13.2. Комунальний податок

Статтею 15 Декрету № 56-93 визначено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% від річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Комунальний податок — це обов’язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих. Структурно-логічна схема податку подана на рис. 13.1.

Платники	Юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств
Об’єкт	Фонд оплати праці, розрахований виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично сплаченої заробітної плати), помноженого на середньоспискова чисельність працюючих за звітний місяць
Ставка	Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
Джерело	Для юридичних осіб — за рахунок доходу (прибутку), що залишається в їх розпорядженні, але не більше ніж 10% оподатковуваного доходу (прибутку)

Рис. 13.1. Структурно-логічна схема комунального податку.

Враховуючи роз’яснення Мінстату України від 13.02.96 р. № 04-2-7/60, для розрахунку комунального податку рекомендовано застосовувати показник "середньоспискова (на сьогодні — середньооблікова) чисельність штатних працівників спискового (на сьогодні — облікового) складу", який обчислювався відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995 р. № 171 (зареєстровано у Мінюсті України 07.08.1995 р. за № 287/823, за текстом — Інструкція № 171).

Наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286 затвер-джено i введено в дію з 01.01.2006 р. Інструкцію зі статистики кількості працівників, тому відповідно наказ Мінстату України від 07.07.1995 р. № 171 визнано таким, що втратив чинність з 01.01.2006 р.

Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого — по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, та ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця (пп. 3.2.1 Інструкції № 286).

Відповідно до пп. 3.2.2 Інструкції № 286 при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників, зазначені в пунктах 2.4 та 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8, 2.5.9 Інструкції № 286).

Специфічним є визначення середньооблікової кількості штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць (наприклад, на створених або ліквідованих підприємствах). Так, згідно з пп. 3.2.4 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць, визначається шляхом ділення суми облікової кількості штатних працівників за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні, святкові та неробочі дні за період роботи, на число календарних днів у звітному місяці.

Приклад. Створене підприємство працює з 24 листопада. Облікова кількість штатних працівників підприємства становила: 24, 25, 26 листопада — 83 особи; 27 листопада (субота) та 28 листопада (неділя) — 83 особи; 29 листопада — 85 осіб; 30 листопада — 86 осіб. Сума облікової кількості працівників за листопад — 586 осіб, календарна кількість днів у листопаді — 30, середньооблікова кількість штатних працівників у листопаді — 20 осіб (586 : 30).

Слід мати на увазі, що до створених підприємств не належать підприємства, створені на базі ліквідованих (реорганізованих) юридичних осіб, відокремлених або несамостійних підрозділів.

Підприємства, які тимчасово припинили роботу з економічних причин, визначають середньооблікову кількість штатних працівників у середньому за період на загальних підставах.

Згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків) — протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків) — протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Базовий податковий період для комунального податку визначається відповідно до прийнятого рішення органу місцевого самоврядування про справляння місцевого податку на відповідній території органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного терміну подання податкової декларації.

Форму податкового розрахунку комунального податку затверджено наказом ДПА України від 24.12.2003 р. № 625. У формі податкового розрахунку в примітці зазначено, що кількісний склад працівників визначається згідно з Інструкцією № 171.

Враховуючи те, що кошти комунального податку спрямовуються на комунальні потреби за місцем розташування суб’єкта господарювання, головне підприємство (або філія) сплачує комунальний податок за працівників філії до бюджету за місцем їх знаходження.