- •4Вступ Землеробство як сільськогосподарська галузь і наука
- •Історія розвитку землеробства як науки
- •Фактори життя рослин і закони землеробства
- •Фактори життя рослин
- •Основні закони землеробства
- •Родючість ґрунту і створення оптимальних умов життя рослин
- •Поняття про родючість та окультурення ґрунту
- •Показники родючості ґрунту і заходи їх регулювання
- •Комплексне застосування заходів регулювання родючості ґрунту
- •Водний режим ґрунту і заходи його регулювання
- •Стан і форми води в ґрунті та їх доступність для рослин
- •Переміщення води в ґрунті
- •Водний режим ґрунту і його типи в різних природних умовах
- •Регулювання водного режиму
- •Повітряний режим і заходи його регулювання
- •Тепловий режим ґрунту і заходи його регулювання
- •Поживний режим ґрунту і заходи його регулювання
- •Бур'яни та боротьба з ними
- •Біологічні особливості і класифікація бур'янів
- •Поняття про бур'яни та шкода від них
- •Біологічні особливості бур'янів
- •Класифікація бур'янів та характеристика найбільш шкідливих і поширених представників окремих біологічних груп
- •Облік забур'яненості посівів і засміченості ґрунту насінням та органами вегетативного розмноження бур'янів
- •Методи обліку забур'яненості посівів
- •Методи визначення засміченості ґрунту насінням і органами вегетативного розмноження бур'янів
- •Картування забур'яненості полів
- •Боротьба з бур'янами
- •Запобіжні заходи
- •2.3.2. Винищувальні заходи
- •Фізичні заходи
- •Механічні заходи
- •Хімічні заходи
- •Класифікація гербіцидів
- •Техніка та умови ефективного застосування гербіцидів
- •Використання гербіцидів на посівах різних сільськогосподарських культур
- •Біологічні заходи
- •Фітоценотичні заходи
- •2.3.2.6. Комплексні заходи
- •Особливості боротьби з бур'янами в умовах зрошення
- •Сівозміни
- •Наукові основи сівозмін
- •Основні поняття і визначення
- •Відношення окремих культур до беззмінного чи повторного їх вирощування на полі
- •Основні причини необхідності чергування культур
- •Розміщення польових культур і чистого пару в сівозміні
- •Розміщення озимих культур
- •Розміщення ярих культур
- •Розміщення багаторічних трав
- •Розміщення чистого пару
- •Роль і місце проміжних культур у сівозміні
- •Термін повернення культур на попереднє місце їх вирощування
- •Класифікація сівозмін, їх орієнтовні схеми
- •Зональність і спеціалізація польових сівозмін
- •Особливості сівозмін на осушених, зрошуваних і еродованих землях
- •Сівозміни на осушених землях
- •Сівозміни за умов зрошення
- •Сівозміни на еродованих землях
- •Проектування і освоєння сівозмін
- •Механічний обробіток ґрунту
- •Наукові основи обробітку ґрунту
- •Історія розвитку і завдання обробітку ґрунту на сучасному етапі
- •Фізико-механічні й технологічні властивості ґрунту та їх вплив на якість обробітку
- •Технологічні операції під час механічного обробітку ґрунту
- •Класифікація механічного обробітку ґрунту
- •Поняття про заходи, способи і системи обробітку ґрунту
- •Класифікація заходів, способів і систем обробітку ґрунту
- •Заходи обробітку ґрунту
- •Заходи обробітку ґрунту загального призначення
- •Спеціальні заходи обробітку ґрунту
- •Заходи і способи поглиблення орного шару
- •Значення глибини орного шару
- •Способи поглиблення орного шару
- •Створення глибокого орного шару на різних типах ґрунтів
- •Системи обробітку ґрунту
- •Системи обробітку ґрунту під ярі культури
- •Система зяблевого обробітку ґрунту
- •Зяблевий обробіток після однорічних культур суцільної сівби
- •Зяблевий обробіток після просапних культур
- •Зяблевий обробіток після багаторічних трав
- •Особливості весняного обробітку ґрунту на полях без основного обробітку з осені
- •Система допосівного весняного обробітку ґрунту під ярі культури
- •Ранньовесняне вирівнювання і розпушування ґрунту (закриття вологи)
- •4.4.1.3.2. Передпосівний обробіток ґрунту під культури різних строків сівби
- •Система обробітку ґрунту під озимі культури
- •Основний обробіток ґрунту під чисті пари
- •Основний обробіток після парозаймаючих культур і непарових попередників різного строку збирання
- •4.4.2.З. Весняно-літній обробіток чистих парів
- •Допосівний обробіток ґрунту після парозаймаючих культур і непарових попередників
- •Система обробітку ґрунту під проміжні посіви
- •Сівба, садіння та система післяпосівного обробітку ґрунту
- •Сівба і садіння сільськогосподарських культур
- •Післяпосівний обробіток ґрунту
- •Особливості обробітку ґрунту на меліорованих і новоосвоюваних землях
- •Обробіток ґрунту в умовах зрошення
- •Обробіток ґрунту на осушених землях
- •Обробіток новоосвоєних земель
- •Мінімалізація обробітку ґрунту
- •Контроль якості обробітку ґрунту
- •Поняття про ерозію ґрунту і шкода від неї. Види ерозії та особливості їх прояву
- •Ерозія ґрунту та заходи захисту сільськогосподарських угідь від неї
- •Фактори розвитку ерозійних процесів
- •Протиерозійні заходи і засоби
- •Особливості агротехніки в умовах дії водної ерозії
- •Особливості агротехніки у районах поширення вітрової ерозії
- •Захист ґрунту від ерозії на основі контурно-меліоративної організації території
- •Системи землеробства 6.1. Наукові основи систем землеробства
- •Поняття про системи землеробства
- •Історія розвитку і класифікація систем землеробства
- •Загальні принципи розробки і освоєння інтенсивних систем землеробства
- •Розробка і освоєння зональних систем землеробства
- •Агроекологічне обґрунтування зональності систем землеробства
- •Полісся, передгірні і гірські райони Карпат
- •Лісостеп
- •6.2.1.3. Степ
- •Структура посівних площ і система сівозмін з урахуванням зональності систем землеробства
- •Особливість використання окремих ланок системи землеробства в різних зонах України
- •Основи наукових досліджень в агрономії
- •Основні поняття і терміни
- •Методи наукових досліджень
- •Загальнонаукові методи
- •Спеціальні методи досліджень
- •Види польових дослідів і їх використання
- •Класифікація польових дослідів
- •Використання різних польових дослідів
- •Вимоги до планування і проведення дослідів
- •Планування схем дослідів
- •Вибір і підготовка земельної площі для дослідів
- •Розмір і форма дослідних ділянок
- •Повторність і повторення у дослідах
- •Розміщення варіантів у дослідах
- •Особливості виконання польових робіт у досліді
- •Планування спостережень і обліків у досліді
- •Методика основних обліків і спостережень у досліді
- •Документація при проведенні досліджень та статистична обробка їх результатів
- •Документація при проведенні досліджень
- •Обробка результатів досліджень методами математичної статистики
- •Список рекомендованої літератури
Класифікація бур'янів та характеристика найбільш шкідливих і поширених представників окремих біологічних груп
Дикоросла флора України налічує понад 3500 видів рослин, з яких близько 700 можуть траплятися як бур’яни в посівах сільськогосподарських культур, садах, плодорозсадниках, полезахисних смугах, на пасовищах, узбіччях доріг, вигонах тощо.
Для зручності проведення боротьби з такою значною кількістю небажаної рослинності запропоновано класифікацію, в основу якої покладено способи живлення та розмноження і тривалість життя бур’янів (табл. 3).
За характером живлення всі бур’яни поділяють на: автотрофи, напівпаразити і паразити.
Автотрофи — зелені рослини створюють органічну речовину з СО2, води і мінеральних солей в результаті фотосинтезу.
Напівпаразити — зелені рослини, здатні до самостійного фотосинтезу, але використовують ксилемний сік рослини-хазяїна.
Таблиця
3.
Агробіологічна класифікація бур’янів |
|||||
Зелені рослини-автотрофи |
Зелені рослини- напівпаразити |
Незелені рослини- паразити |
|||
Типи бур’янів |
|||||
|
Багаторічні |
|
|
|
|
Малорічні |
Краще розмножуються насінням, гірше — вегетативно |
Добре розмножуються вегетативно і насінням |
Мало- річні |
Бага торічні |
Малорічні |
|
Біологічні групи бур’ |
янів |
|
|
|
Ефемери Ярі ранні Ярі пізні Озимі Зимуючі Дворічні |
Стрижнекоре- неві Китицекореневі Мичкуватоко - реневі (дернові) |
Коренепарост кові Кореневищні Повзучі Цибулинні Бульбові |
Коре неві |
Стеб лові |
Кореневі Стеблові |
Паразити — незелені рослини, які не здатні до фотосинтезу, а поживні речовини використовують з рослини-хазяїна, зберігаючи її життя до закінчення свого життєвого циклу.
За тривалістю життя бур’яни поділяються на малорічні і багаторічні.
Малорічні бур’яни — це зелені бур’яни, які розмножуються лише насінням, що достигає в кінці одно-дворічного життєвого циклу з наступним відмиранням надземних і підземних органів.
Багаторічні бур’яни — це зелені бур’яни, життєвий цикл яких триває понад два роки. Після визрівання насіння відмирає лише надземна частина рослини, а підземні органи живуть довго, щорічно відновлюючи плодоносні стебла.
Малорічні бур’яни за особливостями біології і тривалістю життя поділяють на кілька біологічних груп: ефемери, ярі ранні, ярі пізні, озимі, зимуючі і дворічні.
Ефемери — це малорічні бур’яни з дуже коротким періодом вегетації, які здатні давати протягом року декілька поколінь. Найпоширенішим представником цієї біологічної групи на території України є зірочник середній (мокрець).
Зірочник середній (8іе11агіа шеЛіа) — однорічний бур’ян. Стебло лежаче або висхідне 5 — 30 см завдовжки, розгалужене. Корінь розгалужений, тонкий, у ґрунт проникає неглибоко. Мінімальна температура проростання насіння +2...+4 °С. Переважна більшість сходів з’являється в березні—травні. Цвіте в квітні—вересні, плодоносить з травня до жовтня, даючи за літо 2 — 3 покоління. Максимальна плодючість однієї рослини 25 тис. насінин, які в свіжостиглому
і недостиглому стані проростають з глибини не більш як 4 — 5 см, зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років. Особливо високою схожість свіжостиглого і недостиглого насіння буває в посушливі роки (від 27 до 53 %). Літньо-осінні сходи добре перезимовують. Поширений в садах і на овочевих культурах.
Специфічним заходом боротьби з бур’янами цієї біологічної групи є частий поверхневий обробіток для підтримання ґрунту в розпушеному стані, особливо у дуже вологих місцях.
Ярі ранні бур’яни з однорічним циклом розвитку, насіння яких здатне проростати рано навесні за відносно низької температури ґрунту. Рослини плодоносять і відмирають цього ж року. Вегетація бур’янів часто закінчується раніше, ніж ярих зернових культур (пшениці, ячменю, вівса, гороху) або разом з ними. До цієї біологічної групи належать: вівсюг звичайний, гірчиця польова, гречка витка березковидна, редька дика тощо).
Гірчиця польова (8іиарів агуеивіе) — однорічна рослина з прямостоячим стеблом 30 — 70 см заввишки. Корінь товстий, стрижневий, короткий. Починає проростати за температури плюс 2 — 4 °С. Сходи з’являються з глибини 0 — 3 см, витримують зниження температури до мінус 3 °С. Цвіте в червні—серпні. На одній рослині формуються близько 32 тис. насінин кулястої форми, що достигають у липні. Насіння зберігає життєздатність у ґрунті близько 11 років, а окремі насінини — до 50 років. Не маючи періоду спокою, частина насіння проростає в літньо-осінній період, а основна маса — навесні наступного року. Недостигле насіння має таку саму схожість, як і достигле. Найчастіше трапляється на аерованих, добре забезпечених елементами мінерального живлення і вапнованих суглинкових ґрунтах, забур’янює переважно ранні ярі культури.
Для боротьби з ранніми ярими бур’янами застосовуються більш пізні строки сівби та післясходове боронування посівів.
Ярі пізні (післяжнивні) — група рослин, насіння яких проростає в разі стійкого прогрівання ґрунту, а рослини плодоносять і відмирають цього самого року в другій половині літа. До них належать мишій сизий і зелений, куряче просо (плоскуха звичайна), різні види лободи і щириці, чистець однорічний, галінсога дрібноквіткова тощо.
Мишій сизий (8е!агіа діаиса) — однорічний бур’ян. Стебло пряме висотою від 10 до 60 см. Коріння мичкувате, проникає в ґрунт на 100 — 170 см. Насіння починає проростати за температури плюс 6 — 8 °С, проте оптимальною для проростання вважається температура 20 — 24 °С. Сходи з’являються в квітні—травні—червні і навіть у липні—серпні. Цвіте мишій сизий в червні—серпні, утворюючи в липні—вересні на кожній рослині близько 14 тис. зернівок, які в свіжодостиглому і недостиглому стані проростають у ґрунті з глибини не більш як 16 — 18 см. Зернівки зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років. Найбільше шкодить ярим просапним культурам пізнього строку сівби.
Основними заходами боротьби з такими бур’янами є метод провокації насіння до проростання в післяжнивний період і знищення проростків наступними обробітками, досходове і післясходове боронування посівів пізніх ярих культур.
Озимі бур’яни — малорічні рослини, обов’язковими складовими життєвого циклу яких є осіння вегетація, перезимівля і весняно- літній період росту і розвитку. Бур’яни зимують у фазі куща і завершують цикл розвитку наступного року. Насіння достигає водночас з озимими культурами і під час збирання засмічує зерно і ґрунт. Представниками цієї біологічної групи є бромус житній, метлюг звичайний тощо.
Метлюг звичайний (Арега еріса-уеиіі) — малорічний бур’ян з прямим голим стеблом 25 — 100 см заввишки і мичкуватою кореневою системою. Мінімальна температура проростання зернівок — плюс 4 — 6 °С. Сходи з’являються навесні і наприкінці літа — на початку осені, а перезимовують тільки літньо-осінні сходи. Цвіте в червні—липні. Плодоносить в липні—серпні, утворюючи до 16 тис. дрібного насіння, яке проростає з глибини 2 — 2,5 см і зберігає життєздатність в ґрунті близько 3 — 5 років. Свіжодостиглі зернівки протягом 1 — 2 міс мають низьку схожість. Поширений бур’ян у зволожених районах України, засмічує переважно посіви озимих хлібів.
Основними заходами боротьби з озимими бур’янами є уникнення повторних посівів озимих культур, весняне боронування.
Зимуючі бур’яни — малорічні рослини, які в разі ранніх весняних сходів закінчують вегетацію влітку цього самого року, а пізніх — після перезимівлі наступного року. В Україні з цієї біологічної групи поширені грицики звичайні, талабан польовий, сокирки польові, ромашка непахуча, підмаренник чіпкий, кучерявець Софії тощо. Засмічують посіви озимих і ранніх ярих культур.
Грицики звичайні (Сарееііа Ьигва-раеіогів) — малорічна рослина, має пряме розгалужене стебло 20 — 40 см заввишки з довгими прирозетковими листками. Корінь стрижневий, розгалужений. Насіння бур’яну проростає вже за температури плюс 1 — 2 °С з глибини не більш як 2 — 3 см. Цвіте в різні строки: зимуючі форми — в березні—травні; ярі — в червні—липні. Утворює рослина понад 200 тис. насінин. Свіжодостигле і недостигле насіння має низьку схожість і проростає наступного року, даючи сходи в березні—травні або в серп- ні—вересні. Літньо-осінні сходи перезимовують. Насіння зберігає життєздатність у ґрунті близько 35 років. Бур’ян засмічує всі культури, але найпоширеніший на зріджених посівах озимих зернових і багаторічних трав.
Для попередження поширення зимуючих бур’янів уникають повторних посівів озимих культур, а для боротьби з ними проводять боронування ярих і посівів озимих хлібів після весняного відростання рослин.
Дворічні бур’яни — малорічні рослини, життєвий цикл яких відбувається за два повні вегетаційні періоди.
Сходи цих бур’янів з’являються навесні, протягом літа рослини залишаються у вигляді розетки, накопичуючи у коренях поживні речовини у вигляді вуглеводів. Після перезимівлі утворюють стебла, цвітуть і дають насіння. Якщо сходи з’являються наприкінці літа і в коренях не накопичилось достатньої кількості поживних речовин, рослини зимують двічі і лише після цього утворюють стебла, цвітуть і плодоносять. Це — будяк акантовидний і пониклий, буркун лікарський, лопух справжній, синяк звичайний, татарник звичайний тощо. Окремі дворічники залежно від екологічних умов ведуть себе ще й як зимуючі бур’яни, діставши назву факультативних. Це — гикавка сіра, дурман звичайний, глуха кропива пурпурова, люцерна хмелевидна, морква дика, свербига східна, смілка вилчас- та, смілка звичайна.
Буркун лікарський (Меіііоіив оШсіпаіів) — малорічна рослина з прямим розгалуженим стеблом висотою 50 — 150 см. Стрижневий корінь проникає у ґрунт майже до 2 м. Насіння проростає і дає сходи в березні—травні за температури плюс 2 — 4 °С. Бур’ян росте протягом весняно—літньо—осіннього періоду і перезимовує. Пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні—травні. Цвіте в червні—серпні, плодоносить у липні-вересні, даючи близько 33 тис. насінин. Насіння проростає лише наступної весни з глибини не більш як 4 — 5 см і зберігає життєздатність у ґрунті до 20 років. Поширений на землях, які систематично не обробляються: узбіччях доріг, межах полів, узліссях тощо. Для запобігання засміченню сільськогосподарських угідь дворічними бур’янами їх скошують до цвітіння в місцях найбільшого поширення.
Багаторічні бур’яни за способом розмноження поділяють на дві групи.
Бур’яни, які розмножуються переважно за допомогою насіння, а вегетативне розмноження їх дуже обмежене. Стебла в них відростають з кореневої шийки. За будовою кореневої системи ці бур’яни об’єднуються в такі біологічні групи: стрижнекореневі, ки- тицекореневі, мичкуватокореневі (дернові).
Бур’яни з добре виявленим вегетативним способом розмноження, хоча вони розмножуються і насінням. За органами вегетативного розмноження ці бур’яни об’єднують в такі біологічні групи: коренепаросткові, кореневищні, повзучі, бульбові і цибулинні.
Стрижнекореневі бур’яни — багаторічні рослини з довгим і потовщеним головним коренем і обмеженою здатністю до вегетативного розмноження.
Кульбаба лікарська (Тагахасит оШсіпаіе) — багаторічна рослина із стеблом у вигляді порожнистої стрілки 15 — 30 см заввишки, яка закінчується великим кошиком. Листя зібране в прикореневу розетку. Корінь товстий, розгалужений, до 50 см завдовжки. Сходи з насіння, а пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні— травні та восени. В рослин, які з’явилися з насіння, в перший рік життя інтенсивно розвиваються і розетки листків, і корінь. Рослина цвіте наступного року дуже рано, утворюючи від 200 до 7000 насінин, які після достигання не втрачають життєздатність майже
роки і швидко проростають у вологому ґрунті. Вегетативне відновлення рослини спостерігається нижче рівня її підрізання ґрунтообробними знаряддями. Найчастіше трапляється у зріджених посівах багаторічних трав.
Для знищення бур’янів цієї біологічної групи застосовують глибоке підрізання кореневих шийок з вивертанням їх на поверхню ґрунту для висушування і виморожування.
Китицекореневі бур’яни — багаторічні рослини з обмеженою здатністю до вегетативного розмноження з кореневою системою у вигляді тонких китиць, які відходять від кореневої шийки. Найпоширеніші з цієї біологічної групи подорожник великий та жовтець їдкий.
Подорожник великий (Ріапіадо та_|ог) — багаторічна китицеко- ренева рослина із стеблом 10 — 60 см заввишки. Листки на довгих черешках зібрані у прикореневу розетку. Насіння проростає з глибини 2 — 3 см за температури плюс 6 — 8 °С, хоча оптимальною температурою проростання вважається 26 — 28 °С. Сходи з насіння, а пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні—травні і в серпні—вересні. Літньо-осінні сходи перезимовують. Цвіте з першого року життя в червні—серпні, а плодоносить з липня по вересень, утворюючи до 300 тис. насінин, які зберігають схожість у ґрунті протягом семи років. Бур’ян поширений повсюдно, особливо на ущільнених і перезволожених ґрунтах, трапляється здебільшого в посівах багаторічних трав тривалого користування.
Запобігти забур’яненості полів цим бур’яном можна утриманням ґрунту в розпушеному стані.
Мичкуватокореневі (дернові) бур’яни — багаторічні рослини
обмеженою здатністю до вегетативного розмноження і добре розвиненою мичкуватою кореневою системою, яка, переплітаючи верхній шар ґрунту, утворює дернину. До цієї біогрупи належать вівсяниця овеча, біловус стиснутий (мичка), щучник дернистий. Серед цих бур’янів вівсяниця овеча належить до кращих кормових злаків, а біловус стиснутий і щучник дернистий, які поширені на суходільних пасовищах, мають дуже низьку кормову цінність.
Щучник дернистий (БеесЬатрвіа саееріїоеа) — багаторічна рослина з прямими соломистими стеблами 70 — 150 см заввишки. Корінь мичкуватий, утворює дернину. Насіння сходить з глибини не більше 3 — 4 см. Цвіте в липні. Плодоносить в серпні — вересні, утворюючи біля 1000 зернівок. Засмічує луки і пасовища.Основним заходом боротьби з мичкуватокореневими бур’янами є знищення дернини дисковими знаряддями з наступним обробітком фрезами.
Коренепаросткові бур’яни — багаторічні рослини, в яких добре виражений вегетативний спосіб розмноження за допомогою кореневих паростків. До цієї біологічної групи належать досить поширені і дуже злісні бур’яни: березка польова, гірчак звичайний, осот жовтий польовий, осот рожевий. Забур’янюють всі культури, але більше шкодять ярим.
Осот рожевий (Сігвіит агуепве) — багаторічний бур’ян з прямим розгалуженим стеблом заввишки 40 — 160 см, з дуже довгим (до
м) головним коренем. Верхня його частина, не доходячи 15 — 30 см до поверхні ґрунту, переходить у стебло, яке зимою часто відмирає. Нижче від цього місця горизонтально відгалужуються корені розмноження, які потім, роблячи коліноподібний вигин, ростуть вертикально вниз. У верхній частині головного кореня та на коренях розмноження, і найчастіше на коліноподібному вигині, розвиваються бруньки, з яких утворюються надземні розетки і стебла. Частина коренів, які ростуть вниз після коліноподібного вигину, згодом перетворюються на нові головні корені. Найкраще регенерують відрізки коренів 15 — 20 см завдовжки. Вони краще приживаються навесні і гірше — влітку і восени, коли бракує вологи. Бур’яни досить успішно розмножуються насінням, яке проростає за досить високої температури ґрунту (25 — 30 °С) і лише з його поверхні. Якщо насіння потрапляє у ґрунт на глибину 5 см, воно не сходить. За сприятливих умов насіннєві сходи осоту впродовж місяця набувають здатності до вегетативного розмноження. Крім ранніх ярих суцільної сівби осот рожевий засмічує практично всі просапні культури.
Знищують ці бур’яни методом виснаження.
Кореневищні бур’яни — багаторічні рослини, які розмножуються переважно за допомогою підземних стебел. Найбільш злісними для сільськогосподарських культур в Україні з цієї біологічної групи є пирій повзучий, свинорий, деревій звичайний, основна маса кореневищ яких залягає не глибше як 20 — 30 см, і хвощ польовий та сорго алепське, кореневища яких можуть проникати в ґрунт на глибину до 1 — 1,5 м.
Пирій повзучий (Адгорігит герепв) — багаторічна рослина, підземна частина якої складається з кореневищ, що утворюються з вузла кущіння. Залягають вони на ущільнених ґрунтах на глибині 10 — 12 см, дещо глибше — за високої їх розпушеності. З проростанням бруньок відновлення на поверхні ґрунту розвиваються стебла і листки. Від кореневищ відгалужується багато тоненьких корінців, які густо обплітають ґрунт і заглиблюються до 2,5 м. Добре розвинена підземна система дає цій рослині змогу легко витримувати посуху. На рослині в липні — вересні утворюється до 19 тис. зернівок, які в свіжодостиглому стані проростають з глибини не більш як 7 — 10 см. Насіння зберігає життєздатність в ґрунті понад 5 років. З відрізків кореневищ 5 — 15 см завдовжки молоді пагони можуть відростати з глибини до 25 см. Сходи із зернівок і пагони з бруньок на кореневищах з’являються в березні — травні за температури плюс 2 — 4 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин пирію становить 20 — 30 °С. Бур’ян найшкідливіший в посівах просапних культур.
Основними для знищення таких бур’янів є методи удушення, вичісування (видалення), висушування, виморожування.
Повзучі бур’яни — багаторічні рослини з переважаючим вегетативним способом розмноження за допомогою укорінення повзучих пагонів. Найпоширеніші серед них — жовтець повзучий і перстач гусячий, які часто зустрічаються на городах, сінокосах, у садах та на пасовищах, розміщених на добре зволожених ґрунтах.
Жовтець повзучий (Капипсиіив герепв) — рослина з укороченим підземним стеблом (кореневищем), з якого виростають шнуроподібні корені. Стебла лежачі, 20 — 60 см завдовжки, розповзаються у всі боки, галузяться і вкорінюються у вузлах, утворюючи самостійні дочірні рослини. Сходи з горішків і пагони з бруньок на кореневій шийці з’являються в березні — травні, а також впродовж літа. Цвіте рослина в травні — липні, плодоносить — у червні — серпні, утворюючи до 350 плодів-горішків. Свіжодостигле насіння має дуже низьку схожість і проростає переважно навесні найкраще з глибини
— 5 см, а з глибини більш як 8 см проростання насіння припиняється. Ця отруйна рослина найчастіше трапляється на вологих полях, городах, луках і в садах.
Основним заходом боротьби з повзучими бур’янами є поверхневий обробіток, який заважає укоріненню відрослих пагонів, з наступним глибоким їх приорюванням.
Бульбоплідні бур’яни — багаторічні рослини з добре вираженим вегетативним розмноженням за допомогою потовщень на коренях або підземних стеблах. Поширені на перезволожених низинних землях. Бульби, як органи вегетативного розмноження, утворюються біля основи стебел (ячмінь цибулястий, тимофіївка лучна), на кореневищах (смиковець круглий, чина бульбиста) і столонах (чистець болотний, земляна груша).
Чистець болотний (8іасЬув раіивігіе) — рослина з вегетативним і насіннєвим способом розмноження. Висота рослини сягає 30 — 120 см. На довгих підземних пагонах (столонах) наприкінці вегетації утворюються 10 — 50 булавоподібних потовщень (бульб), які під впливом знарядь легко поширюються в ґрунті у разі пізньоосіннього його обробітку. Росте особливо добре на зволожених і заболочених місцях.
Основними заходами боротьби з бульбоплідними бур’янами є часте підрізування їх кореневої системи знаряддями обробітку та осушення перезволожених ґрунтів.
Цибулинні бур’яни — біологічна група багаторічних бур’янів з добре вираженим вегетативним розмноженням цибулинами. Це цибуля Вальдштейна, виноградникова, часникова, овочева.
Цибуля Вальдштейна (Аіііип ^аМеІеіпіі) — багаторічна рослина з плоскими лінійними листками, циліндричним голим стеблом
— 70 см заввишки і мичкуватою кореневою системою. Розмножується насінням і підземними цибулинами, які розміщені в пазухах лусок головної цибулини в кількості від 10 — 15 до 30 — 50. Під час обробітку ґрунту луски головної цибулини руйнуються і цибулинки, потрапивши у ґрунт, проростають восени. Цвіте й плодоносить рослина з червня до липня, засмічує посіви і особливо озиме жито.
Заходи боротьби — обробіток поля культиваторами з боронами, або тільки боронами, що сприяє переміщенню цибулинок на поверхню ґрунту, де вони засихають і гинуть.
Напівпаразитні бур’яни — рослини, здатні до фотосинтезу, але в зв’язку з відсутністю кореневої системи живляться за рахунок рослини-хазяїна. Вони бувають багаторічними і малорічними.
Багаторічні напівпаразити живуть на деревних породах і не мають відношення до польових трав’янистих рослин.
До малорічних напівпаразитних бур’янів, які воду і поживу використовують з рослини-хазяїна, присмоктуючись до її коріння, належать дзвінець великий, перестріч польовий, кравник пізній, крав- ник весняний.
Дзвінець великий (КШпапіЬив та_|ог) — кореневий напівпаразит, на розгалуженнях стрижневого кореня якого є багато присосок (гаусторій). Стебло пряме гіллясте, 20 — 60 см заввишки. Квітки в колосоподібних волотях жовті. На одній рослині утворюється близько 700 насінин, які проростають з глибини не більш як 4 — 6 см. Паразитує переважно на озимому житі. Насіння в ґрунті зберігає життєздатність протягом одного-двох років.
Для запобігання засміченню посівів бур’янами цієї біологічної групи проводять очищення насіннєвого матеріалу, а уражувані культури повертають на поле не раніше, ніж через два роки.
Паразити — малорічні незелені бур’яни, що повністю втратили здатність до фотосинтезу і живляться лише за рахунок рослини- хазяїна. Залежно від місця паразитування їх поділяють на стеблові (різні види повитиць — конюшинна, льонова, польова тощо) і кореневі (різні види вовчків — гіллястий, єгипетський, соняшниковий тощо). Поширені в Україні повсюдно в лісостепових і степових районах.
Повитиця польова (Сивсиіа сатрееігіе) — малорічний стебловий паразитний бур’ян без листя і коренів. Має тонкі, гіллясті, виткі стебла блідо-жовтого або оранжевого кольору. Квітки дрібні, зібрані в щільні клубочки. Плід — коробочка з чотирма насінинами. Сходи не мають сім’ядоль. Тонкий ниткоподібний проросток, з’явившись над поверхнею ґрунту, верхівкою описує коло. Зустрівши на своєму шляху рослину-хазяїна, паразит обвиває її стебло два-три рази, присмоктується до нього за допомогою гаусторій і після цього втрачає зв’язок з ґрунтом. Сходи повитиці, які не знайшли рослину-хазяїна, живуть за рахунок запасних речовин насіння близько двох тижнів. Максимальна плодючість одного паразита — понад 110 тис. насінин, які мають досить розтягнутий період проростання і зберігають життєздатність у ґрунті до шести років. Паразитує на багаторічних бобових травах, а також на рослинах льону, картоплі і багатьох видах бур’янів.
Для боротьби з такими паразитами ретельно очищають посівний матеріал, дотримуються необхідного терміну повернення культури на поле, а уражені культурні рослини видаляють з поля до цвітіння паразита.
Вовчок соняшниковий (ОгоЬапсЬе ситапа) — малорічний кореневий паразит, розмножується тільки насінням, ушкоджує переважно соняшники. Внаслідок присмоктування проростка вовчка до кореня рослини-хазяїна, він проростає з глибини 20 — 25 см і через 1,5 — 2 міс виносить на поверхню ґрунту стебло, яке цвіте і формує близько 200 тис. дрібних і дуже легких насінин, здатних розноситися за допомогою вітру на великі відстані. Потрапляючи у ґрунт, насіння зберігає життєздатність 8 і навіть 10 років. Проростає насіння паразита у ґрунті за сприятливих водного та теплового режимів і, насамперед, за наявності в ґрунті кореневих виділень рослини- хазяїна (соняшнику), а також кукурудзи, сої, льону, хоча зазвичай на цих рослинах вовчок соняшниковий і не паразитує.
Для запобігання ураженню вовчком соняшник та інші рослини слід повертати на поле не раніше, ніж через 8 — 10 років і вирощувати на полі культури, які провокують проростання насіння цього паразитного бур’яну.
