6. Захист ґрунту від ерозії на основі контурно-меліоративної організації території

Найнадійніший захист ґрунту від ерозії забезпечує застосування всіх груп заходів у єдиному комплексі, де вони взаємно доповнюють і підсилюють ґрунтозахисну дію кожного. На орних землях, що розмі­щуються на схилах, застосовують переважно заходи протиерозійного обробітку ґрунту. За прямолінійної організації території, коли межі полів сівозмін не проходять по горизонталях, а перетинають їх під різ­ними кутами, не забезпечується достатнє зменшення чи припинення руйнівного стоку талих та зливових вод. Найбільше це спостерігається на територіях із сильно пересіченим рельєфом у разі розміщення полів на складних схилах із багатьма улоговинами, балками тощо.

За таких умов необхідно комплексно вирішувати питання бо­ротьби з ерозійними процесами, запроваджуючи ґрунтозахисну кон­турно-меліоративну організацію всієї території землекористування. При цьому структура земельних угідь і посівних площ, сівозмінні масиви, поля і робочі ділянки органічно вписуються у структуру природних ландшафтів шляхом поєднання або узгодження штуч­них лінійних рубежів із природними.

Ґрунтозахисна система землеробства на основі контурно-меліора­тивної організації території включає такі елементи: раціональну структуру земельних угідь і посівних площ сільськогосподарських культур; розміщення сівозмінних масивів з прив’язкою до структури конкретного природного ландшафту; розміщення полів у сівозмінних масивах і робочих ділянок залежно від рельєфу; ґрунтозахисний об­робіток ґрунту відповідно до рельєфу, кліматичних умов і вирощува­них культур; меліоративні та культуртехнічні заходи (протиерозійні гідротехнічні споруди, вирівнювання поверхні полів, виположування ярів, розмивів); раціональне розміщення системи лісових насаджень (полезахисні, водорегулювальні, прияружні і прибалкові лісові смуги, суцільне і куртинне обліснення крутих схилів, мулофільтри); поверх­неве та докорінне поліпшення природних кормових угідь, сінокісно- пасовищні сівозміни, культурні пасовища тощо; раціональне розмі­щення лінійних рубежів (доріг, меж землекористування, сівозмін, полів, робочих ділянок) з максимальною прив’язкою до горизонталей, елементів рельєфу та меж угідь. Усі ці елементи в комплексі створю­ють ерозійно-стійкий культурний агроландшафт.

Система такого ґрунтозахисного землеробства передбачає дифе­ренційоване використання земельних масивів залежно від їх роз­міщення на елементах рельєфу. Основні її ланки та взаємодію між ними наведено на рис. 5.

Усі земельні масиви залежно від крутизни схилів, дії на них еро­зійних процесів та еродованості ґрунту діляться на три еколого- технологічні групи.

Перша група включає більш рівнинну частину земель — плато і схили крутизною до 3°. Тут розміщують зерно-просапні сівозміни, які максимально можливо насичують просапними, а також іншими культурами, що характеризуються порівняно малою ґрунтозахисною здатністю. Ці культури вирощують за будь-якими технологіями.

Землі першої технологічної групи, крутизна 0-3"

Рис. 5. Схема контурно-меліоративної організації території:

1 — водоохоронна зона, засаджена деревами; 2 — тераси на крутих схилах, засаджені плодовими деревами; 3 — профільована дорога; 4 — придорожній кювет; 5 — межа першого порядку (а — вал-дорога; б — канава, в — лісосмуга); 6 — вал-розпилювач стоку; 7 — крутий схил, засаджений лісом; 8 — яр, засаджений лісом; 9 — межа тре­тього порядку; 10 — прияружний водовідвідний вал; 11 — межа другого порядку (а — вал, який засівається, б — канава, в — два ряди дерев з обох боків канави); 12 — виположений яр

У межах першої групи земель ще виділяють дві технологічні підгрупи :

1а — рівнинні землі (крутизна до 1°), на яких можна проводити обробіток ґрунту і сівбу в будь-якому напрямку;

1б — схилові землі (крутизна 1 — 3 %), на яких обробіток ґрунту і сівбу потрібно проводити впоперек схилу чи по горизонталях або під кутом до горизонталей, а для основного обробітку використовувати полицеві чи безполицеві знаряддя.

До другої еколого-технологічної групи належать землі, роз­міщені на схилах від 3 до 7°, де переважає слабозмитий ґрунтовий покрив. Тут розміщують переважно ґрунтозахисні зерно-трав’яні чи трав’яно-зернові сівозміни із застосуванням ґрунтозахисних техно­логій вирощування сільськогосподарських культур. Для диферен­ціювання інтенсивності й щільності застосування протиерозійних, зокрема агротехнічних заходів, коригування насиченості травами чи зерновими культурами ґрунтозахисних сівозмін землі другої групи також розділяють на технологічні підгрупи:

2а — схили від 3 до 5° без наявності улоговин;

2б — схили від 5 до 7°, а також від 3 до 5° з наявністю улоговин.

Землі третьої еколого-технологічної групи — це схили кру­тизною понад 7°. Вони перебувають під постійним залуженням тра­вами і використовуються як сінокоси і пасовища з регульованим ви­пасом худоби, а сильно еродовані ділянки заліснюють. При культур­ному залуженні бобово-злакові травосуміші змінюють через 5 — 6 років черезсмуговим обробітком ґрунту і сівбою нових трав. Дуже круті схили (понад 20°), крім заліснення, після терасування доціль­но використовувати також під плодові та кущові ягідні насадження.

Така система використання земель на рівнинах і схилах різної крутизни супроводжується певними агротехнічними особливостями при вирощуванні різних груп культур. У зерно-просапних сівозмі­нах на землях першої групи потрібно на 40 — 50 % збільшувати ре­комендовані зональні норми органічних добрив для компенсації інтенсивної мінералізації гумусу під просапними культурами. При цьому можна зменшувати їх внесення у ґрунтозахисних сівозмінах, насичених багаторічними травами на землях другої групи.

Контурно-меліоративна організація території також включає ці­лу систему гідротехнічних споруд і заходів. Зазначені еколого- технологічні групи земель розділяють рубежами першого порядку (див. рис. 5). Це водорегулювальні вали чи вали-дороги з лісосмуга­ми на нижньому краю. їх проектують так, щоб виключити перелив чи розрив водозатримувального вала за будь-якого паводку. Іноді паралельно створюють рубежі другого порядку, які забезпечують зменшення водозбірної площі щодо рубежів першого порядку. На однобічних простих схилах усі рубежі розміщують прямолінійно з відхиленнями, що не перевищують 5°, а в районах з надмірним зво­ложенням — під кутом 5 — 10° до горизонталей. На розсіювальних і збиральних складних схилах їх розміщують переважно по контуру.

Якщо рубежі першого і другого порядків недостатньо зменшують поверхневий стік та не гасять його швидкість, то проектують рубежі третього порядку.

Вершини ярів і вимоїн відсікають водозатримувальними і відвід­ними валами. А далі проводять виположування ярів і засипання та вирівнювання вимоїн. У великих ярах, які не можна виположити, насаджують ліс та кущову рослинність, щоб закріпити їх береги.

• Запитання для контролю знань

• 1. Види ерозії та фактори, що її спричинюють. 2. Заходи запобігання прояву вод­ної ерозії. 3. Заходи запобігання прояву вітрової ерозії. 4. Захист ґрунтів від ерозії на основі контурно-меліоративної організації території.6 —