4. Повторність і повторення у дослідах

Щоб досліди були методично достовірні і точніші, їх повторюють у просторі і часі. Повторність у просторі — це число ділянок у досліді з однаковими варіантами. Повторність у часі — це число короткотермінових дослідів у штучних умовах (у лабораторіях, теп­лицях, фітотронах) протягом одного року, або кількість років, під час яких ведуться досліди у польових умовах.

За незначного варіювання родючості ґрунту (коефіцієнт варіації V до 10 %) цілком задовільну точність досліду можна мати навіть за трьох-чотирьох повторностей, а добру — за 6 — 8. Якщо варіювання середнє (V у межах 10 — 20 %), то задовільну точність можна мати за

5. — 8 повторностей. За значного варіювання (V понад 20 %) навіть 10-разова повторність не забезпечує задовільної точності досліду. Отже, площі зі значним варіюванням родючості ґрунту не можна відводити під дослід, а потрібно бракувати.

Проте повторність визначається не лише варіюванням родючості ґрунту тієї площі, яка виділена для досліду. Є ще багато факторів, що впливають на вибір повторності. До них, зокрема, належить сту­пінь видовженості ділянки відносно її ширини. Вважають, що довгі ділянки забезпечують вищу точність досліду, тому число повторнос­тей у такому досліді може бути меншим ніж у досліді з коротшими ділянками. Однакову точність досліду гарантують досліди з ділян­ками: видовженими у 9 разів при трьох повторностях; видовженими у 5 разів при чотирьох повторностях; видовженими у 2 рази при ше­сти повторностях; для квадратних ділянок при восьми повторностях. Отже, число повторностей у дослідах необхідно узгоджувати із фор­мою ділянок і за рахунок видовження ділянок повторність можна зменшувати до мінімального значення — трьох-чотирьох.

При збільшенні числа повторностей точність досліду зростає значно швидше, ніж при збільшенні розмірів ділянок.

Від збільшення числа повторностей та варіантів при великих розмірах ділянок досліду зростають помилки досліду за рахунок збільшення площі під дослідом і збільшення при цьому варіювання родючості ґрунту. Тому ці фактори також впливають на число по­вторностей, які треба оптимізувати залежно від умов досліду.

Проте є такі досліди, де повторність має дорівнювати числу варі­антів. Це досліди, в яких ділянки розміщені методом латинського квадрата. У дослідах, розміщених методом латинського прямокут­ника, число повторностей має бути кратним числу варіантів. Так, у досліді з 12 варіантами може бути 3, 4 або 6 повторностей, при 15 варіантах — 3 або 5 повторностей.

Проте неможливо встановити якийсь шаблон при виборі числа повторностей. У дослідах з сортовипробування зернових колосових, круп’яних, зернобобових, кукурудзи, олійних культур, конопель, тютюну, картоплі, лучних трав рекомендується мати ділянки пло­щею 50 м² при числі повторностей від 4 до 6.

5. Розміщення варіантів у дослідах

Метод розміщення — це певне чергування варіантів на дослід­них ділянках у межах повторення. Серед них розрізняють випадко­вий, систематичний і стандартний методи. При застосуванні випад­кового методу місце варіантів визначають за таблицею випадкових чисел або за жеребками (рис. 9). У літературі цей метод називають ще англійським словом рендомізація. Випадковий метод має кіль­ка різновидів, або субметодів — рендомізовані повторення, повна рендомізація, латинський квадрат і латинський прямокутник. Усі вони складні у виконанні, тому використовуються здебільшого на земельних масивах з досить вираженим випадковим варіюванням родючості ґрунту.

			І								ІІ	Повторення					ІІІ										IV
4	1		3	2	5		1		2		5	4	3	2	3	5		4		1		5		4		2		3		1

Рис. 9. Випадкове розміщення п’яти варіантів у чотирьох повтореннях (блоках)

Систематичний метод потребує розміщувати варіанти у та­кій послідовності, як вони записані у схемі досліду (рис. 10). Тому цей метод іноді називають ще послідовним. Його різновидностями є одноярусне та багатоярусне розміщення. Це найпростіший метод розміщення ділянок, але його можна використовувати на земельних масивах із рівномірною родючістю ґрунту на всій площі.

Повторення

І ІІ ІІІ IV

2

3

4

5

1

2

3

5

1

2

3

4

5

4

3

2

4

5

1

1

Рис. 10. Систематичне розміщення п’яти варіантів у чотирьох повторностях в один ярус

Стандартний метод передбачає розміщення поруч з кожним до­слідним варіантом його контролю або стандарту — районованого сорту чи гібриду. Якщо стандарт розміщується через одну ділянку, то це буде ямб-метод, якщо через дві — дактиль-метод (рис. 11).

І повторення ІІ повторення ІІІ повторення Ст

1

Ст

2

Ст

3

Ст

2

Ст

1

Ст

3

Ст

3

Ст

2

Ст

1

Ст

Рис. 11. Розміщення трьох дослідних сортів і стандарту ямб-методом

Ямб-метод дуже ефективний на ділянках зі значним варіюван­ням родючості ґрунту, однак для реалізації потребує розширення земельної площі під дослід, тому використовувати стандартний ме­тод розміщення ділянок рекомендується лише в сортовипробуваль­них дослідах

6. .Техніка закладання польових дослідів

Маючи схему досліду і спроектувавши на папері з урахуванням площі і конфігурації земельного масиву схематичне розміщення ділянок у досліді, приступають до перенесення плану з паперу в натуру. Починають цю роботу із фіксації контуру піддослідного ма­сиву, який має бути прямокутної (рідше квадратної) форми. Вико­нують це так. З кінцевих точок вихідної лінії АВ за допомогою гео­дезичних приладів (екер, бусоль) чи звичайної мірної стрічки або шнура відбивають прямі кути і на основі перпендикулярних ліній відміряють другу і третю сторони, кінцеві точки яких позначають буквами С і -О. З’єднавши між собою всі точки, отримаємо контур земельного масиву. Межі його закріплюють за допомогою реперів у вигляді дерев’яних кілочків чи металевих труб, які закопують у ос­нові кожної кутової точки на таку глибину, щоб їх не можна було дістати знаряддями обробітку. На поверхню ґрунту з такого репера виводять гнучкий дріт, за допомогою якого можна легко відновити межі досліду. Щоб «прив’язати» дослід до місцевості, треба відстані від кутових реперів до наявних поблизу орієнтирів (ними можуть слугувати стовпи високовольтної лінії електромереж, дорога з твер­дим покриттям тощо) нанести на план, який зберігається в докумен­тації дослідника. За таким планом є можливість відшукати закопа­ний або й відновити втрачений репер.

Наступним етапом є розбивання дослідного земельного масиву на повторення. їх межі також позначають реперами. Між повторен­нями обов’язково планують захисні смуги такої ширини, щоб на них за потреби змогли б розвернутись тракторні агрегати і сільськогос­подарські машини.

Останнім етапом розбивання земельного масиву є виділення в межах кожного повторення окремих варіантів або дослідних діля­нок. Межі кожної ділянки фіксують невеликими дерев’яними кіло­чками, які б не заважали проходу сільськогосподарських знарядь під час сівби і догляду за посівами.

Після розбивання земельного масиву на ділянки приступають безпосередньо до закладання досліду, виконуючи на них агрозахо­ди, передбачені схемою досліду. В дослідах із вивченням норм висі­ву — це сівба культури з різними нормами висіву насіння; в дослі­дах із різною глибиною оранки — оранка на різну глибину; в дослі­дах із різними добривами — внесення відповідних добрив тощо. На заключному етапі закладання досліду проводять сівбу культури, яка планується вирощуватись у досліді.