2. Післяпосівний обробіток ґрунту

Післяпосівний обробіток — система заходів (рідше один) об­робітку ґрунту від сівби (садіння) до збирання сільськогосподар­ських культур для вирішення таких завдань: створення оптималь­ної будови верхньої частини орного шару ґрунту, за якої забезпечу­ються належні умови для проростання насіння і дружної появи схо­дів, подальшого росту і розвитку вирощуваних культур завдяки ре­гулюванню водно-повітряного режиму, зниженню непродуктивних витрат вологи з ґрунту; знищення ґрунтової кірки для забезпечення насіння і коріння рослин повітрям; знищення проростків і сходів бур’янів з метою утримання посівів (насаджень) чистими від остан­ніх; поліпшення поживного режиму у ґрунті і внесення у нього доб­рив чи пестицидів; формування густоти просапних культур; ство­рення і збереження певного профілю і форми поверхні ґрунту.

Залежно від біологічних особливостей і призначення культури, погодних умов, типу ґрунту, рельєфу території і технології вирощу­вання за строками виконання певних технологічних операцій у сис­темі післяпосівного обробітку ґрунту виділяють три етапи: обробіток ґрунту відразу після сівби (садіння), обробіток від сівби до появи сходів, обробіток ґрунту після появи сходів.

Обробіток ґрунту відразу після сівби має своїм завданням створити сприятливі умови для якнайшвидшої появи сходів на ос­нові вирівнювання поверхні поля і поліпшення контакту насіння із ґрунтом. Для цього застосовують такі заходи: боронування, шлей­фування, коткування з метою вирівнювання поверхні ґрунту, змен­шення площі випаровування вологи, подрібнення грудок, якщо ґрунт не досить якісно розроблений перед сівбою.

Для поліпшення контакту насіння з ґрунтовими часточками в агрегаті з посівними машинами використовують посівні борони. Якщо на поверхні ґрунту немає неприкритого зерна, то замість бо­рін посівний агрегат краще укомплектувати шлейфами. Цю саму операцію виконують ланцюжки, прикріплені за кожним сошником.

Шлейфування не дає позитивних результатів, коли воно прово­диться за підвищеної вологості ґрунту (він мажеться, що спричинює утворення кірки), або ж за умов сухого ґрунту (він розпилюється, а при вітрах може мати місце видування його) і за наявності на по­верхні рослинних решток.

Коткування проводять в агрегаті з посівними машинами або слі­дом за сівбою. Післяпосівне прикочування особливо доцільне, коли ґрунт дуже розпушений чи сухий. Завдяки цьому заходу посилюється контакт насіння з ґрунтом, відновлюється зруйнований передпосів­ним обробітком підтік капілярної вологи до насіння, руйнуються гру­дки, поверхня вирівнюється, що й зумовлює краще прогрівання і прискорює дружне проростання як висіяних культур, так і насіння бур’янів. В ущільненому ґрунті (у межах оптимальних показників) молоді корені мають кращий контакт з ним, тому краще забезпечу­ють інші частини рослини водою і поживними елементами. Най­більш придатні для післяпосівного коткування зірчасті, кільчасто- шпорові чи кільчасті котки, після яких верхній шар залишається пу­хким і немає потреби у додатковому його розпушуванні. Маса котків узгоджується з типом ґрунту на певному полі і культурою. На посівах зернових і цукрових буряків частіше використовують середні, рід­ше — важкі, а на посівах, які виносять сім’ядолі на поверхню (соня­шник, гречка, люпин, соя, конюшина, люцерна, квасоля, кормові бо­би), — легкі котки, оскільки коткування за підвищеної вологості посі­вного шару збільшить його щільність, а утворена після нього ґрунто­ва кірка утруднить появу сходів і вони будуть зріджені. Щоб уникну­ти цього, для культур, які виносять сім’ядолі на поверхню, у період після сівби краще використати зірчасті котки. Найефективніше піс- ляпосівне коткування в умовах Степу і в Лісостепу, коли його провес­ти одночасно із сівбою чи відразу за нею, поки верхній шар ґрунту не пересох, адже відновлення ґрунтових капілярів у розпушеному шарі можливе лише за певної вологості. Тому запізнення з коткуванням у сухому розпушеному шарі ґрунту не сприяє відновленню капілярного підняття води і цей захід втрачає агротехнічне значення. Післяпосі- вне коткування особливо ефективне для культур середнього і пізньо­го строків сівби та з дрібним насінням, яке потребує неглибокого за­гортання у ґрунт (багаторічні трави, просо, суданська трава, льон, цукрові буряки, безрозсадні томати та ін.).

Добрі наслідки післяпосівне коткування ґрунту у посушливих умовах забезпечує й тоді, коли самі сівалки обладнані коточками, що ущільнюють ґрунт лише у рядку. Якщо ж вологість ґрунту при сівбі достатня чи випадають дощі, то припосівне чи післяпосівне коткування ґрунту не проводять.

Обробіток ґрунту від сівби до появи сходів проводять з ме­тою знищення кірки і бур’янів, які перебувають у фазі «білої ниточ­ки». Кірка утруднює надходження у ґрунт повітря, яке потрібне для проростаючого насіння і мікроорганізмів, посилює випаровування води і створює механічну перешкоду для появи сходів, а в умовах зрошення посилює надходження до рослин шкідливих солей. Кірка утворюється насамперед на неструктурних, важко- і середньосуглин- кових ґрунтах із низьким вмістом у вбирному комплексі ґрунту кальцію і магнію, на солонцюватих і сірих лісових ґрунтах і рід­ше — на чорноземах. Якщо ж кірка утворилась, її треба негайно зруйнувати. Для цього використовують ротаційні мотики, борони і котки. На посівах дрібнонасінних зернових, зернобобових, капусти, томатів та інших культур ротаційна мотика знищує кірку уколами, не перемішуючи ґрунту, а тому практично зовсім не пошкоджує схо­дів. Обробляти такий ґрунт доцільно в ранішні години, поки кірка відійшла. Ґрунтову кірку на посівах руйнують зубовими і сітчасти­ми боронами на культурах, насіння яких загортається глибоко (ку­курудза, горох тощо), і тоді, коли більшість насіння ще не дало про­ростків. Боронують упоперек або навкіс рядків легкими або серед­німи боронами залежно від міцності кірки.

Для боротьби з кіркою використовують рубчасті та борончасті ко­тки, які пускають за напрямком рядків, або кільчасті котки навкіс або впоперек рядків. У разі утворення ґрунтової кірки на посівах цукрових буряків її руйнують культиваторами УСМК-5,4Б, облад­наними ротаційними боронами РБ-5,4 та прутковими роторами або кільчасто-зубовими котками ЗККН-2,8. Агрегати з котками спрямо­вують під кутом 80 — 90° до напрямку рядків, а з культиваторами — вздовж рядків по сліду, залишеному під час сівби слідоутворювачем сівалки. Часто для овочевих просапних культур для сліпого шару­вання висівають маячні культури (редис, гірчицю). Запобігти утво­ренню кірки можна за допомогою таких заходів: поліпшення струк­тури, внесення органічних добрив, сівба багаторічних і однорічних трав та культур суцільного способу сівби, використання штучних структуроутворювачів, гіпсування, вапнування тощо та обробітком за фізичної спілості ґрунту.

Досходове боронування досить ефективне на полях, зайнятих культурами, у яких період від сівби чи садіння до появи сходів три­валий або ж насіння їх висівають глибоко у ґрунт і під час руху бо­рони зуби не досягають їх. Виконують його, коли насіння бур’янів перебуває у фазі «білої ниточки», що дає змогу знищити їх до 90 - 95 % в оброблюваному шарі ґрунту, а насіння культурних рослин тільки починає проростати.

Розпушують верхній шар ґрунту на 2/3 глибини загортання на­сіння. Для цього проводять боронування широкозахватними агрега­тами, щоб зменшити кількість слідів на поверхні поля. Боронують упоперек напрямку сівби чи навкіс рядків, а перехресні посіви — тільки навкіс рядків (по діагоналі). На глинистих і суглинкових ґрунтах за глибокого загортання насіння культурних рослин (чи садіння картоплі) використовують важкі і середні борони, а за більш мілкого загортання насіння — легкі посівні і сітчасті борони. Останні краще копіюють поверхню і знищують бур’яни. Щоб зуби борін не входили глибоко у ґрунт і не пошкоджували культурних рослин, на передньому ряду до центрального і до двох крайніх зубів на задньому ряду борони приварюють зуб під кутом 7°, що поліпшує стійкість роботи борони і дає змогу збільшити швидкість руху агре­гату до 10 км/год, тоді як без них борона працює якісно тільки зі швидкістю 2,5 - 4 км/год.

Якщо період від сівби (садіння) до появи сходів досить тривалий (15 - 20 днів), то досходове боронування проводять двічі. Не боро­нують площі, де підсіяні багаторічні трави, щоб не пошкодити їх і не зрідити.

Посіви просапних (соняшнику, кукурудзи і гречки) боронують за

3. - 5 днів до появи сходів, картоплі — двічі. На гребеневих посадках картоплі ґрунт розпушують культиваторами КОН-2,8 або КРН-4,2, встановлюючи на кожну секцію по одній стрілчастій лапі посереди­ні міжрядь та по дві бритви, які підрізають вершину гребеня на глибину 3 - 5 см. Культивацію здійснюють водночас із боронуван­ням сітчастими або профільними боронами, які рухаються посере­дині рядків, коли ростки бульб сягають висоти 3 - 4 см.

У районах з достатньою кількістю опадів ефективним виявилось поступове нарощування висоти гребенів лапами-підгортачами (окуч- ником) до і після появи сходів, коли бур’яни перебувають у фазі

2. - 3 листків, а профілі гребеня засипають без утворення борозенки по центру рядка.

Обробіток ґрунту після появи сходів вирішує переважно за­вдання, пов’язані зі створенням сприятливих умов для забезпечен­ня рослин факторами життя в оптимальному співвідношенні відпо­відно до біологічних особливостей культури на основі поліпшення фізичного стану ґрунтового середовища і знищення бур’янів.

Обробіток ґрунту після появи сходів культур суцільної сі­вби на посівах зернових і зернобобових культур починають із борону­вання. Проводять його на полях, де необхідно розпушити верхній шар ґрунту з метою знищення сходів бур’янів, а також поліпшити аерацію ґрунту, знищити ґрунтову кірку й активізувати біологічні процеси у ґрунті. Боронування відіграє важливу роль у боротьбі зі сходами бур’янів, які в цей час ще слабі і легко вириваються бороною, зменшуючи забур’янення посівів на 30 — 50 % і більше. Проте борону­вати сходи культур суцільного способу сівби треба з урахуванням біо­логічних особливостей культур і умов, які складаються при цьому. Так, в осінній період до або ж після укріплення сходів озимих пше­ниці чи жита посів боронують для знищення сходів озимих і зимую­чих бур’янів. Боронування озимих є обов’язковим заходом догляду за посівами у весняний період. Під час весняного боронуванні ґрунт розпушується, вузол кущення засипається розпушеним ґрунтом, зме­ншується випаровування вологи, поліпшується надходження повітря у ґрунт, посилюється діяльність мікроорганізмів, знищуються бур’яни, видаляються з поля мертві рослини і листя, які можуть бути осередком різних захворювань, та загортаються у ґрунт добрива. Цей захід слід починати, коли ґрунт вже не мажеться, але ще не пересох, бо за пересохлого ґрунту дуже пошкоджується озимина.

Борони вибирають залежно від стану рослин і властивостей ґрун­ту. Добре розвинену озимину на важких ґрунтах боронують важки­ми боронами у два сліди або дисковими боронами в пасивному ста­ні, а слабку озимину на легких ґрунтах — в один слід середніми або навіть легкими боронами. На слабо розвиненій озимині, що не роз­кущилась, боронування краще проводити у два строки: вперше — як тільки можна вийти в поле легкими боронами в один слід; вдру­ге — через 1 — 2 тижні після першого, коли озимина вже підросла та зміцніла. Боронування слід виконувати упоперек чи навкіс рядків гусеничними тракторами із широкозахватною зчіпкою.

Ярі зернові краще боронувати, коли вони зміцніли (період ку­щення), але не переросли, а зернобобові (горох, вика, сочевиця, чи­на) ще не утворили вусиків (у фазі 3 — 5 листків), бо якщо рослини сплелися вусиками, боронувати посіви не можна.

Принцип підходу до вибору борін для боронування ярини такий, як і для боронування озимини — залежить від гранулометричного складу ґрунту, стану розвитку рослин та їх густоти.

Не можна боронувати посіви під час сильного вітру, що зумовлює піднімання у повітря дрібних часточок ґрунту. Недоцільно борону­вати зернові і зернобобові культури на піщаних ґрунтах, дуже зрід­жені посіви і ті, до яких підсіяні багаторічні трави.

Обробіток ґрунту після появи сходів просапних культур

включає такі агротехнічні заходи: боронування, формування густо­ти, розпушування міжрядь, підгортання.

Просапні культури боронують, щоб розпушити ґрунт і знищити бур’яни, а іноді з метою проріджування посівів. Під час розпушу­вання ґрунту мульчуючий шар із сухого ґрунту зменшує випарову­вання води, а на важких глинистих ґрунтах запобігає утворенню тріщин. На ущільнених ґрунтах за глибокого загортання насіння і з добре розвиненими рослинами важкими чи середніми боронами по­сіви кукурудзи обробляють у фазі «шилець» чи у фазі 2 - 5 листків; легкими чи середніми боронами посіви соняшнику — після утво­рення 2 - 3 пар справжніх листків; сорго у фазі 4 - 7 листків; сою — у фазі першого трійчастого листка і за висоти рослин 10 - 15 см; кормові боби — у фазі 2 - 3 листків; гречку — у фазі першого спра­вжнього листка; просо — у фазі кущення, коли рослини добре уко­ріняться. Боронують посіви впоперек чи під кутом до напрямку сів­би за швидкості 3 - 5 км/год.

Краще боронувати сходи соняшнику, буряків і баштанних куль­тур після полудня, коли на рослинах зникне роса, вони підв’януть і не будуть дуже крихкими і ламкими.

На посівах цукрових буряків для боронування за появи першої пари справжніх листків використовують легкі посівні борони ЗПБ-0,6 або райборінки ЗОР-0,7, а на ущільнених ґрунтах — середні борони ЗБСС-1,0. їх можна використати для формування густоти рослин цу­крових буряків, розпушуючи ґрунт на глибину не більш як 2/3 глиби­ни загортання насіння за швидкості агрегату 3 - 4 км/год під кутом 25° до напрямку рядків, а за наварених зубів під кутом до 7° — зі швидкістю до 8 - 10 км/год. При цьому значно знижуються затрати ручної праці на догляд за посівами, а оптимальна густота посівів з рівномірним розміщенням рослин зумовлює максимальне викорис­тання родючості ґрунту, сонячної енергії та інших факторів, які ви­значають рівень врожайності та якість вирощеної продукції.

Розпушування ґрунту в міжряддях і рядках просапних культур за відсутності високоефективних гербіцидів необхідне для боротьби з бур’янами у процесі систематичного обробітку міжрядь ґрунтооб­робними знаряддями. Цим заходом знищуються не тільки бур’яни, а й створюється мульчуючий шар із сухого ґрунту, підвищується водо­проникність і поліпшується повітряний і поживний режими ґрунту.

Кількість, глибина і строки розпушування міжрядь залежать від біологічних особливостей культури, способів сівби, тривалості веге­таційного періоду, забур’яненості поля, частоти і кількості випадан­ня опадів, стану культурних рослин, щільності ґрунту, застосування гербіцидів тощо.

На більш забур’янених площах з рослинами низької швидкості росту без застосування гербіцидів і на ґрунтах, здатних до ущіль­нення, кількість міжрядних розпушувань міжрядь має бути біль­шою порівняно з високоокультуреними ґрунтами.

Глибше розпушують ґрунт на більш вологих ґрунтах і при зро­шенні. Недоцільні надто глибокі культивації у посушливих умовах, які призводять до збільшення непродуктивних втрат вологи, а знач­не пошкодження коріння рослин при цьому спричинює депресію їх ростових процесів і зниження врожайності. Проте й за надмірно міл­ких розпушувань за цих умов можливе утворення тріщин у ґрунті за недостатнього мульчуючого шару ґрунту.

За даними досліджень Уманського ДАУ, на чорноземних ґрун­тах, рівноважна щільність яких близька до оптимальної, глибина розпушування 6 - 7 см була найкращою у боротьбі з бур’янами і сприяла формуванню вищого врожаю порівняно з міжрядним обро­бітком від мілкого до глибокого, чи навпаки.

Проте на важких ґрунтах, здатних до запливання, глибина пер­шого обробітку міжрядь збільшується до 12 - 14 см, а щоб запобігти присипанню культурних рослин використовують спеціальні присто­сування. Під час наступних міжрядних розпушувань збільшують ширину необробленої захисної смуги, щоб менше травмувати корін­ня культурних рослин.

Для розпушування ґрунту і знищення бур’янів у рядках чи гніз­дах застосовують голчасті диски чи полільні борони.

На посівах цукрових буряків у фазі розвиненої вилочки перший обробіток міжрядь проводять культиваторами УСМК-5,4Б, облад­наними захисними дисками, однобічними плоскорізними лапами з шириною захвату 150 мм і дисковими ротаційними батареями. Працює такий агрегат зі швидкістю близько 5 км/год. На дуже ущі­льнених торф’яних ґрунтах за підвищеної вологості цей захід ефек­тивно проводити культиваторами КФ-5,4 чи УСМК-5,4 з ротацій­ними робочими органами РБ-5,4. Проте він дуже розпилює ґрунт, що може спричинити запливання та утворення кірки.

Густоту насаджень цукрових буряків формують механічним (УСМП-5,4А) або автоматичним (ПСА-2,7 і ПСА-5,4) проріджувача­ми. Останні використовують за початкової густоти посіву буряків

8. - 12 сходів на 1 м рядка з інтервалом між рослинами понад 5 см, а культиватор УСМК-5,4 — при 12 і більше рослин на 1 м рядка за схемою розміщення однієї рослини в букеті 8,5 х 9,5 чи 8,5 х 6,5 см, або двох рослин у букеті 8,5 х 14 см у фазі 2 - 4 справжніх листків. Після цього проводять глибоке розпушування в міжряддях. Якщо під час нього на поверхню ґрунту вивертаються великі грудочки, то спочатку ґрунт розпушують однобічними плоскорізними лапами- бритвами на глибину 5 - 6 см і ротаційними батареями на глибину до 4 см, а потім культиваторами УСМК-5,4Б, обладнаними долота­ми і підживлювальними ножами, розпушують ґрунт на глибину 10 - 12 см, залишаючи захисні зони 6 - 8 см. В умовах нестійкого зволоження перший обробіток міжрядь виконують на глибину 6 — 8 см, другий — на 12 — 14 і третій перед змиканням листків у міжряд­дях — на 10 — 12 см.

У період вегетації кукурудзи ґрунт в міжряддях обробляють куль­тиваторами. У разі застосування дуже летких гербіцидів (ерадикан, алірокс) їх загортають на глибину 7 — 10 см, а тому обмежують гли­бину культивації до 5 — 6 см. На порівняно пухких ґрунтах краще за­стосовувати культиватори, обладнані стрілчастими лапами, лапами бритвами і полільними боронами КРН-38 (останні знищують бур’яни у захисних зонах рядка), а на ущільнених — стрілчастими лапами (270 мм) разом з напівлапами (145 мм) і полільними борінками.

На посівах олійних культур (соняшнику, сої, ріпаку) на чистих від бур’янів полях проводить одну культивацію міжрядь на глибину

8. — 10 см, під час якої в захисних зонах рядка бур’яни знищують по­лільними борінками КРН-38.

Якість міжрядних обробітків просапних культур значно краща, якщо культиватори водити за допомогою орієнтирів по напрямних щілинах, нарізаних під час чи до сівби (елементи астраханської технології). Це зумовлено тим, що при цьому значно зменшуються захисні зони і виключається пошкодження рослин.

Гребеневі посадки картоплі розпушують культиваторами КОН-2,8П або КРН-4,2, обладнаними стрілчастими лапами і лапа- ми-бритвами, які підрізають вершини гребенів на 3 — 5 см, а в центрі міжрядь глибину обробітку встановлюють до 12 см, коли проростки картоплі мають довжину 3 — 4 см. До цього доцільно роз­пушувати ґрунт і знищувати проростки бур’янів сітчастими чи про­фільними боронами. Перший раз обробляють міжряддя картоплі за висоти рослин 10 — 12 см на глибину 16 — 18 см за умов достатнього зволоження і на 12 — 14 см за недостатнього зволоженні, а наступ­ні — на 7 — 8 см у міру появи бур’янів чи запливання ґрунту.

За звичайного садіння до появи сходів картоплі проводять 1 — 2 боронування важкими боронами, в подальшому — культивації між­рядь на 8 — 10 см з боронуванням. Останній обробіток міжрядь ви­конують на 7 — 8 см.

У районах достатнього зволоження картоплю підгортають з ме­тою присипання рослин ґрунтом у зоні рядка. Виконують цю опера­цію культиваторами, обладнаними підгортальними лапами, для забезпечення кращих умов формування бульб і присипання вегету- ючих бур’янів. Якщо опадів випадає достатня кількість, то картоплю підгортають двічі: приблизно через 2 — 3 тижні після першого роз­пушування міжрядь у міру проростання бур’янів і вдруге — перед утворенням бутонів. У зоні нестійкого зволоження цей захід неефек­тивний, бо внаслідок збільшення загальної поверхні ґрунту посилю­ється і випаровування води.Підгортання застосовують і під час вирощування кукурудзи, буряків, томатів та інших просапних культур. При підгортанні во­логим ґрунтом виростає додатковий ярус коріння і це підвищує стійкість рослин проти вітролому. Цю операцію виконують за до­помогою полицевих або дискових підгортачів. З використанням перших всередині міжряддя на глибину 8 см установлюють стріл­часту лапу, а по краях — полицеві підгортачі на 5 — 6 см, які при­сипають бур’яни.

На посівах цукрових буряків рослини починають підгортати, ко­ли вони утворили 4 — 5 пар справжніх листочків, а повторюють кіль­ка разів у міру появи сходів бур’янів. Цей захід доцільний за умов достатнього зволоження чи зрощення, а за посушливих умов він спричинює посилене випаровування вологи.

Олійні культури доцільно підгортати за висоти культурних рос­лин 30 — 40 см, але щоб бур’яни на цей час за висотою були не вище ніж 10 см, бо за більшої висоти вони не будуть достатньо пригорнуті і продовжуватимуть свій ріст та розвиток і поповнюватимуть запаси насіння в ґрунті.