне­вий обробіток, який заважає укоріненню відрослих пагонів, з насту­пним глибоким їх приорюванням.

Бульбоплідні бур’яни — багаторічні рослини з добре вираже­ним вегетативним розмноженням за допомогою потовщень на коре­нях або підземних стеблах. Поширені на перезволожених низинних землях. Бульби, як органи вегетативного розмноження, утворюють­ся біля основи стебел (ячмінь цибулястий, тимофіївка лучна), на кореневищах (смиковець круглий, чина бульбиста) і столонах (чис­тець болотний, земляна груша).

Чистець болотний (8іасЬув раіивігіе) — рослина з вегетативним і насіннєвим способом розмноження. Висота рослини сягає 30 — 120 см. На довгих підземних пагонах (столонах) наприкінці вегетації утво­рюються 10 — 50 булавоподібних потовщень (бульб), які під впливом знарядь легко поширюються в ґрунті у разі пізньоосіннього його об­робітку. Росте особливо добре на зволожених і заболочених місцях.

Основними заходами боротьби з бульбоплідними бур’янами є ча­сте підрізування їх кореневої системи знаряддями обробітку та осу­шення перезволожених ґрунтів.

Цибулинні бур’яни — біологічна група багаторічних бур’янів з добре вираженим вегетативним розмноженням цибулинами. Це цибуля Вальдштейна, виноградникова, часникова, овочева.

Цибуля Вальдштейна (Аіііип ^аМеІеіпіі) — багаторічна росли­на з плоскими лінійними листками, циліндричним голим стеблом

  1. — 70 см заввишки і мичкуватою кореневою системою. Розмножу­ється насінням і підземними цибулинами, які розміщені в пазухах лусок головної цибулини в кількості від 10 — 15 до 30 — 50. Під час обробітку ґрунту луски головної цибулини руйнуються і цибулинки, потрапивши у ґрунт, проростають восени. Цвіте й плодоносить рос­лина з червня до липня, засмічує посіви і особливо озиме жито.

Заходи боротьби — обробіток поля культиваторами з боронами, або тільки боронами, що сприяє переміщенню цибулинок на поверх­ню ґрунту, де вони засихають і гинуть.

Напівпаразитні бур’яни — рослини, здатні до фотосинтезу, але в зв’язку з відсутністю кореневої системи живляться за рахунок рослини-хазяїна. Вони бувають багаторічними і малорічними.

Багаторічні напівпаразити живуть на деревних породах і не ма­ють відношення до польових трав’янистих рослин.

До малорічних напівпаразитних бур’янів, які воду і поживу ви­користовують з рослини-хазяїна, присмоктуючись до її коріння, на­лежать дзвінець великий, перестріч польовий, кравник пізній, крав- ник весняний.

Дзвінець великий (КШпапіЬив та_|ог) — кореневий напівпаразит, на розгалуженнях стрижневого кореня якого є багато присосок (гау­сторій). Стебло пряме гіллясте, 20 — 60 см заввишки. Квітки в коло­соподібних волотях жовті. На одній рослині утворюється близько 700 насінин, які проростають з глибини не більш як 4 — 6 см. Пара­зитує переважно на озимому житі. Насіння в ґрунті зберігає життє­здатність протягом одного-двох років.

Для запобігання засміченню посівів бур’янами цієї біологічної групи проводять очищення насіннєвого матеріалу, а уражувані культури повертають на поле не раніше, ніж через два роки.

Паразити — малорічні незелені бур’яни, що повністю втратили здатність до фотосинтезу і живляться лише за рахунок рослини- хазяїна. Залежно від місця паразитування їх поділяють на стеблові (різні види повитиць — конюшинна, льонова, польова тощо) і кореневі (різні види вовчків — гіллястий, єгипетський, соняшниковий тощо). Поширені в Україні повсюдно в лісостепових і степових районах.

Повитиця польова (Сивсиіа сатрееігіе) — малорічний стебловий паразитний бур’ян без листя і коренів. Має тонкі, гіллясті, виткі сте­бла блідо-жовтого або оранжевого кольору. Квітки дрібні, зібрані в щільні клубочки. Плід — коробочка з чотирма насінинами. Сходи не мають сім’ядоль. Тонкий ниткоподібний проросток, з’явившись над поверхнею ґрунту, верхівкою описує коло. Зустрівши на своєму шляху рослину-хазяїна, паразит обвиває її стебло два-три рази, присмокту­ється до нього за допомогою гаусторій і після цього втрачає зв’язок з ґрунтом. Сходи повитиці, які не знайшли рослину-хазяїна, живуть за рахунок запасних речовин насіння близько двох тижнів. Максималь­на плодючість одного паразита — понад 110 тис. насінин, які мають досить розтягнутий період проростання і зберігають життєздатність у ґрунті до шести років. Паразитує на багаторічних бобових травах, а також на рослинах льону, картоплі і багатьох видах бур’янів.

Для боротьби з такими паразитами ретельно очищають посівний матеріал, дотримуються необхідного терміну повернення культури на поле, а уражені культурні рослини видаляють з поля до цвітіння паразита.

Вовчок соняшниковий (ОгоЬапсЬе ситапа) — малорічний коре­невий паразит, розмножується тільки насінням, ушкоджує переваж­но соняшники. Внаслідок присмоктування проростка вовчка до ко­реня рослини-хазяїна, він проростає з глибини 20 — 25 см і через 1,5 — 2 міс виносить на поверхню ґрунту стебло, яке цвіте і формує близько 200 тис. дрібних і дуже легких насінин, здатних розносити­ся за допомогою вітру на великі відстані. Потрапляючи у ґрунт, на­сіння зберігає життєздатність 8 і навіть 10 років. Проростає насіння паразита у ґрунті за сприятливих водного та теплового режимів і, насамперед, за наявності в ґрунті кореневих виділень рослини- хазяїна (соняшнику), а також кукурудзи, сої, льону, хоча зазвичай на цих рослинах вовчок соняшниковий і не паразитує.

Для запобігання ураженню вовчком соняшник та інші рослини слід повертати на поле не раніше, ніж через 8 — 10 років і вирощу­вати на полі культури, які провокують проростання насіння цього паразитного бур’яну.