6.2.1.3. Степ

Степ — найбільша за територією зона України. Вона охоплює

5. % площі землі, 45,5 % площі сільськогосподарських угідь і

5. % або понад 16 млн га ріллі та займає Одеську, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку, Доне­цьку, Луганську, Харківську області (крім лісостепових районів), а також Крим.

За зволоженням території, ґрунтовим покривом та тепловим ре­жимом Степ поділяють на дві підзони — північну і південну. Ме­жею між ними є лінія переходу чорноземів звичайних у південні.

До північної підзони Степу входять Дніпропетровська, Луган­ська, Донецька області, південні та північно-східні райони Кірово­градської, Полтавської та Харківської областей, північні райони Миколаївської, Херсонської і Запорізької областей, північні і центральні райони Одеської області. Рельєф зони переважно рів­нинний. Найпоширеніші ґрунти підзони — чорноземи звичайні, площа яких перевищує 9 млн га. Це малогумусні (3 — 5 % гумусу) і середньогумусні (6 % гумусу) ґрунти, переважно важкосуглинкові за гранулометричним складом. Підзона характеризується також мало- і середньогумусними глибокими чорноземами, які утворились на високому плато і пологих схилах Донецького кряжу. В центральній частині Донбасу поширені чорноземи, утворені на твердих породах. Це важкі малогумусні, безструктурні ґрунти, які дуже розмиваються водою. За рік у підзоні випадає близько 425 — 450 мм опадів. Січневі середньомісячні температури коливаються в межах 4 — 8 °С нижче нуля, а липневі — від 21 до 23 °С тепла. Вегетаційний період три­ває 200 — 230 днів. У північному Степу ґрунтово-кліматичні умови сприяють вирощуванню високих урожаїв зернових культур (особли­во озимої пшениці і кукурудзи), соняшнику, рицини, конопель, ба­штанних культур, овочів і ефіроолійних культур. Серед умов, шкід­ливих для успішного ведення землеробства, є періодичні засухи, суховії, вітрова ерозія, нестійкі сніговий покрив і температура під час зимівлі озимих культур.

До південної підзони Степу входять південні і південо-західні райони Одеської області, південні райони Миколаївської і Запорізь­кої, центральні та південні райони Херсонської і північні райони Кримської областей. Підзона характеризується плоскою або слабо- хвилястою рівниною, розчленованою річковими долинами, ярами і балками. У ґрунтовому покриві найпоширеніші чорноземи південні, темнокаштанові та каштанові ґрунти. З них майже 3 млн га серед орних земель займають чорноземи південні, які характеризуються неглибоким профілем, карбонатністю, важкосуглинковим і глинис­тим гранулометричним складом, невисоким (2,5 — 4 %) вмістом гу­мусу, солонцюватістю.

На прилеглих до Чорного і Азовського морів територіях поширені каштанові ґрунти з вмістом гумусу 2 — 2,6 %, а на межі з чорнозем­ними — темно-каштанові, в яких міститься 2 — 3 % гумусу. Цей тип ґрунтів солонцюватий, з неглибоким заляганням гіпсу і водороз­чинних солей, характеризується важким гранулометричним скла­дом, незначними запасами доступної вологи.

Дуже різноманітні природні умови передгірних і гірських райо­нів Криму. Тут середньорічна температура повітря становить

9. — 11 °С, а кількість опадів — 380 — 500 мм. З ґрунтів переважають чорноземи південні карбонатні.

Південна зона, особливо її східні райони, характеризується пи­ловими бурями, які часто бувають у Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській і Запорізькій областях, у центральних районах Криму та східних районах Луганської області.