3. Зяблевий обробіток після багаторічних трав

Головне завдання при обробітку ґрунту після багаторічних трав полягає у тому, щоб позбавити життєдіяльності надземні і підземні органи зібраної культури та створити умови для розкладання орга­нічної речовини. Для виробництва сіна, сінного борошна і зеленої вітамінної продукції у різних типах сівозмін частину площ відво­дять під багаторічні трави, які використовують тривалий час, а від­повідно вони ростуть аж до настання стійких холодів. Ґрунт після вирощування багаторічних трав за своїми властивостями значно відрізняється від ґрунту з-під однорічних культур суцільного і, тим більше, широкорядного способу сівби. Як правило, за низького вміс­ту води верхній шар має велику щільність, а ґрунтові часточки пе­реплетені коріннями трав’янистих рослин після тривалого викорис­тання багаторічних трав. Тому ґрунт пласта оструктурений, має підвищений вміст водостійких агрегатів, збагачений кореневими рештками і гумусом, містить менше збудників хвороб, шкідників і насіння бур’янів.

У разі підняття пласта в осінній період його використовують під ярі: в поліських районах — переважно під картоплю, у Лісостепу — під кукурудзу і в Степу — під баштанні культури. Якщо оранку дер­нини проводити без попереднього лущення, то задернілий ґрунт має здатність добре зберігати форму, якої надає йому плуг. Під час об­робітку пласта багаторічних трав без попереднього лущення він слабо кришиться, хоч і має добрі фізичні властивості. Обробляючи такий пласт, насамперед слід створити сприятливі умови для роз­кладання рослинних решток і поліпшення водного і повітряного режимів та мікробіологічної активності ґрунту. Пізно виорані трав’яні поля на час сівби ярих, як правило, містять менше вологи, ніж оброблені раніше (особливо за посушливої осені і весни). На та­ких полях наступні культури часто зазнають азотного голодування. Ось чому важливо враховувати стан спілості ґрунту на час збиран­ня, щоб провести якісну оранку. Вода у ґрунті за осінніх заморозків нероздроблену дернину не кришить і ґрунт залишається бриластим, тобто створюються несприятливі умови для сівби. З урахуванням потреб цих культур, а також щільності ґрунту, якості і потужності дернини, особливостей ґрунтово-кліматичних умов визначають сис­тему зяблевого обробітку після багаторічних трав.

Краща система зяблевого обробітку чорноземних ґрунтів під ярі культури після багаторічних трав — розробка дернини важкою дис­ковою бороною з наступною культурною оранкою на глибину не менш як 20 см. У районах достатнього зволоження на ґрунтах з по­тужним окультуреним орним шаром застосовують глибоку оран­ку — до 25 - 27 см. Глибоку оранку рекомендують також після зби­рання багаторічних трав трьох-чотирьох років життя з щільною дер­ниною (особливо люцерни), щоб уникнути відростання трав. У Сте­пу при зрошенні люцерни слідом за укосом її маси поле за сухої по­годи слід виорати плугами-лущильниками із знятими полицями чи обробити плугами зі стояками СІБІМЕ на глибину 14 - 16 см без борін і котка, а після висихання коріння поле глибоко виорати. Для запобігання відростанню багаторічних трав і бур’янів, підвищення якості обробітку ґрунту перед оранкою проводять лущення і за до­сить щільної дернини — фрезерування, а якщо є потреба більш глибокого обробітку, то поле орють на необхідну глибину. Для кра­щого загортання дернини трав оранку доцільно проводити двоярус­ними плугами або ж плугами загального призначення, тільки з по­довженими лемешами у передплужників.

На дерново-підзолистих, сірих лісових та інших ґрунтах з негли­боким гумусовим шаром використовують плуги без передплужників, а на полях під картоплю, де заплановане весняне внесення органіч­них добрив, орють плугом з передплужником на таку глибину, яка була б достатньою для якісного загортання у ґрунт органічної маси і розробки дернини трав. Для зменшення втрат вологи з ґрунту в по­сушливих умовах оранку проводять з одночасним коткуванням ріл­лі кільчасто-шпоровим котком.

На торф’яних ґрунтах після багаторічних трав під картоплю, бу­ряки, моркву і капусту оранку проводять на глибину 30 - 35 см, а під зернові — на 20 - 22 см. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах з неглибоким гумусовим горизонтом оранка плугом із пе­редплужником малоефективна, тому що за глибини оранки, меншої ніж на 20 см, якість обробітку незадовільна, а краща, якщо оранку ведуть на всю глибину гумусового шару плугами без передплужни­ків із ґрунтопоглиблювачами чи з використанням для основного об­робітку плугів з вирізними полицями.

Строки оранки після багаторічних трав залежать від погодних умов, гранулометричного складу ґрунту, ступеня його задерніння і виду дернини. Оранку слід проводити за достатньої вологості, коли задернілий ґрунт краще розпушується — якість оранки як сухого, так і надмірно вологого ґрунту буде гіршою. Як у посушливу, так і в дощо­ву холодну осінь рослинні рештки мінералізуються слабо, тому оран­ку проводять раніше. У зволожених районах на ґрунтах з більш по­тужним орним шаром оранку проводять глибше, ніж у засушливих, де кореневмісний шар висушується сильніше і врожайність наступ­них культур знижується не тільки по пласту, а й по обороту пласта.

Ґрунти легкого гранулометричного складу слід обробляти пізні­ше, ніж важкі, оскільки рання оранка пласта багаторічних трав на легких ґрунтах з високою повітро- і водопроникністю призводить до швидкої мінералізації органічних решток і може спричинити вими­вання поживних речовин із орного шару. Тому такі ґрунти після ба­гаторічних бобових трав краще орати пізніше, а після злакових — раніше, оскільки рослинні рештки злаків розкладаються повільні­ше, ніж бобові. Раніше обробляють і більш задернілі ґрунти. Проте здебільшого чим раніше проведено зяблевий обробіток ґрунту після багаторічних трав, тим вищий урожай наступних ярих культур.

Як правило, в холодну осінь зяблевий обробіток задернілих ґрун­тів слід починати раніше звичайного строку, так само як і на більш задернілих полях, але не пізніше початку жовтня, оскільки нарос­тання зеленої маси трави після цього строку практично затухає.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов, забур’яненості поля, строків збирання попередника, складності і черговості лущення за системами розрізняють звичайний і поліпшений зяблевий обробіток.

Звичайний зяблевий обробіток — зяблевий обробіток, який може обмежуватись або лише одним основним обробітком, або сис­темою, що включає лущення і основний обробіток поля на задану глибину. Перший варіант застосовують після культур пізнього стро­ку збирання, які залишають практично вільне від рослинних реш­ток поле, а другий — після всіх культур з великою кількістю надзем­них решток та культур раннього строку збирання на добре окульту­рених полях.

Для регіонів з тривалим теплим післязбиральним періодом ця система зяблевого обробітку ґрунту не є кращою. Адже за тривалі­шого післязбирального періоду в разі звичайного зяблевого обробіт­ку не завжди вдається досягти поставленої мети в поліпшенні вод­ного і поживного режимів ґрунту, фітосанітарного стану, що краще вирішується при поліпшеному зяблевому обробітку.

Поліпшений зяблевий обробіток — це зяблевий обробіток ґрунту після попередників раннього строку збирання, який вклю­чає, крім лущення та основного обробітку ґрунту, додаткові заходи механічного догляду за верхнім шаром з метою провокації появи і знищення вегетуючих бур’янів у літньо-осінній період. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і переважаючих бур’янів застосовують один із варіантів поліпшеного зяблевого обробітку ґрунту: напівпа­ровий чи комбінований.

Напівпаровий зяблевий обробіток ґрунту — обробіток, який включає лущення стерні, ранню оранку в агрегаті з котком чи важ­кою бороною та одну-дві культивації ріллі, які проводяться у міру проростання бур’янів, а у разі ущільнення ґрунту перед входом у зиму — глибоке розпушування чи лункування, щоб попередити розвиток водної ерозії. Назва «напівпаровий обробіток» виходить з того, що на чистих парах систематичний обробіток проводять з вес­ни до осені, а за напівпарового — лише з кінця літа і до осені.

Напівпаровий зяблевий обробіток ґрунту ефективний у районах достатнього зволоження та з тривалим безморозним періодом (у зволожені роки — і в інших районах) і на полях, де переважають малорічні бур’яни за великої кількості запасів їх насіння у ґрунті. Найвищого ефекту напівпарового зяблевого обробітку досягають, коли в разі його застосування ґрунт ореться без утворення брил і великих грудок, що забезпечує сприятливі умови для проростання насіння бур’янів, вивернутих на поверхню поля з глибших шарів ґрунту. Напівпаровий обробіток здійснюють за такою послідовністю: за збиранням зернових поле лущать дисковим лущильником на глибину 6 — 8 см, а наприкінці липня чи на початку серпня прово­дять культурну оранку на глибину, що відповідає біологічним особ­ливостям культури, під яку вона проводиться. Плуги агрегатують із зубовими боронами, а за посушливих умов — з кільчасто-шпоро- вими котками. Коткування доцільне, коли вологість менше ніж 75 % НВ за переважного дифузного випарування вологи. Якщо ґрунт не якісно кришиться, то доцільно виконати оранку на тиж­день пізніше, укомплектувавши 5 — 8-корпусні плуги пристосуван­ням ПВР-2,3, а 8 — 9-корпусні плуги — ПВР-3,5. Після інтенсивних дощів з метою кращого вирівнювання ріллі і знищення ґрунтової кірки поле обробляють боронами під кутом 45° до напрямку оранки, а після появи сходів бур’янів і падалиці — культиваторами на гли­бину 6 — 8 см. Через 3 — 4 тижні після появи бур’янів культивацію повторюють, збільшуючи глибину обробітку до 8 — 10 см.

На ґрунтах, здатних до запливання, для поліпшення фізичного стану ущільненого верхнього шару ґрунту, кращого вбирання талих вод, прогрівання та достигання ґрунту навесні останній осінній об­робіток проводять культиваторами без борін чи лемішними лущи­льниками без полиць, плоскорізами тощо на глибину 14 — 18 см. Використання безполицевого знаряддя не тільки сприяє поліпшен­ню фізичних властивостей ґрунту, а й не спричинює вивертання з глибших шарів у верхні насіння бур’янів, що зменшує за­бур’яненість посівів у наступному році, а це підвищує урожайність. Так, у дослідах Білоцерківського ДАУ приріст врожаю цукрових бу­ряків від напівпарового обробітку без осіннього додаткового розпу­шування становив 14 - 24 ц/га, а за проведення такого розпушуван­ня — 24 - 67 ц/га.

Про високу ефективність напівпарового обробітку ґрунту у боро­тьбі з однорічними бур’янами свідчать дані Рівненської обласної сільськогосподарської станції, де за напівпарового обробітку за­бур’яненість цукрових буряків на період формування густоти рос­лин зменшилася більше ніж удвічі, а на Уладово-Люлянецькій до­слідній станції у роки з вологим прохолодним літньо-осіннім пері­одом — на 50 - 60 %, а в середньому за 13 років — на 27 - 30 %. У дослідах Тернопільської дослідної станції за п’ятирічного застосу­вання напівпарового обробітку ґрунту приріст коренеплодів цукро­вих буряків становив близько 40 ц/га. Високу ефективність десяти­річного застосування напівпарового обробітку ґрунту виявлено на дослідному полі Уманського ДАУ, де на цьому фоні у посівах ячме­ню зовсім не було гірчиці польової, тоді як за звичайної зяблевої оранки її налічувалось 12 штук на 10 м^2.

У районах недостатнього зволоження, а за посушливої погоди в літньо-осінній період і в інших районах напівпаровий зяблевий об­робіток призводить до втрат ґрунтової вологи і не забезпечує проро­стання насіння бур’янів. Малоефективний такий обробіток зябу на важких за гранулометричним складом і схильних до запливання та утворення щільної кірки ґрунтах. У степовій зоні (Ерастівська до­слідна станція) додатковий осінній обробіток зябу значно знижував водопроникність ґрунту. Так, наприкінці жовтня за одну годину звичайний зяб поглинув 117,5 мм води, а додатково оброблений — 39 мм. Це свідчить, що осіннє вирівнювання ріллі і деяке ущіль­нення поверхні ґрунту, особливо за оптимальної його вологості, по­мітно знижує поглинання зимових опадів. З цієї причини запаси доступної води на додатково обробленій восени ріллі після ячменю, кукурудзи (в середньому за 4 роки) і соняшнику (в середньому за 6 років) були меншими відповідно на 61,8; 56,5 і 32,7 мм. Недоціль­ний напівпаровий обробіток на схилах і в районах поширення віт­рової ерозії, оскільки від додаткового обробітку ріллі сильніше роз­пилюється ґрунт.

Позбавлений багатьох із зазначених недоліків напівпарового об­робітку другий варіант поліпшеного обробітку зябу — комбінований.

Комбінований зяблевий обробіток — поліпшений зяблевий обробіток, до системи якого входять заходи за такою послідовністю: обробіток дисковими лущильниками на 6 - 8 см або важкими диско­вими боронами, повторне лемішне лущення на глибину 10 - 12 см під час відростання розеток (через 3 — 4 тижні) чи культиваторами- плоскорізами в агрегаті з голчастою бороною і кільчасто-шпоровим котком у посушливу погоду. У подальшому в міру появи сходів — розеток коренепаросткових бур’янів — доцільно проводити третє ле­мішне лущення на глибину 14 — 16 см чи обробіток боронами (за по­яви кірки) або культивацію в агрегаті з боронами. Основний обробі­ток проводять у жовтні. Внаслідок цього багаторічні бур’яни підріза­ються три-чотири рази, що зумовлює повне їх виснаження і загибель. Проте за описаної вище технології обробітку поліпшений другий ва­ріант — комбінований зяблевий обробіток — поступається першому напівпаровому у боротьбі з малорічними бур’янами на дуже за­бур’янених полях. Адже за першого поле ореться влітку і далі оброб­ляється мілко, що створює сприятливіші умови для проростання і очищення від насіння бур’янів верхнього шару ґрунту. При основно­му полицевому обробітку пізно восени очищений від насіння бур’янів верхній шар ґрунту заорюється вглиб, а на поверхню виносяться нові порції насіння, які внаслідок нестачі тепла восени не проростають, а сходять весною на посівах наступних культур. Щоб уникнути цього, за комбінованого зяблевого обробітку в Полтавській області полицеву оранку заміняють глибоким плоскорізним розпушуванням.

Ефективність комбінованого зябу у районах недостатнього зво­ложення доведено багатьма науковими установами. За умов нестій­кого зволоження обидва варіанти поліпшеного обробітку зябу (на­півпаровий і комбінований) забезпечують практично однакові ре­зультати щодо врожайності сільськогосподарських культур, про що свідчать дані дослідів Іванівської та інших дослідних станцій. За даними Кримського ДАУ, на чорноземах південних напівпаровий і комбінований зяблеві обробітки забезпечували однакову будову, водний і поживний режими ґрунту та забур’яненість посівів. Одна­кова кількість бур’янів за різних варіантів зумовлена посушливими умовами в літньо-осінній період, за яких насіння не проростало ні за глибокого, ні за мілкого обробітку ґрунту. Урожайність соняшни­ку на фоні напівпарового і комбінованого зяблевих обробітків ста­новила відповідно 14,5 і 14,3 ц/га, тобто також була однаковою. У дослідах кафедри загального землеробства Уманського ДАУ приріст урожаю цукрових буряків порівняно зі звичайним зяблевим обробі­тком становив за комбінованого варіанта 31,1 ц/га і за напівпарово­го — 30,5 ц/га, а вихід цукру зростав відповідно на 6,2 і 5,6 ц/га.

У районах достатнього зволоження, зокрема у західних районах України, на основі численних дослідів Уладово-Люлінецької, Терно­пільської і Хмельницької дослідних станцій виявлено практично од­накову ефективність напівпарового і комбінованого обробітку під цу­крові буряки. З огляду на це Інститут цукрових буряків УААН вва­жає доцільним під цукрові буряки в зоні достатнього зволоження за­стосовувати напівпаровий обробіток ґрунту на 60 - 70 % площі, а на решті — комбінований, у районах нестійкого зволоження — відпові­дно 50 на 50 %, а в зоні недостатнього зволоження перевагу віддава­ти комбінованому зяблевому обробітку (60 - 70 %). Проте це співвід­ношення доцільно коригувати: з ростом посушливості незалежно від зони перевага буде за комбінованим зяблевим обробітком, а з підви­щенням забезпечення вологою — за напівпаровим обробітком.

Отже, вибираючи комбінований чи напівпаровий варіант зябле­вого обробітку ґрунту після культур суцільного способу сівби у кож­ному конкретному випадку слід враховувати забур’яненість поля, гранулометричний склад і вологість ґрунту, економічно-організа­ційні умови та інше.