3. Загальні принципи розробки і освоєння інтенсивних систем землеробства

Першою і чи не найголовнішою ознакою сучасних систем зем­леробства, є те, щоб вони розроблялись тільки з урахуванням конк­ретних ґрунтово-кліматичних умов. Навіть вдало розроблений для умов Полісся варіант інтенсивної системи землеробства буде зовсім непридатним у лісостеповій чи степовій зонах. Системою земле­робства, яка добре виявила себе на поливних землях Степу, не можна скористатись в умовах богарного землеробства, якщо при цьому не буде внесено низку істотних змін. Тому на відміну від попередніх інтенсивні системи мають зональний характер, а в їх назві обов’язково мають зазначатись ґрунтові і кліматичні характе­ристики.

Часто в назві сучасних систем землеробства зазначається тільки напрям рослинницької галузі з виробництва тієї чи іншої продукції. Зазвичай важко зорієнтуватись у змісті такої системи. А якщо до напряму рослинництва (наприклад, зерновий) додати ще й зону (наприклад, Степ) та конкретні умови (наприклад, поливні землі), то зміст такої інтенсивної системи землеробства розкривається знач­но глибше.

Поряд із поділом за зонами, сучасні системи землеробства мають і багато спільних рис, тобто всі вони розробляються за загальними принципами. Спільними для різних зональних систем землеробства є їх складові елементи або ланки:

1. порядок використання землі у сівозмінах і поза ними. Це центральна ланка будь-якої системи землеробства, оскільки від то­го, де вирощується культура (у сівозміні чи беззмінно, якщо в сіво­зміні, то після якого попередника або й навіть передпопередника) залежать всі інші елементи технології даної культури — обробіток, удобрення, система захисту тощо;

2. система механічного обробітку ґрунту (основного, допосівного, післяпосівного);

3. система застосування різних видів добрив (органічних, міне­ральних, бактеріальних тощо);

4. меліоративні і культуртехнічні заходи (зрошення чи осушен­ня, вапнування чи гіпсування, насадження лісосмуг тощо);

5. комплекс заходів захисту рослин від шкідливих організмів (шкідників, хвороб і бур’янів);

6. система заходів захисту навколишнього середовища (ґрунту — від ерозії, ґрунтового середовища — від забруднення; збереження життєздатності мікроорганізмів);

7. система насінництва і використання високопродуктивних сор­тів, гібридів і культур відповідно до природних умов;

8. спеціальні агротехнічні заходи для конкретних умов господар­ства (строки і способи сівби, норми висіву насіння тощо).

Значення кожної з перелічених ланок системи землеробства в рі­зних ґрунтово-кліматичних зонах країни буде неоднаковим. Напри­клад, в умовах зрошення дещо менша роль належатиме сівозмінно­му фактору і підвищуватиметься значення меліоративних заходів. При переході від полицевого обробітку до безполицевого великої ваги набуває п’ята ланка, оскільки при цьому може прогресувати поширення хвороб, шкідників і малорічних бур’янів. У районах по­ширення ерозії ґрунту більшість складових елементів систем земле­робства підпорядковані системі захисту ґрунтів від ерозійних проце­сів.

Система землеробства за будь-яких умов ґрунту і клімату успіш­но функціонуватиме лише за оптимального поєднання всіх її ланок. Коли ж якась із них дає збої, різко знижується віддача від освоєння системи землеробства в цілому.