2. Використання різних польових дослідів

Дрібноділянкові досліди (див. рис. 8) використовують для першого етапу досліджень. У цих дослідах починають перевіряти зовсім новий агрозахід, який може згубно позначитись на посіві, тому площі ділянок бажано зводити до мінімуму. Розміри сторін дослідних ділянок можуть бути 1 х 2, 1 х 4, 2 х 2, 2 х 4, 2 х 5 м. Оскі­льки розмір ділянок обмежений, то захисні смуги на них не виділя­ють.

Повторність у дрібноділянкових дослідах може зростати до шес- ти-восьми. Тут користуються правилом — чим менша площа дослі­дної ділянки, тим більшу повторність планують у досліді.

Лабораторно-польові досліди — це перший або другий етап у польових дослідженнях. Виявивши кращі варіанти зі схеми дрібно- ділянкового досліду, дослідник перевіряє їх далі у лабораторно- польових дослідах. Проте ці досліди можуть проводитись і без попе­редньої перевірки варіантів на малих ділянках, особливо коли ви­вчаються питання з використанням засобів механізації.

Основна мета лабораторно-польових дослідів — виявити взаємо­зв’язок між рослиною і середовищем. Тому характерною ознакою цих досліджень є те, що в них, крім численних обліків і спостережень у полі, проводяться також різні лабораторні дослідження — аналізи рослин, ґрунту. Саме ці аналізи дають підставу повніше виявити зв’язки між дослідними рослинами та умовами їх вирощування.

Оскільки ділянки в таких дослідах невеликі за розміром, то кіль­кість повторень є п’яти-шестиразовою.

Польові досліди. Основне їх завдання полягає у вивченні дії факторів життя і заходів агротехніки на формування врожаю. Голов­ним тут є не лише виявлення кращих варіантів, а й вивчення при­чин підвищення чи зниження врожаю та його якості залежно від умов вирощування.

Польові досліди хоч і проводяться в наукових установах та на­вчальних закладах, але в умовах, наближених до виробничих, з мак­симально можливою механізацією технологічних процесів. Тому площі дослідних ділянок, їх захисні смуги мають бути такими, щоб мати можливість використовувати необхідні сільськогосподарські машини та знаряддя. Для культур із малою площею живлення рос­лин (із вузькорядним та звичайним рядковим способом сівби) кори­стуються ділянками 50 — 100 м², а для більшості просапних культур площа ділянки збільшується до 200 м². Проте у кожних конкретних умовах і залежно від мети досліду, розмір дослідних ділянок у польових дослідах може збільшуватись або зменшуватись.

Повторність у цих дослідах, як правило, три-чотириразова, хоча може бути і більшою, якщо родючість ґрунту на досліді сильно варіює.

Досліди-проби проводяться безпосередньо в умовах виробництва з метою вдосконалення технології вирощування тих чи інших куль­тур. Наприклад, обстежуючи посіви озимої пшениці, агроном помі­тив, що на одному із полів рослини мають не зелений колір, а жовту­ватий, що може свідчити про недостатній рівень азотного живлення. Для достовірності цього припущення на цьому полі смугами певної ширини, кратній ширині захвату агрегату, проводять підживлення рослин азотом. Якщо рослини змінили колір із жовтуватого на темно- зелений, то припущення було правильним і за аналогічних умов на наступний рік таке підживлення проводять вже на всьому полі.

Кращі варіанти дослідів-проб досконаліше можна вивчити у точ­них порівняльних дослідах.

Точні порівняльні досліди проводяться відповідно до методи­ки польових дослідів. Проте розміри дослідних ділянок тут значно більші, що дає змогу забезпечити повну механізацію всіх агротехніч­них процесів. Ці досліди закладають з метою розробки диференці­йованої агротехніки, випробування нових технологій, що рекомен­довані науковими установами чи навчальними закладами. Основна увага тут приділяється обліку врожаю та визначенню його якості, а інші обліки і спостереження зведенні до мінімуму.У точних порівняльних дослідах вивчають близько чотирьох кращих варіантів і не менше як у три-чотириразовій повторності.

Досліди для оцінювання господарської ефективності но­вих агрозаходів або технологій використовують з метою перевір­ки у виробництві рекомендацій наукових установ та вдосконалення їх у конкретних умовах виробництва — ґрунтового середовища, культури землеробства, рівня механізації тощо. Для цього на полі, де впроваджують новий агрозахід чи нову технологію, у різних міс­цях виділяють три-чотири контрольні смуги шириною, кратною ши­рині збирального агрегату. Ці смуги, що являють собою повторення, мають охопити різноманітність родючості ґрунту всього поля. На контрольних смугах новий агрозахід чи нова технологія не застосо­вуються. Поряд із кожною контрольною смугою виділяються дослід­ні смуги, де застосовують той агрозахід чи ту технологію, господар­ську ефективність яких досліджують. Контрольні і дослідні смуги мають бути однакові завширшки і завдовжки, щоб можна було об’єк­тивно оцінювати рівень урожаю і затрати на його вирощування.

Демонстраційні досліди проводяться з метою пропаганди до­сягнень науки та передового досвіду. Ці досліди ще називають по­казовими. Тому їх закладають у передових господарствах, щоб на­очно продемонструвати переваги нових технологій або сортів у кон­кретних умовах регіону.

Виробничі досліди — це комплексне науково обґрунтоване до­слідження, метою якого є вивчення не окремих елементів агротех­ніки, а цілих систем, технологій чи організаційно-господарських заходів. Такі досліди проводять на території бригад, окремих госпо­дарств і навіть груп господарств. Звідси і мета виробничих дослідів значно ширша, ніж будь-яких інших, що проводяться лише в умо­вах одного конкретного господарства.