4.4.2.З. Весняно-літній обробіток чистих парів

Найважливішим періодом догляду за чорним паром є весняно- літній. Цей тривалий строк парування поля використовують для очищення верхнього посівного шару ґрунту від насіння й органів вегетативного розмноження бур’янів, а також для збереження воло­ги, яка накопилась у ґрунті за осінньо-зимовий період. Плануючи систему весняно-літнього догляду за паром, потрібно враховувати, що більша частина насіння бур’янів проростає за квітень-червень (за даними Уманського ДАУ — 97 %). Тому в першу половину вес­няно-літнього періоду слід застосовувати заходи, спрямовані на бо­ротьбу з бур’янами і накопичення вологи, а в другу — здебільшого на збереження вологи до сівби озимих.

Весняно-літній період обробітку чорних парів розпочинають із боронування ґрунту у стані фізичної спілості для вирівнювання по­верхні поля з метою зменшення випаровування вологи. Для цього використовують важкі зубові (після плужного обробітку) і голчасті (після плоскорізного обробітку з осені) борони. Щоб швидше прогрі­вався ґрунт і краще вирівняти його поверхню, першу культивацію планують глибшою за наступні, хоча в кожному випадку її глибина залежить від переважаючих бур’янів, особливостей ґрунту та від йо­го ущільнення. Перше розпушування проводять здебільшого на глибину 10 — 12 см. На полях із коренепаростковими бур’янами його доводять до 14 см, а за наявності гірчака рожевого — навіть до 16 см

і більше. Для глибокого розпушування ґрунту використовують чи- зель-культиватори, культиватори-плоскорізи або звичайні культи­ватори з розпушувальними лапами, рідше (тільки на важких ущі­льнених ґрунтах) — лемішні лущильники без полиць. Глибоке роз­пушування ґрунту завжди супроводжується боронуванням чи кот­куванням ґрунту кільчасто-шпоровими або кільчасто-зубчастими котками з одночасним боронуванням, яке зменшує втрати вологи ґрунту через дифузію та конвекцію. Подальший догляд за паром зводиться до систематичної культивації з поступовим зменшенням глибини розпушування і боронування.

Кращими знаряддями для літнього обробітку пару є паровий культиватор з підрізувальними чи ножеподібними робочими орга­нами, які неглибоко розпушують ґрунт і краще підрізують бур’яни. У районах поширення вітрової ерозії обов’язково застосовують куль- тиватори-плоскорізи, на легких ґрунтах — штангові культиватори. У разі появи кірки на полях після дощів пар боронують. Викорис­тання дискових лущильників для весняно-літнього обробітку чорно­го пару недоцільне, оскільки вони сильно пересушують верхній шар ґрунту і не забезпечують ефективної боротьби з бур’янами. Такими знаряддями обробляють лише за умови великої маси бур’янів, коли лапчасті культиватори забиваються ними. У системі обробітку чор­них парів не повинно бути шаблону. У вологі роки за скорішого від­ростання бур’янів кількість і глибину обробітків дещо збільшують. У посушливі роки, коли є загроза втрати вологи з ґрунту за рахунок випаровування, а бур’яни з’являються у незначній кількості, весня­но-літній обробіток проводять мілкіше, а його кратність зменшують.

Обробіток весняного пару слід розпочинати негайно після прове­дення основного обробітку. Подальший догляд за таким видом чис­того пару виконується як і за чорним.

У південних районах, де зима з невеликим сніговим покривом і супроводжується посушливим літом, з метою захисту озимих від не­сприятливих умов взимку і накопичення снігу на чистих парах висі­вають високостеблові рослини у вигляді куліс. Найпридатнішими для куліс культурами є гірчиця, кукурудза, сорго, соняшник, коноплі, які висівають за 1,5 — 2 міс до сівби озимих культур, щоб висота рос­лин на час сівби озимих була не менш як 10 — 12 см і щоб вони до на­стання зими здерев’яніли, але не утворили насіння. Відстань між кулісами має бути кратною ширині захвату культиваторів і не пере­вищувати 10 - 15-разової висоти рослин куліс. Збільшення відстані між кулісами призводить до нерівномірного розподілу снігу, що нега­тивно впливатиме на умови перезимівлі озимих. Кулісні культури висівають одночасно з культивацією і для прямолінійності рядків використовують маркер. Для сівби куліс до культиватора пристосо­вують спеціальну дворядкову сівалку СКП-2 і залишають у ній стіль­ки рядків, скільки їх планують в кулісі. Здебільшого куліси з кукуру­дзи і соняшнику рекомендують однорядні, а гірчиці, сорго і коно­пель — дворядні. Напрямок куліс вибирають перпендикулярним до пануючих вітрів, а на півдні України ними є східні і північно-східні. Після появи сходів кулісних культур (крім соняшнику) розпушуван­ня ґрунту проводять тим самим культиватором, що й культивацію ґрунту під час сівби куліс, але без сівалки. Для цього замість сошни­ків на культиватори встановлюють робочі органи, які розпушують ґрунт у межах куліс. У зв’язку зі швидким ростом соняшнику на пару його висівають влітку під час останньої суцільної культивації.

Сіють озимі в прийняті для регіону строки на всій площі пару по кулісах із соняшнику впоперек розміщення рядків, на решті — вздовж. Стебла кулісних культур настільки еластичні, що після сів­би озимих швидко виправляються. За зиму кулісні культури гинуть від морозів, втрачають еластичність і не заважають роботі комбай­нів під час збирання врожаю озимих, який здебільшого вищий, ніж на чистих від куліс парах.

Проте на півдні України кулісні пари мають обмежене поширен­ня. Головна причина в тому, що на таких парах порівняно з чисти­ми утруднена боротьба з бур’янами. У разі значної засміченості по­лів кореневищними і коренепаростковими бур’янами навіть за літ­нього посіві куліс не вдається провести потрібну кількість суцільних обробітків. Самі ж куліси часто є пристановищем для бур’янів, а та­кож шкідників і хвороб, які на цих бур’янах розвиваються і шкодять посівам озимих. Тому господарства більш схильні до застосування чистих парів без куліс, хоча на землях, засмічених малорічними бур’янами, вони досить ефективні.