1.3. Класифікація податків

Історія людства виробила різні форми й методи опо­даткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в по­датковій системі. Роль того чи іншого податку характери­зується його приналежністю до певної групи у відповід­ності з існуючою класифікацією податків. Класифікація дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їхню роль у податковій політиці держа­ви, напрям і характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Класифікація податків провадиться за кількома озна­ками:

• за формою оподаткування;

• за економічним змістом об'єкта оподаткування;

• залежно від рівня державних структур, які їх установлюють;

• за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поді­ляються на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта опо­даткування. Прямі податки сприяють такому розподілу по­даткового тягаря, при якому більше платять ті члени су­спільства, котрі мають вищі доходи. (Представники: податок на прибуток, земельний податок, податок з власників транспортних засобів).

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і по­слуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі податки включаються в ціни, їх платить в абсо­лютному розмірі більше той, хто більше споживає, а біль­ше споживає той, хто має вищі доходи.

За економічним змістом об'єкта оподат­кування податки поділя-ються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягу­ються із доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосеред­німи об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий доход підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні до­ходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються що­до рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при ку­півлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Оцінка майна може провадитись різними методами (вартість у грошовому виразі, площа будинку, потужність двигуна автомобіля тощо).

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загально­державні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зара­ховуються. Місцеві органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасо­вувати ці податки або змінювати їхні ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодер­жавні податки поділяються на три групи: доходи держав­ного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів провадяться за щорічними диферен­ційованими нормативами залежно від потреб того чи іншо­го місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлен­ня місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встанов-люється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосо­вуватись як єдині ставки, передбачені загальнодержавним законодавством, так і дифе-ренційовані, що встановлюють­ся кожним місцевим органом влади чи управління окремо. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер установлення місцевих по­датків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покла­дений в основу побудови бюджетної системи — єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і само-фінансування регіонів.

За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й окладні.

Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до по­треб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні — між платниками. Це — історично перша форма стягнення податків.

Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах установлює від­повідну ставку. Однак стягнення податку іде від платника, від розмірів об'єкта оподаткування.

Залежно від платників можна здійснити поділ податків:

• з юридичних осіб;

• з фізичних осіб;

• змішаного складу, тобто такі податки та збори, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами.