5. Сівба, садіння та система післяпосівного обробітку ґрунту

1. Сівба і садіння сільськогосподарських культур

У системі агротехнічних заходів, які забезпечують рівень продук­тивності вирощуваної сільськогосподарської культури, до найвідпо­відальніших слід віднести сівбу та садіння.

Сівба — технологічний процес, за якого насіння розміщують по площі і загортають у ґрунт на певну глибину.

Садіння — технологічний процес, за якого у ґрунт висаджують розсаду, саджанці чи органи вегетативного розмноження сільсько­господарських культур.

Основними вимогами до сівби чи садіння є здійснення техноло­гічних процесів районованим якісним матеріалом для кожної зони і культури, виконання їх в оптимальні строки, додержання норм і глибин висіву чи садіння, правильне і рівномірне розміщення рос­лин на площі.

Якість посівного матеріалу характеризують на основі сорто­вих і посівних ознак кожної вирощуваної культури. Першу ознаку визначають на основі апробації у полі на насінницьких ділянках агрономи. Контроль за сортовими і посівними ознаками здійснюють державні насіннєві інспекції. До показників якості посівного мате­ріалу належать категорія насіння, чистота, схожість, посівна прида­тність, енергія проростання, натура, маса 1000 зерен, вирівняність, пошкодження шкідниками і вологість зерна Від якості насіннєвого матеріалу залежить норма висіву.

Норма висіву насіння різних культур залежить від його розмі­ру, чистоти і схожості. У межах однієї й тієї самої культури насіння може мати різну масу, тому при використанні для сівби насіння з більшим значенням вагову норму висіву збільшують і навпаки. Для дрібного насіння встановлюють меншу норму висіву, ніж для більш крупного насіння. Наприклад, вагова норма висіву озимих зернових культур становить 220 — 250 кг/га, а проса — 12 — 15 кг/га. Або ж норма висіву гороху дрібнонасінних сортів 2 — 2,5 ц/га, а крупнона- сінних — 3 — 4 ц/га. Якщо з тих або інших причин висівають насіння

з нижчими показниками схожості чи чистоти, то норму висіву від­повідно збільшують, тобто слід враховувати показник господарської придатності.

Норма висіву залежить від способу сівби. За рядкового звичайно­го способу сівби норму висіву збільшують порівняно з широкоряд­ним способом сівби у 2 — 3 рази (наприклад, гречки або проса). За перехресного способу сівби норму висіву збільшують на 10 — 15 %.

Норми висіву значно залежать від вологості ґрунту. У посушли­вих умовах на одиниці площі слід вирощувати менше рослин, тому норму висіву, як правило, зменшують. У північних і північно- західних районах за більшої забезпеченості рослин вологою встанов­люють більші норми висіву, ніж у районах південного сходу чи півд­ня. Проте в північних районах за високої вологості ґрунту, повітря і відносно нижчої температури ґрунту чітко спостерігається знижен­ня польової схожості, що зумовлює збільшення норми висіву. В умо­вах зрошення норма висіву у посушливих районах півдня вища по­рівняно з богарним землеробством цієї самої зони.

На більш окультурених і родючих ґрунтах норми висіву зернових культур, у тому числі озимих, зменшують (на родючіших ґрунтах вищий коефіцієнт кущіння), а норми бульбо- і коренеплідних куль­тур збільшують.

Підвищують (на 10 - 15 %) норми висіву і у разі запізнення з сівбою, оскільки в такому разі погіршуються умови для проростання насіння. Проте слід пам’ятати, що порушення оптимальних строків сівби не компенсує втрат врожаю застосуванням підвищених норм висіву.

Строки сівби. Визначення оптимального строку сівби має ви­рішальне значення для отримання високих урожаїв сільськогоспо­дарських культур. Висіяним в оптимальні строки рослинам створю­ється найкраще забезпечення факторами життя (вода, тепло, повіт­ря, температура, елементи живлення), тому вони дружно вкоріню­ються, сходять, ростуть і розвиваються, внаслідок чого збільшується врожай і поліпшується його якість. Змінюючи строки сівби, можна змінити умови і строки проходження окремих етапів органогенезу, що впливає на продуктивність рослин.

Строки сівби залежать від біологічних особливостей культури, призначення продукції, її використання за строками, температури ґрунту і повітря, стану ґрунту, рельєфу поля, вологості ґрунту та ін. Існує неоднаковий підхід до визначення строків сівби двох груп культур — ярих та озимих, виходячи з їх біологічних особливостей. Оптимальні строки сівби визначають необхідні для проростання насіння температура і вологість ґрунту, фізична спілість та інші фактори. Для ярих культур найважливіше враховувати температу­ру проростання насіння та чутливість сходів до весняних примороз­ків. Враховуючи це, ярі поділяють на культури ранніх, середніх та пізніх строків сівби.

Культури раннього строку сівби починають проростати за тем­ператури ґрунту на глибині загортання насіння від 1 до 2 °С (яч­мінь, овес, яра пшениця, багаторічні бобові трави, горох, вика, ко­ноплі, морква, петрушка, цибуля, часник та ін.), а їх сходи стійкі до можливих весняних приморозків. Запізнення із сівбою цих культур на 5 днів знижує врожай на 7 - 10 %.

Насіння культур середнього строку сівби починає проростати за температури ґрунту на глибині загортання насіння від 3 до 6 °С (льон, нут, цукрові буряки, люпин, соняшник та ін.). Пізні ярі куль­тури потребують більш високих температур для проростання насін­ня — 8 — 12 °С (кукурудза, просо, соя, квасоля, рис, тютюн, гречка, баштанні, коріандр та ін.), оскільки у холоднішому ґрунті насіння їх довго не сходить, загниває, внаслідок чого сходи будуть зріджені.

Орієнтовними строками сівби озимих культур в Україні є такі: в Поліссі — з 20 серпня по 5 вересня; у Лісостепу — 10 — 25 вересня; в Степу — 15 — 25 вересня; в Криму — з 15 вересня до 10 жовтня. За­значені строки сівби озимих зумовлені тим, щоб їх рослини встигли до зими досить розкущитись, зміцніти і накопичити у тканинах за­хисні поживні речовини (вуглеводи), які підвищують їх зимостій­кість. Проте сівбу потрібно провести у такий строк, щоб рослини озимих культур не переросли, бо за цих умов є загроза їх випріван­ня. Дослідами у різних зонах України доведено, що для того, щоб озима пшениця і жито досить розвинулись до зими, потрібно від 50 до 60 днів із сумою середньодобових температур понад 5 °С 450 — 550 °С. В Україні серед озимих вирощують ріпак, який сіють раніше від зернових — на початку серпня. За однакових умов зво­ложення ґрунту слід розпочинати сівбу озимих зернових після не- парових попередників, а закінчувати по зайнятих і чистих парах, після яких загроза переростання озимини більша. У посушливі ро­ки озимину після непарових попередників за недостатньої кількості вологи висівати не бажано.

Крім зазначених звичайних строків сівби (садіння) ярих і озимих застосовують ще й літні (післяукісні і післяжнивні) та підзимові строки сівби.

Літні строки сівби післяукісних і післяжнивних культур визна­чаються терміном збирання попередника.

Підзимовими називають посіви ярих чи озимих культур, прове­дені під зиму, щоб сходи з’явились тільки навесні. Для цього строку сівби придатні культури, сходи яких не пошкоджуються весняними приморозками. З підзимовим строком сівби вирощують коріандр, салат, редис, озимі форми часнику, моркву, петрушку, цибулю та ін. При цьому слід дотримуватись таких вимог: сівбу проводити перед самими морозами за температури ґрунту на глибині 10 см не вище

2. — 3 °С, а норму висіву збільшувати на 20 % порівняно з весняним строком сівби.

Глибина загортання насіння — це відстань від поверхні ґру­нту по вертикальній лінії до нижньої частини розміщення висіяного насіння. Насіння у ґрунт має бути загорнене в такі умови, щоб воно знаходилось на твердому ложі і було належно забезпечене водою, теплом, повітрям та елементами мінерального живлення.

Глибина загортання насіння має бути оптимальною, бо занадто глибоке загортання погіршує умови аерації, знижує температуру ґрун­ту й значно утруднює вихід молодих ростків на поверхню ґрунту, а за мілкого загортання насіння гірше забезпечене водою, тому затриму­ється поява сходів і за таких умов вони бувають часто зрідженими. Ви­значаючи глибину загортання насіння, слід урахувати такі умови: розмір насіння і особливості проростання, вологість ґрунту на час сівби і його гранулометричний склад, окультуреність ґрунту, забур’яненість і наявність у ньому елементів живлення, строк і спосіб сівби.

Крупніше насіння (кукурудзу, горох та ін.) загортають глибше, бо у нього більший запас поживних речовин, необхідний для активно­го проростання порівняно з дрібним насінням (конюшина, просо та ін.), оскільки запас таких речовин у насінні останніх може витрати­тись раніше, ніж сходи з’являться на поверхні ґрунту. Насіння рос­лин, які проростаючи, виносять сім’ядолі нагору (квасоля, соя, со­няшник, люпин, гречка, арахіс), потрібно загортати мілкіше, ніж насіння, сім’ядолі якого залишаються у ґрунті (горох, сочевиця, чи­на, вика). Ось чому насіння гороху можна загортати на глибину до

6. - 7 см, а люпину синього, розмір якого насіння майже такий, як у гороху — на 2 - 3 см мілкіше і не глибше 4 см. За недостатньої воло­гості ґрунту насіння тієї самої культури загортають на більшу гли­бину, а за достатньої — на меншу. На важких глинистих і суглин­кових ґрунтах, аерація у яких гірша, насіння загортають мілкіше, ніж на легких ґрунтах, де повітря проходить у глибокі шари значно краще. На малооструктурених ґрунтах зменшують глибину загор­тання насіння, а на структурних — збільшують.

У разі сівби в оптимальні строки насіння загортають на прийня­ту для певної культури глибину. Коли запізнились із сівбою і верх­ній шар втратив значну кількість води, то доводиться висівати на­сіння на 1 - 2 см глибше.

Основною умовою загортання насіння у ґрунт на однакову гли­бину є вирівняність поверхні поля та однакова глибина розпушено­го шару ґрунту перед сівбою з утворенням дещо вищої щільності на­сіннєвого ложа.

Способи сівби. Технологія сівби і садіння змінювалась і удоско­налювалась з розвитком механізації вирощування сільськогоспо­дарських культур, внаслідок чого змінювались і способи сівби. Ві­домо два основні способи сівби: розкидний і рядковий. Перший практикували давно, коли сіяли врозкид уручну або недосконалими розкидними сівалками. Нині розкидний спосіб практикують мало — у рисівництві для висівання люцерни з літака, а також для висі­вання насіння чагарників, лози і трав під час освоєння крутих схи­лів тощо. Основні його недоліки такі: нерівномірний розподіл на­сіння на площі та неоднакова глибина загортання насіння за допо­могою борін, волокуш чи інших знарядь Більшого застосування на­був рядковий спосіб, коли насіння після сівби розміщується рядка­ми. За такого способу досягається рівномірніший розподіл насіння на площі і рівномірніша глибина його загортання, що забезпечує більш-менш однакову площу живлення рослин, дружніші їх сходи, рослини краще освітлюються й забезпечують вищі врожаї і кращу якість продукції. За рядкової сівби норма висіву на 15 — 20 % нижча порівняно з розкидним способом.

За сівби культур рядковим способом використовують сівалки з дисковими, анкерними, кілеподібними і полозковими сошниками. Дискові сошники придатніші на площах за наявності каміння, рос­линних та інших решток (бита цегла, бетон) і за підвищення воло­гості ґрунту. Ними комплектують переважно зернові сівалки. На староорних добре окультурених і оброблених ґрунтах для сівби до­цільно використовувати сівалки, укомплектовані анкерними, кіле- подібними і полозковими сошниками. При проведенні сівби сівал­ками із такими сошниками насіння укладається на ущільнене дно борозенки і загортається спочатку зволоженим, а потім сухим ґрун­том. Тому сходи за цих умов сівби з’являються більш дружно. Зга­дані сошники при одночасному загортанні насіння і мінеральних добрив утворюють невеликий прошарок ґрунту між ними. Анкерні сошники встановлюють на зерно-трав’яних і зерно-комбінованих сівалках. Кілеподібні сошники застосовують переважно для сівби дрібного насіння, яке необхідно неглибоко загорнути, тому ними укомплектовують другий ряд сошників зерно-трав’яних сівалок і обидва ряди в льонової сівалки. У такого сошника тупий нараль­ник, який вгрузає у ґрунт лише завдяки своїй масі. Полозкоподіб- ний сошник установлюють на овочевих і бурякових сівалках. За доб­ре вирівняної поверхні ґрунту він рівномірно загортає насіння і не робить широкої борозенки, а тому дещо менше висушує ґрунт порів­няно з анкерним сошником.

Залежно від біологічних особливостей культури, окультуреності ґрунту, забезпечення рослин вологою й цільового використання сільськогосподарської продукції нині застосовують такі способи ряд­кової сівби (садіння): звичайний рядковий, вузькорядний, перехрес­ний, широкорядний, пунктирний, стрічковий, гніздовий, квадрат­ний, квадратно-гніздовий, борозенний, гребеневий, шаховий.

Звичайний рядковий спосіб сівби розрахований на висівання зернових колосових, гороху, однорічних і багаторічних трав та ін­ших культур. За такої сівбі насіння розміщується з міжряддями від 10 до 25 см (частіше 15 см), а в рядку — через 1,5 — 2 см. При цьому площа живлення для кожної рослини має форму дуже витягнутого прямокутника, тому коли рослини ще молоді, то не затіняють відве­деної їм площі живлення і багато вологи витрачається на випарову­вання. Використовують для звичайної рядкової сівби зернові сівал­ки з дисковими чи анкерними сошниками.

Щоб добитись рівномірнішого розподілу рослин на площі, засто­совують досконаліші види рядкового сівби — вузькорядний і пере­хресний (чи вузькорядно-перехресний).

Вузькорядний спосіб сівби проводять із вужчим міжряддям (6,5 - 7,5 см), що за однакової норми висіву порівняно із звичайним забезпечує рівномірніший розподіл рослин на площі, а відстань між рослинами у рядку 3 - 4 см. Як бачимо, площа живлення тут на­ближується до оптимальнішої форми — квадрата, внаслідок чого рослини краще освітлені, тому не вилягають, більше притіняють ґрунт. Цей спосіб найбільшого застосування набув при вирощуванні льону на волокно. Проте за вузькорядного способу сівби треба рете­льно готувати ґрунт, щоб у верхньому шарі не було грудок і рослин­них решток. Адже за наявності останніх сошники забиваються і, як наслідок, не забезпечується рівномірне розміщення насіння у рядку і глибині загортання.

Перехресний спосіб проводять звичайними рядковими сівал­ками, установивши їх на висівання половини норми висіву порів­няно зі звичайним рядковим (але збільшену на 10 - 15 %). Рослини за перехресного способу сівби, як і за вузькорядного, краще викори­стовують світло, вологу і поживні речовини, на таких посівах слаб­ше розвиваються бур’яни, краще кущаться зернові, внаслідок чого приріст врожаю становить 3 - 4 ц/га. Однак перехресний спосіб сів­би має такі недоліки: насіння при висіві вздовж і впоперек загорта­ється на неоднакову глибину; за подвійного проходу агрегату ґрунт ущільнюється і висушується; на перехрестях посів загущується; збіль­шуються трудо- та енергозатрати і затягуються строки сівби.

Широкорядний спосіб сівби (з міжряддям понад 30 см) забез­печує більшу площу живлення з урахуванням потреб рослин і ство­рює умови для механізованого розпушування ґрунту під час вегета­ції для регулювання водно-повітряного режимів, знищення бур’янів, підживлення рослин тощо. Цей спосіб використовують для вирощування кукурудзи, сорго, соняшнику, картоплі, буряків, греч­ки, проса, рицини, бавовнику, насінників багаторічних трав і бага­тьох овочевих культур. Проте за цього способу сівби не завжди дося­гається рівномірне розміщення рослин.

Пунктирний спосіб сівби — один із видів широкорядного спо­собу сівби, бо відстань між рядками становить 45 см і більше, а по­одиноке насіння у рядку розміщується рівномірно на певній відста­ні одне від одного. Таку сівбу здійснюють сівалками з комірково- дисковими висівними апаратами з використанням каліброваного насіння буряків, кукурудзи, соняшнику. При цьому зменшується норма висіву і немає потреби у додатковому формуванні густоти на­садження. Такий спосіб вважають одним із найдосконаліших, оскі­льки він забезпечує підвищення врожаю просапних культур порів­няно з урожаєм їх за звичайного широкорядного способу сівби.

Стрічковий спосіб сівби поєднує вузькорядний чи звичайний рядковий і широкорядний способи сівби. За такого способу два чи кілька рядків, які утворюють стрічку, чергуються з широким міжряд­дям. Відстань між окремими рядками у стрічці становить 7,5 — 15 см, а між стрічками — 45 — 60 см і більше. Залежно від кількості рядків у стрічці посіви бувають дво-тристрічкові і більше. Стрічковий спосіб сівби застосовують найчастіше в овочівництві при вирощуванні культур з малою площею живлення та з повільним початковим рос­том (моркви, цибулі та ін.), а тому сильно заростають бур’янами у перші фази росту. Крім овочевих культур, згаданий спосіб застосо­вують при вирощуванні проса, гречки, насінників багаторічних трав. Наявність у посівах широких міжрядь між стрічками дає змо­гу краще знищувати культиваторами бур’яни, збільшуючи кількість рядків на одиниці площі. Проте у межах стрічки бур’яни доводиться виполювати вручну або ж використовувати гербіциди.

Гніздовий спосіб сівби є одним із видів широкорядного способу сівби, за якого насінини у рядку розміщуються окремими гніздами по кілька штук. За такого способу сівби за наявності ґрунтової кірки (може утворитись після сівби) на важких слабооструктурених ґрун­тах два-три ростки з гнізда легше проникають на поверхню ґрунту, ніж поодинокі сходи. Крім того, порівняно із пунктирним широко­рядним посівом гніздовий забезпечує економію насіння. Механізо­ваний обробіток на таких посівах здійснюють в одному напрямку.

Квадратний спосіб сівби (садіння) — сівба поодиноких насі­нин по кутах квадрату. У таких посівах прополювання і розпушу­вання ґрунту в міжряддях можна виконувати механізовано в кіль­кох напрямках, що значно зменшує затрати праці і коштів під час догляду за посівами без застосування гербіцидів. Таким способом раніше сіяли кукурудзу, соняшник, рицину, хоча за технологією ви­конання він складніший, бо складно забезпечити прямолінійність рядків в обох напрямках і потребує застосування спеціальних сіва­лок. Проте за біологічного землеробства роль його зростає.

Квадратно-гніздовий спосіб — це розміщення кількох насінин або садивного матеріалу гніздами по кутах квадрата. Рівномірний розподіл рослин на площі за даного способу сівби (садіння) визначає кращу освітленість рослин, дає змогу механізувати догляд за росли­нами і значно скоротити затрати праці та інших засобів. Його засто­совують для вирощування овочевих і деяких технічних культур.

Борозенний спосіб сівби — це розміщення насіння на дно спе­ціально утвореної борозни. Його застосовують у посушливих райо­нах, щоб покласти насіння зернових колосових культур у більш во­логий ґрунт і захистити ґрунт від видування. Борозенний спосіб сів­би проводять сівалками, перед сошником якої влаштовують спеціа­льні борознувальники, які розгортають верхній пересохлий шар ґрунту. Переваги цього способу сівби: насіння кладуть у вологий ґрунт, воно швидко сходить; взимку у борозенках накопичується сніг, що захищає рослину від вимерзання; на полі меншою мірою утворюється кірка. Борозенний спосіб здійснюють також за допомо­гою стерньової сівалки СЗ-2,1. Його основний недолік у тому, що поверхня ґрунту все літо залишається нерівною і через це збільшу­ються витрати вологи на випаровування.

Гребеневий спосіб сівби — це сівба на спеціально створених гребенях, які нагортають підгортальниками. Його застосовують у північних та інших районах на вологих і холодних ґрунтах, де посі­вам шкодить надмірна кількість води, нестача тепла і повітря. За­вдяки кращому прогріванню гребенів рослини швидше і дружніше сходять, що зумовлює вищий врожай зернових та овочевих культур. Гребеневі посіви здійснюють спеціальними сівалками, такими як грядувач-гребенеутворювач-сівалка ГСД-1,4.

У районах нестійкого зволоження картоплю вирощують напів- гребеневим способом. За гребеневої (в перезволожених районах) чи напівгребеневої поверхні поля ґрунт у рядку краще прогрівається, менше ущільнюється під час опадів, на гребенях швидше пророста­ють бур’яни, а зайва волога відводиться по борознах. За гребеневого способу садіння глибина загортання бульб сошниками відносно по­верхні підготовленого ґрунту становить 4 - 5, а загальна з ураху­ванням висоти гребеня — 14 - 16 см до поверхні. За напівгребенево- го садіння бульби треба загортати на 7 - 8 см від поверхні ґрунту, а кінцева глибина від поверхні має становити як і при гребеневому способі 14 - 16 см.

Шаховий спосіб садіння застосовують при вирощуванні пло­дових і ягідних кущових культур, коли гнізда чи окремі рослини розміщують у шаховому порядку, а міжряддя між ними можна об­робляти у чотирьох напрямках. На нерівній місцевості і на нетера- сованих схилах таке розміщення знижує водну ерозію.

При вирощуванні плодових та ягідних культур практикують ще такі системи розміщення: прямокутну, контурну, рядкову, стрічкову

і килимову.

Прямокутна система розміщення — дерева чи кущі розмі­щують по кутах прямокутника, довша сторона якого — відстань між деревами чи кущами у міжрядді. Це основна конструкція у сучас­них інтенсивних садах із суцільними плодовими стінками рядково­го чи стрічкового способів закладання насаджень. Однострічкові плодові стінки за загущеного розміщення дерев з малооб’ємними кронами зумовлюють достатнє освітлення насадження та високу якість плодів за ширини плодової стіни до 2,5 м. У дво- чи тристріч- кових насадженнях культурні рослини гірше освітлені, в них скла­даються кращі умови для поширення та розвитку шкідників і хво­роб, ускладнюється механізація обробітку ґрунту для знищення бур’янів, тому вони потребують посиленого хімічного захисту. Під час садіння смородини, порічок та аґрусу, крім прямокутної системи розміщення, застосовують стрічкову.

Контурна система (за горизонталями) передбачає загущене розміщення дерев і кущів за горизонталями на терасованих схилах, що зумовлює механізований обробіток ґрунту полотна терас і при- штамбової смуги, скошування трави на відкосі для захисту ґрунту від ерозії.

Рядкова система розміщення придатна для промислових на­саджень суниць та малини і дає змогу механізувати роботи по до­гляду за цими культурами.

Суниці вирощують за стрічкової системи, розміщуючи рос­лини двома рядами у стрічці. Проте за такого розміщення зростають затрати ручної праці і рослини більше уражуються грибними хворо­бами.

Килимова система розміщення набула поширення на при­садибних ділянках, коли рослини суниць висаджують рядками (45 — 60 см), а в наступні роки за рахунок укорінених розеток створю­ють суцільне (килимове) насадження. Проте рослини в ньому більше уражуються хворобами і пошкоджуються шкідниками, утруднюється збирання врожаю і збільшуються витрати ґрунтової води.