9. Методика основних обліків і спостережень у досліді

Для отримання уніфікованих даних при проведенні запланова­них у досліді обліків і спостережень потрібно користуватись загаль­ноприйнятими методиками.

Метеорологічні спостереження ведуть на метеостанціях, метеопостах і безпосередньо в польових умовах. На метеостанціях спостереження за температурою повітря і ґрунту, вологістю повітря, атмосферним тиском, швидкістю вітру і його напрямками ведуть вісім разів на добу — опівночі, о третій, шостій, дев’ятій, дванадця­тій, п’ятнадцятій, вісімнадцятій і двадцять першій годині. Кількість опадів визначають чотири рази на добу — о шостій, десятій, вісім­надцятій і двадцять першій годині. Висоту снігового покриву і гли­бину промерзання ґрунту заміряють один раз на добу — близько восьмої години.

Вологість ґрунту визначають термостатно-ваговим методом, за якого відібрані в триразовій повторності зразки ґрунту висушу­ють за температури 105 °С до постійної маси.

Будову орного шару ґрунту визначають методом насичення його водою. Для цього в металеві патрони відбирають зразки ґрунту

з непорушеною будовою і ставлять на насичення, яке проводять до­ти, доки всі капілярні проміжки не заповняться водою. Після цього розрахунковим способом визначають об’єм твердої фази ґрунту, за­гальну, капілярну і некапілярну пористість, ступінь насичення ґрун­ту водою і ступінь аерації.

Агрегатний стан ґрунту визначають методом сухого просію­вання відібраного в трьох повтореннях досліду з певних горизонтів і висушеного до повітряносухого стану зразка ґрунту масою 0,5 чи 1 кг на колонці сит із різними отворами. Перше верхнє сито має отвори діаметром 10 мм, друге — 7, третє — 5, четверте — 3, п’яте — 1, шосте — 0,5 і сьоме — 0,25 мм. На нижнє сито надівають піддон для збору пилуватих часточок ґрунту. Кожну фракцію, яка залиша­ється на ситах, зважують окремо і вираховують її вміст (у відсотках) у загальний наважці ґрунту.

Водотривкість структурних часточок визначають за ме­тодом, описаним П. Андріановим; водопроникність ґрунту — методом заливних майданчиків; кислотність ґрунтового сере­довища — потенціометричним методом; нітратний азот — з використанням іоноселективного електрода; вміст рухомих форм фосфору і калію — методом Чірікова у модифікації ЦІНАО; вміст гумусу в ґрунті — за методикою, описаною Б. Нікітіним, а біологічну активність ґрунту — за Штатновим.

Забур’яненість посівів можна визначати окомірним, кількіс­ним, ваговим і кількісно-ваговим методами. Найкращу інформацію забезпечує кількісно-ваговий метод. Полягає він у тому, що по діаго­налі ділянки у п’яти місцях накладають рамку розміром 0,5 х 0,5 м, у контурі якої підраховуються бур’яни, зазначають їх вид і масу в си­рому та сухому стані. За кількісним методом зазначають лише кіль­кість бур’янів, виражену в шт./м².

Засміченість ґрунту насінням бур’янів визначають проми­ванням зразків ґрунту на ситах з отворами 0,25 мм і менше, віді­браних у п’яти місцях по діагоналі ділянки. Перерахунок кількості насінин, які залишилися на ситі, на гектарну площу ведуть з ура­хуванням маси зразка чи площі, з якої цей зразок відібраний.

Фітопатологічні дослідження включають облік кількості уражених рослин і визначення ступеня поширення хвороби. Рос­линні проби для аналізу відбираються згідно з Методикою держав­ного сортовипробування сільськогосподарських культур, а результа­ти аналізів показують у відсотках або виражають у балах.

Фенологічні спостереження — це реєстрація фаз розвитку рослин. У злакових культур фаза сходів відповідає появі перших розкритих листочків у 75 % рослин; початок кущіння припадає на час, коли у 10 — 15 % рослин з піхви головного стебла з’явились пер­ші листки бічного пагона; припинення осінньої вегетації озимих припадає на дату переходу середньодобової плюсової температури повітря через 4 — 5 °С; відновлення вегетації озимих культур при­падає на час відростання листя навесні; колосіння пшениці, ячме­ню, жита, тритикале — це час, коли близько половини колоса ви­йшло з піхви верхнього листка; ознакою викидання волоті у проса і вівса є вихід верхівки волоті з піхви верхнього листка; молочна стиг­лість відмічається тоді, коли зерно в середній частині колоса, а у вівса — у верхній частині волоті, досягне майже повної довжини, але має ще зелений колір і при стискуванні його пальцями з нього витікає напіврідка маса; при восковій стиглості зерно набуває жов­того кольору, уже тверде, але при натисканні нігтем ще легко рі­жеться, а при згинанні ячмінного і вівсяного зерна воно лопається;повна стиглість характеризується такою твердістю зерна, коли при натисканні ножем воно розколюється.

Для інших груп культур характерні свої фази розвитку, але ме­тодика їх фіксації однакова: початок фази і повна фаза припадають на час, коли у неї вступило відповідно 10 — 15 і 70 — 75 % рослин.

Морозостійкість рослин озимих культур визначають за до­помогою монолітів 25 — 30 см завдовжки, 30 см завширшки і 20 см завглибшки, які вирубують після великих морозів уздовж посіву, заносять на 2 — 3 доби для відтавання в приміщення з температу­рою 5 — 10 °С, а потім на 12 діб у добре освітлене приміщення з тем­пературою 18 — 20 °С. На п’ятнадцяту добу підраховують кількість мертвих і живих рослин, на яких за цей час почне відростати листя і з’являться нові корінці. Однак цей метод можна використовувати лише в тому разі, коли до настання критично низьких температур на життєдіяльність рослин не могли вплинути інші негативні фак­тори (вимокання, випрівання тощо). Тому морозостійкість рослин найкраще визначати штучним проморожуванням: пшениці — за температури мінус 18; 20 і 22 °С, жита — мінус 19; 22 і 25 °С, ячме­ню — мінус 14; 16 і 18 °С.

Зимостійкість озимих культур у виробничих умовах визна­чають за допомогою описаних вище монолітів, які відбирають 25 січня і 23 лютого. Використовують також прискорений метод ви­значення зимостійкості. Ґрунтується він на тому, що після відта­вання вирубаних із рослинами грудок землі рослини обрізаються на відстані 3 — 5 мм від основи вузла кущіння, заливаються 0,5%-м розчином тетразолу, переносяться на чотири години у темне місце. За цей час у живих рослин конус наростання забарвлюється у вишнево-червоний колір, чого не спостерігається у мертвих.

Густоту травостою культур суцільної сівби визначають у пе­ріод повних сходів і перед збиранням підрахунком на закріплених на ділянці в чотириразовій повторності майданчиках площею 1 м² (6 рядків із міжряддями 15 см, 111 см завдовжки). На посівах льону

з шириною міжрядь 7,5 см для цього беруться майданчики площею 0,1 м² (2 рядки 66,5 см завдовжки). У просапних культур густоту насаджень визначають у фазі повних сходів, після формування гус­тоти, після кожного механічного обробітку ґрунту і перед збиранням урожаю. На невеликих за розміром ділянках облік рослин просапної культури ведуть на всій обліковій площі, а на великих ділянках ви­користовують вибірковий спосіб. При цьому до вибірки входять від­різки всіх рядків з обов’язковим охопленням всієї довжини ділянки. Довжину відрізка визначають як частку від ділення довжини рядка на кількість рядків на ділянці.

Приріст рослин за певний період оцінюють за висотою і масою, а визначають за різницею показників останнього і попереднього облі­ків. Для визначення маси рослин у кількості 40 — 50 шт. на ділянці відбирають з бічних захисних смуг по 4 — 5 рослин підряд у 10 міс­цях. Інші показники росту визначають на 100 постійно закріплених і рівномірно розміщених на обліковій площі рослинах.

Площу листкового апарату найкраще визначати методом висічок, за якого з варіанта відбирають 10 — 20 типових рослин, на яких обривають листки і зважується. Потім ручним свердлом у ви­гляді трубки певного діаметра із загостреним одним краєм беруть із цих листків до 50 висічок загальною площею близько 20 см².

Потім розрахунково визначають площу листків на одній рослині та на одиниці площі.

Площу окремого листка можна визначити розрахунковим спосо­бом за допомогою його довжини і ширини та перевідного коефіцієн­та — 0,67 для видовженої і 0,74 для овальної форми листків.

Облік рослинних решток проводять рамковим способом. Для визначення величини післязбиральних надземних решток викорис­товують рамку 1 х 1 м, яку накладають у дев’яти аналітичних по- вторностях (по три на ділянці і на трьох повтореннях досліду) у ва­ріанті. Кореневі рештки у шарі 0 — 40 см обліковують після відми­вання ґрунтового зразка на ситах з отворами діаметром 0,25 мм, ві­дібраного в чотириразовій повторності на ділянці за допомогою ра­мок певного розміру. Довжина одного боку, яким рамку кладуть пер­пендикулярно до напрямку рядків, має бути кратною ширині між­рядь, а довжина другого боку може коливатись від 20 до 40 см.

Облік врожаю найкраще проводити суцільним способом, зважу­ючи всю продукцію з усієї облікової площі. Перерахунок отриманої маси зерна (ц) за певної засміченості і польової (на час збирання) во­логості з облікової площі на стандартні показники (на гектарну пло­щу, 100%-ву чистоту і 14%-ву вологість) ведуть у такій послідовності:

• урожай з облікової площі переводять на гектарну площу, для чого його множать на перевідний коефіцієнт, який являє собою част­ку від ділення гектарної площі (10 000 м²) на площу облікової ділян­ки в м²;

• отриману величину врожаю зерна певної засміченості і польової вологості в ц/га перераховують на 100%-ву чистоту, помноживши її на попередньо визначений відсоток чистоти зерна і поділивши на 100;

• урожай чистого зерна за польової вологості в ц/га перерахову­ють на 14%-ву вологість. Для цього його множать на коефіцієнт (К), визначений за формулою

_к 100 - В% 100 - В%

100 -14 86 ^,

де В% — польова вологість зерна.

На 14%-ву вологість перераховують урожай пшениці, жита, яч­меню, вівса, тритикале, гречки, проса, рису, гороху, квасолі, сочеви­ці, чини, нуту, сорго, сої.

Щоб за масою качанів кукурудзи (ц) з ділянки розрахувати уро­жайність зерна в ц/га за стандартної 22%-вої вологості, операції слід виконати у такій послідовності:

• перерахувати урожай качанів із ділянки на гектарну площу — так само, як і для зернових культур суцільної сівби;

• визначити відсотковий вихід зерна з 20 типових качанів (В_з) за формулою

М

де З — маса зерна з 20 качанів, кг; М — маса 20 типових качанів, кг;

• розрахувати урожайність зерна в ц/га за польової вологості. Для цього урожай качанів в ц/га множать на відсотковий вихід зер­на з качанів і ділять на 100.

Визначити урожайність зерна за 22%-вої вологості. Для цього урожайність зерна в ц/га за польової вологості треба помножити на перевідний коефіцієнт (К), визначений за формулою

_К 100 - В% 100 - В%

100 - 22 78 ^,

де В% — вологість зерна.

Урожайність насіння олійних культур переводиться на 12%-ву вологість, насіння багаторічних бобових трав — на 13%-ву, а злако­вих багаторічних трав — на 15%-ву, сіна — на 16%-ву вологість. При цьому перевідний коефіцієнт на стандартну вологість у першо-

лииісис 1

аВ.О. Єщенко, П.Г. Копитко, В.П.Опришко А.П. Бутило, П.В. Костогриз 3

Землеробство як сільськогосподарська галузь і наука 1

Історія розвитку землеробства як науки 2

.УМОВИ ЖИТТЯ КУЛЬТУРНИХ РОСЛИН І ЗАХОДИ ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ 5

1.1.2. Основні закони землеробства 6

1.2.2. Показники родючості ґрунту і заходи їх регулювання 13

1.2.3. Комплексне застосування заходів регулювання родючості ґрунту 24

1.3.2. Переміщення води в ґрунті 28

1.3.4. Регулювання водного режиму 36

.— 2 — 51

БУР'ЯНИ ТА БОРОТЬБА З НИМИ 51

2.1.2. Біологічні особливості бур'янів 54

2.1.3. Класифікація бур'янів та характеристика найбільш шкідливих і поширених представників окремих біологічних груп 58

2.2.1. Методи обліку забур'яненості посівів 69

2.2.2. Методи визначення засміченості ґрунту насінням і органами вегетативного розмноження бур'янів 71

2.2.3. Картування забур'яненості полів 73

2.3.2. Винищувальні заходи 79

2.3.3. Особливості боротьби з бур'янами в умовах зрошення 95

— 3 — 99

СІВОЗМІНИ 99

3.1. НАУКОВІ ОСНОВИ СІВОЗМІН 99

3.1.1. Основні поняття і визначення 99

3.1.2. Відношення окремих культур до беззмінного чи повторного їх вирощування на полі 102

3.1.3. Основні причини необхідності чергування культур 103

3.2.2. Розміщення ярих культур 113

3.2.3. Розміщення багаторічних трав 121

3.2.4. Розміщення чистого пару 121

3.2.5. Роль і місце проміжних культур у сівозміні 122

3.6.2. Сівозміни за умов зрошення 136

3.6.3. Сівозміни на еродованих землях 137

— 4 — 148

МЕХАНІЧНИЙ ОБРОБІТОК ҐРУНТУ 148

4.1. НАУКОВІ ОСНОВИ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ 148

4.1.1. Історія розвитку і завдання обробітку ґрунту на сучасному етапі 149

4.1.2. Фізико-механічні й технологічні властивості ґрунту та їх вплив на якість обробітку 156

4.1.3. Технологічні операції під час механічного обробітку ґрунту 159

4.2. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕХАНІЧНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ 164

4.2.1. Поняття про заходи, способи і системи обробітку ґрунту 164

4.2.2. Класифікація заходів, способів і систем обробітку ґрунту 165

4.3. ЗАХОДИ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ 167

4.3.1. Заходи обробітку ґрунту загального призначення 167

4.3.2. Спеціальні заходи обробітку ґрунту 180

4.3.3. Заходи і способи поглиблення орного шару 184

4.4. СИСТЕМИ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ 196

4.4.1. Системи обробітку ґрунту під ярі культури 196

4.4.2. Система обробітку ґрунту під озимі культури 23

4.4.3. Система обробітку ґрунту під проміжні посіви 36

4.5.2. Післяпосівний обробіток ґрунту 47

4.6.2. Обробіток ґрунту на осушених землях 64

4.6.3. Обробіток новоосвоєних земель 67

5 — 78

ЕРОЗІЯ ҐРУНТУ ТА ЗАХОДИ ЗАХИСТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ ВІД НЕЇ 78

1. Види ерозії та фактори, що її спричинюють. 2. Заходи запобігання прояву вод­ної ерозії. 3. Заходи запобігання прояву вітрової ерозії. 4. Захист ґрунтів від ерозії на основі контурно-меліоративної організації території.6 — 102

6.1.2. Історія розвитку і класифікація систем землеробства 103

6.1.3. Загальні принципи розробки і освоєння інтенсивних систем землеробства 108

6.2. РОЗРОБКА І ОСВОЄННЯ ЗОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА 110

6.2.1. Агроекологічне обґрунтування зональності систем землеробства 110

6.2.2. Структура посівних площ і система сівозмін з урахуванням зональності систем землеробства 115

Розкрийте поняття про систему землеробства та її завдання. 2. Класифікація систем землеробства в їх історичному розвитку. 3. Суть примітивних систем земле­робства. 4. Суть інтенсивних систем землеробства. 5. Суть перехідних систем земле­робства. 6. Суть та завдання сучасних інтенсивних систем землеробства. 7. Основні ланки (елементи) сучасних систем землеробства та їх зональність.— 7 — 122

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В АГРОНОМІЇ 122

Р йд 124

Метод пробних снопів для обліку урожайності зернових чи інших культур суцільної сівби (багаторічних чи однорічних трав на сіно тощо) використовують лише на добре вирівняному за родючістю полі тоді, коли немає можливості (наприклад, через тривалу дощову погоду) скористатись суцільним способом. Суть цього методу поля­гає в тому, що через певний інтервал у 40 — 80 місцях облікової ді­лянки відбираються проби рослин, із яких формують два снопи ма­сою 4 — 5 кг кожен. Після зважування їх перевозять у приміщення, а решту рослинної маси на обліковій площі скошують і зважують. Якщо сніп представляє зернову культуру, то після зважування його обмолочують, зважують зерно, за різницею визначають масу соломи і відбирають проби продукції на вологість. Величину врожаю тієї чи іншої продукції з цілої ділянки (У) вираховують за формулою

У _ тМ _ С ’

де т — маса продукції у снопі після сушіння; М — маса всієї продук­ції з ділянки (разом з масою снопів) на час збирання; с — маса проб­ного снопа на час цього відбору. Подальший перерахунок врожаю на стандартні показники проводиться так само, як і при обліку врожаю суцільним способом.

Коли облікові ділянки великі, а збиральна техніка відсутня, то допускається облік пробними площадками. При цьому на ділянці відбирають не менш як 40 — 60 проб-площадок по 1 м². Урожай з пробних площадок враховують сумарно з усіх проб на ділянці з по­дальшим перерахунком на гектарну площу.