8. Податок з доходів фізичних осіб

8.1. Економічна суть, становлення та розвиток податку з доходів фізичних осіб

У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансово-господарської діяльності фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є податок з доходів громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України.

Оподаткування доходів громадян має свою тисячолітню історію. Вони з’явилися ще в ті часи, коли у світі формувалися перші держави і носили назву „Податки з населення”. До цих, податків з населення, відносили, перш за все, „внески громадян”, які були потрібні для утримання публічної влади.

Правителі держав створювали нові платежі, які ставали обов’язко-вими і регулярними й сплачувались в натуральній формі.

З часом, коли виникли товарно-грошові відносини, податки сплачувались у грошовій формі. Один з найвідоміших грошових податків був подушний податок на всіх громадян у Римській імперії в ІІ ст.н.е.

Однією з перших форм прибуткового оподаткування, які згадуються в біблейських джерелах, виступають перші податки у Вифлеємі, на батьківщині Ісуса Христа.

В Римській імперії всі громадяни повинні були вирушати разом зі своєю сім`єю до міста їх народження і сплачувати податок.

Згадуючи історію, ще в середині ХV століття у Флоренції проми-словість і торгівля давали велику частину надходжень, а прибутковий податок значно збільшував доходи країни, але політичні складності, суб`єктивні причини і шахрайство призвели до ліквідації вказаного виду податків.

Самий ранній варіант прибуткового податку в США з’явився в 1643 році, коли в новій Плімутській колонії справляли прибутковий податок з використанням прогресивних ставок. Ця форма стала прогресивною для Нової Англії і залишилась незмінною протягом наступних століть.

До 1798 року в близькій до сучасної форми прибутковий податок був введений Уільямом Піттом з широкою системою прогресивних ставок, пільг та утримань.

Таким чином, податки і збори з населення вважаються найпершими та найстарішими податками, які відіграли важливу роль у розвитку кожної держави.

На Україні функціонування системи прибуткового оподаткування громадян залежить від того, які підходи покладені в основу її побудови.

Визначення основних елементів системи прибуткового оподатку-вання громадян, конкретно і суб’єкта, об’єкта і ставок податку, проводиться на основі диференційованого або єдиного підходу.

Відносно суб’єкта і об’єкта оподаткування суть диференційованого підходу складається в тому, що всі платники і отримані ними доходи, розподіляються на категорії або групи, для кожної з них встановлюються різні умови оподаткування. Критерієм диференціації, як правило, виступає вид діяльності, яку здійснюють громадяни, і характер отриманого доходу.

При єдиному підході оподаткування громадян розмір податку не залежить від характеру і способу отримання доходу. При цьому вста-новлюються єдині ставки для всіх категорій платників і видів доходів, які підлягають оподаткуванню.

Прибутковий податок стягується по податковій декларації, або “у джерела”, тобто в момент отримання заробітної плати. Як правило, прибутковий податок по декларації сплачують власники капіталу, а “у джерела” – наймані працівники.

Деклараційний спосіб оподаткування виник з розвитком особистих податків і в сучасних умовах має широке розповсюдження.

Робітники і службовці, технічна інтелігенція, наукові робітники і інші платники податків з фіксованим доходом, сплачують податок “у джерела”, тобто безпосередньо під час отримання заробітної плати.

Звернемо увагу на нормативний акт, який дає характеристику фізичних осіб - платників податку - це Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків і інших обов’язкових платежів», він прийнятий 22 грудня 1994 року, а введений в дію Постановою ВР № 321/94 - ВР від 22.12.1994 р. Згідно з цим Законом Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов`язкових платежів - це автоматичний банк даних, імовірний для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

З січня 1996 р. податкові органи України розпочали реєстрацію осіб, які постійно проживають в Україні і отримують доходи чи мають інші об’єкти оподаткування.

Так, з січня 1996 р. по вересень 1997 р. податкові органи зареєстрували близько 20 млн. чол. фізичних осіб, які отримують доходи чи мають інші об’єкти оподаткування.

Громадяни України заповнюють облікову картку на будь-якому підприємстві України незалежно від форми власності і отримують довідку про реєстрацію.

Бланк облікової картки, яку необхідно заповнити для реєстрації в Державному реєстрі, видається безкоштовно податковими адміністрація-ми, також можна отримати довідку про надання ідентифікаційного номера.

Державний реєстр створено Головною державною податковою інспекцією України, включає в себе інформаційні фонди, в базах територіальних податкових інспекцій, які охоплюють індивідуальні ідентифікаційні номери, загальні відомості про фізичних осіб - платників та інформацію про сплату ними податків та обов`язкових платежів.

В Україні, протягом десятків років, існувала вкрай недосконала з усіх поглядів система оподаткування громадян. Основний її недолік полягав у тому, що податкова ставка понад деяку межу доходу, не оподатковуваного податком або оподатковуваного низьким податком, була постійною і не залежала від рівня доходів.

Законодавчі акти України про податки за останні роки багато в чому змінили систему оподатковування громадян, що діяла раніше.

До недавнього часу в україні застосовувалась система прибуткового оподаткування за прогресивними ставками. Суть його в тому, що дохід розбивається на частками, для кожної з яких встановлюється своя частка податку. Кожна ставка податку оподатковується за більшою ставкою, ніж попередня. Була введена єдина ставка від оподаткування доходів, одержаних не за місцем основної роботи – 20 %.

Недолік такої системи полягав в тому, що особи із значними доходами переплачували податок і за підсумками річного перерахунку ця переплата їм поверталась. Але в умовах гіперінфляції це не рівноцінні гроші. Податок поглинав ту частину доходів, яка могла б спрямовуватись на нагромадження, тобто фактично протидіяла формуванню власності. Тому, подібний підхід до прибуткового оподаткування населення можна беззастережно визначити як негативний і безперспективний.

22.05.2003 року вийшов новий Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” за № 889-IV, який вніс суттєві зміни щодо оподаткування доходів фізичних осіб.

Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року.