1.4. Тема 4. Психометричні основи психологічної діагностики 1.4.1. Проблема вимірювання у психодіагностиці

Вирішення психологом переважної більшості психо-діаг- ностичних завдань пов’язане з кількісним описом психічних явищ, тобто з вимірюванням [13], [42], [200], [254]. У зв’язку з цим він має чітко усвідомлювати, що будь-який вимірювальний істру- мент (метод або методика) ґрунтується на принципі ізоморфізму (встановленому зв’язку) між емпіричною системою (досліджуваним об’єктом або явищем) і відповідною числовою системою та по суті являє собою певний тип шкали.

У 1951 році С.Стівенсом було запропоновано чотири типи числових систем і відповідно чотири типи вимірювальних шкал:

• номінативна шкала (шкала найменувань);

• порядкова шкала (ординальна шкала);

• інтервальна шкала;

• шкала відношень.

При номінальному вимірюванні дослідник, оперуючи номінативною шкалою, має розподілити отримані дані в певну кількість “диз’юнктивних” класів, причому кожний результат повинен бути представлений лише в одному класі. Загалом таких класів може бути від 2-х (дихотомічна номінальна шкала) і більше. Певний клас об’єднаних спільною ознакою об’єктів може позначатися числом, яке в даному випадку реалізує виключно номінативну функцію, тобто дозволяє відрізнити один клас від іншого.

Ординальне вимірювання полягає у ранжуванні об’єктів у порядку збільшення або зменшення величини певної спільної для об’єктів ознаки. Інакше кажучи, класифікаційні чарунки в порядковій шкалі утворюють послідовність від чарунки “найменше значення” до чарунки “найбільше значення” (або навпаки). Це дозволяє перейти від класів до чисел: вищий клас позначається 1-м рангом, середній - 2-м, а нижчий - 3-м рангом.

Порядкові (ординальні) шкали є найпоширенішими у психології пізнавальних процесів, експериментальній психосеман- тиці, соціальній психології.

При інтервальному вимірюванні елементи впорядковуються за принципом “більше на певну кількість одипиць - менше- на певну кількість одиниць”. На відміну від порядкової шкали, кожне з можливих значень ознаки розташовується на рівній відстані від інших (наприклад, шкали Т-балів, стенів тощо).

Вимірювання відношень характеризується класифікацією об’єктів пропорційно ступеню вираженості властивості, що вимірюється. За її допомогою отримують такі дані про вираженість

¹⁴ Термін уведений у 1734 році Х.Вольфом.

²² Паралельна форма тесту створюється таким чином, щоб обидва варіанти тесту були максимально сумісними за головними діагностичними характеристиками, тобто з однаковою помилкою вимірювали ту саму властивість психіки.

⁶ У зв’язку з цим низка дослідників наголошують на тому, що зміст об’єкта психодіагностики утворюють явища різної природи, котрі виступають критерієм виокремлення різних його рівнів [24], [46], [137], [220]. Так, В.В.Столін вважає, що людина являє собою три цілісні системи - організм, соціальний індивід, особистість, - які відповідно утворюють три рівні психічної регуляції: орга- нізмічний (нижчий рівень), індивідний (середній) та особистісний (вищий) [255]. О.Ф.Ануфрієв обгрунтовує дворівневу будову об’єкта психодіагностики, виділяючи у ньому феноменологічний рівень та рівень причинних підстав, які співвідносяться як зовнішнє (спостережуване явище, симптом) і внутрішнє (не- спостережуване, психологічний механізм, конструкт) [11]. При цьому наголошується на існуванні між указаними рівнями об’єкта психодіагностики численних нелінійних (“багато-багатозначних”, за термінологією В.С.Мерліна [154]) імовірнісних зв’язків.

⁸ Під умовами психодіагностики ми розуміємо єдність об’єктивних (суспільно задані параметри ефективності діяльності та можливість їхньої реєстрації та оцінки) і суб’єктивних (знання та вміння психодіагноста) чинників; під метою - знаходження причин, що обумовили актуальний стан об’єкта психодіагностики; визначення його положення за оцінюваною якістю серед інших об’єктів; прогнозування подальшого розвитку його психологічних особливостей; реалізація корекційного або профілактичного впливу.

¹⁵ Усі наведені нижче вимоги відповідають Етичному кодексу психолога, прийнятому Товариством (тепер - Асоціація) психологів України [82], [199], “Етичним принципам та правилам роботи психолога” [213], “Нормативним приписам для розробників та користувачів психодіагностичними методиками” [185], “Етичним стандартам психологів" [223], “Нормам професійної етики для розробників та користувачів психодіагностичними методиками” [42], а також іншим міжнародним професійно-етичним стандартам [292].

властивостей об’єктів, які дозволяють сказати у скільки разів один об’єкт більше або менше іншого. У шкалі відношень класи позначаються числами, які є пропорційними один одному: 2/4 — 4/8. Це передбачає (на відміну від шкали інтервалів) наявність абсолютної нульової точки. Дозволяються всі математичні операції. Прикладом цих шкал у психології є шкали порогів абсолютної чутливості.

Дані, виміряні за допомогою номінативної або ординальної шкали, називаються якісними (неметричними), а за допомогою інтервальної та відношень - кількісними (метричними). Най частіше у психології вимірювання здійснюється за допомогою перших трьох шкал, що накладає певні обмеження на припустимість здійснення конкретних статистичних операцій (див. нижче табл. 2).

Таким чином, застосування певного типу вимірювальної шкали є ключовим моментом збору діагностичного матеріалу, що багато в чому визначає стратегію подальшого статистичного аналізу отриманих даних. Тому досліднику необхідно розуміти, з яким типом шкали він працює.

Шкала	Основні операції зі шкалою	Приклади
Номінативна	Позначення числом певного класу об’єктів, які об’єднані спільною ознакою	“Чоловік або жінка”; “екстрапунітивна, інтрапунітивна або імпунітивна реакції”; “холерик, сангвінік, флегматик або меланхолік”
Порядкова	Ранжування об’єктів за ступенем вираженості певної ознаки	Ранжування списку цінностей, особистісних якостей, балів оцінювання

Таблиця 2

Інтервальна	Визначення величини відмінностей між об’єктами	Тестові бали
Відношень	Встановлення рівності відношень величин (характерною є наявність абсолютного нуля)	Шкали висоти та гучності звуку

• Психометричні вимоги до вимірювального інструментарію

У психодіагностиці особливе місце посідає проблема якості одержаних у процесі застосування різних вимірювальних процедур даних. Адже джерелом психодіагностичної інформації завжди виступає досліджуваний, відповіді якого значно впливають на рівень надійності суб’єктивних параметрів діагностичних даних. У зв’язку з цим до психодіагностичного інструментарію висувається низка вимог, що стосуються якості вимірювальної методики - її валідності, надійності, вірогідності та стандартизованості. Відповідність цим вимогам встановлюється шляхом застосування спеціальних логіко-методичних та матемаї ико-статистичних процедур, які утворюють окрему область психодіагностики, пов’язану з теорією та практикою вимірювання психічних явищ, - психометрику¹⁹ [42].

• Валідність діагностичної методики

Валідність (від англ. уаіісі - дійсний, обгрунтований) - це відповідність психодіагностичного інструменту психічній якості, що вимірюється, тобто здатність тесту вимірювати саме ті характеристики, які необхідно вимірювати.

Виходячи з цього визначення, методика вважається ва- лідною, якщо на її результати впливає лише властивість, що вимірюється, та, навпаки, - невалідною, якщо результати вимірювання визначаються впливом нерелевантних змінних.

Валідність є обов’язковою та найважливішою інформацією про вимірювальну методику, оскільки містить дані про:

• континуум досліджуваних психологічних явищ, яким змістовно відповідає процедура дослідження;

• міру узгодженості даних методики з іншими даними, що відбивають особливості досліджуваного феномену (теоретичні очікування, дані спостереження, експертні оцінки, показники інших методик, психологічний зміст яких уже є з’ясованим);

• можливість формулювання на підставі вимірювання обгрунтованого судження про актуальний стан досліджуваної психічної якості, а також висування прогнозу щодо її розвитку.

Перелічені категорії відомостей про вимірювальну методику пов’язані зі спеціальними типами валідності (див. нижче рис. 3).

Очевидна валідність (Гасе уаіісіііу, і'айЬ уаіісіїїу) - це уявлення про сферу використання, результативність та прогностичну цінність методики, що виникають у досліджуваного або користувача психодіагностичною інформацією, які не мають спеціальних відомостей про характер використання та можливості даної методики.

Важливість очевидної валідності стає зрозумілою з огляду на описані в літературі випадки, коли досліджувані демонстрували іронічне, негативно-критичне, вороже ставлення до обстеження і, навіть, відмовлялися від нього, якщо склад тестових завдань здавався їм “несерйозним”, надмірно легким, таким, що не відповідає досліджуваній сутності, нагадує розважальні опитування з популярних видань [1].

Рис. 3. Основні види валідності

З другого боку, не зовсім адекватне уявлення про спрямованість та прогностичність дослідження може викликати у людини надмірну мотивацію, небажане емоційне напруження, тенденцію симулювати або дисимулювати відповіді, що в врешті- решт призводить до зміни валідності методики. Тому наявність в інструкції інформації про мету обстеження та межі конфіденційності результату, а в тексті методики - сформульованих зрозумілою для досліджуваних мовою завдань, які є природними з точки зору вікової, професійної, статевої специфіки досліджуваних, значно поліпшує характеристики очевидної валідності.

Змістовна (внутрішня, логічна) валідність відображає міру відповідності (репрезентації) завдань досліджуваній психічній якості. Інакше кажучи, завдання змістовно валідної методики стосуються саме тих аспектів, які є провідними у досліджуваному феномені. Встановлення змістовної валідності здійснюється спе- ціалістами-експертами, котрі формулюють кінцеве судження про те, чи репрезентує методика коло істотних властивостей та видів діяльності, що досліджуються.

Емпірична валідність об’єднує сукупність характеристик конструктної валідності та критеріальної валідності, а також два види останньої - поточну та прогностичну валідність.

Консгруктна (концептуальна) валідність характеризує область досліджуваної поведінки у широких теоретичних конструк- тах (поняттях, концептах, теоріях). До комплексу відомостей про конструктну валідність методики належать:

• конвергентна валідність - інформація про наявність зв’язку (найчастіше кореляційного) даної вимірювальної методики з іншими близькими за змістом методиками (конвергуючими методиками), конструктне навантаження яких є відомим;

-дискримінативна валідність - інформація про відсутність будь-якого зв’язку даної методики з методиками, що вимірюють іншу за психологічним змістом властивість (дискримінантними методиками);

-внутрішня узгодженість методики, що визначає ступінь підпорядкованості окремих завдань (пунктів, запитань тощо) її загальній спрямованості, зорієнтованість кожного з них на діагностику сталого набору конструктів;

• відповідність результату методики відомим віковим змінам (наприклад, зростання з віком ефективності виконання інтелектуальних тестів).

Критеріальна валідність розкриває міру узгодженості результатів вимірювальної методики з незалежним критерієм, так званим критерієм валідизації. Таким критерієм є показник психічної властивості, що вимірюється даною методикою, але отриманий не на основі оцінок методики, а будь-яким іншим шляхом. Умовно можна виділити 2 групи критеріїв валідизації: об'єктивні та суб'єктивні критерії. До перших належать об’єктивні соціально-демографічні та біографічні дані; виробничі показники в окремих видах діяльності; виконання реальної кри- теріальної діяльності (малювання, виготовлення об’єктів тощо); дані інших методик, валідність яких вважається з’ясованою. Суб’єктивними критеріями найчастіше є показники успішності навчання; академічні оцінки; характеристики; медичний діагноз; колективна, середньоврівноважена та інші види експертних оцінок.

У межах критеріальної валідності розрізняють поточну (діагностичну, конкурентну) та прогностичну валідність.

Поточна валідність - комплекс зв’язків оцінок методики з незалежними критеріями, що характеризують наявний, актуальний стан досліджуваної психічної властивості. Інакше кажучи, поточна валідність визначає здатність вимірювальної методики диференціювати досліджуваних за певною діагностичною ознакою (наприклад, рівень інтелекту), а також зручність та економічність методики порівняно з іншими джерелами інформації (на цю властивість методик вказує термін “конкурентна”).

Прогностична валідність відображає зв’язок результатів методики зі станом психічної властивості, що вимірюється, через певний проміжок часу, тобто вказує на здатність методики передбачати перспективи розвитку вимірюваного психічного феномену та робити на основі її результатів прогноз.

• Надійність діагностичної методики

На результат психологічного дослідження впливає велика кількість випадкових факторів, які умовно можна об’єднати у дві категорії чинників:

• мінливість у часі вимірюваного психологічного явища (рис особистості, інтелекту тощо), що вимірюється;

• нестабільність самої вимірювальної процедури (вплив емоційного стану досліджуваного, міра його втомленості, мотиваційна спрямованість на дослідження, освітленість приміщення, температура та вологість, година доби тощо).

Надійність (геІіаЬіІіІу) методики забезпечує точність вимірювань, які здійснюються за її допомогою, а також сталість її результатів під впливом сторонніх випадкових факторів, що не є об’єктами дослідження [42]. Тому в першу чергу дослідник має довідатися, чи представлені в описі діагностичної методики дані про її надійність (тип надійності та спосіб її визначення, чисельність і особливості індивідів, на яких перевірялася надійність методики). Якщо такі дані відсутні, то необхідно заново здійснити перевірку надійності.

Широкого використання набули декілька математичних процедур оцінки надійності: повторне дослідження (тестування), визначення надійності за допомогою паралельних форм', метод розщеплення.

Розглянемо кожний із них окремо.

Визначення показників точності та сталості результатів може здійснюватися емпірично шляхом повторного дослідження (тестування) вибірки досліджуваних тією ж самою методикою через певний інтервал часу та в однакових умовах. Повторне дослідження зазвичай називають ретестом, а надійність, оцінену таким способом, - ретестовою надійністю. У цьому випадку індексом надійності вважається або міра збігу (кореляція) результатів першого і повторного обстежень, або ступінь збереження рангових місць обстежених у вибірці при ретесті.

При використанні цього методу оцінюється ступінь стійкості результатів дослідження у часі та їхня залежність від умов тестування. Тому ретестовий коефіцієнт надійності називають також коефіцієнтом стійкості (стабільності) тесту.

Перевагами даного методу є природність і простота визначення коефіцієнта надійності.

Серед недоліків особливо потрібно підкреслити такі: невизначеність оптимального інтервалу між двома вимірюваннями; можливість формування у досліджуваних навичок роботи з даною методикою (особливо при повторному використанні одних 1 тих самих завдань в умовах відносно короткого інтервалу ретесту), внаслідок чого звичайно буде спостерігатись поліпшення результату повторного обстеження; запам’ятовування досліджуваним окремих рішень та відповідей, що призводить або до відтворення під час повторного обстеження попереднього розподілу правильних та хибних рішень, або до демонстрації “нових” результатів як появ негативізму.

У випадку визначення надійності (еквівалентної надійності) за допомогою паралельних форм на одних і тих самих досліджуваних проводиться основний варіант методики, а потім, через певний заданий проміжок, - паралельна форма методики". Використання у двох обстеженнях різних за змістом, але еквівалентних за кількісними та якісними діагностичними показниками наборів завдань дозволяє мінімізувати негативний ретестовий вплив.

Як правило, практичне визначення даного типу надійності пов’язане зі значними труднощами, оскільки вкрай складно побудувати кілька варіантів однієї методики таким чином, щоб вони, з одного боку, відповідали одним і тим самим діагностичним критеріям та були зорієнтованими на вимірювання ідентичних психологічних факторів, а з другого - були різними за змістом та характером завдань. Крім цього у випадку визначення надійності за допомогою паралельних форм повністю не знімається ефект тренування у досліджуваних, особливо якщо паралельні набори схожі за принципом рішення.

Метод розщеплення ґрунтується на припущенні про паралельність не лише окремих форм методики, але й окремих завдань усередині неї. Найчастіше здійснюється поділ методики на дві еквівалентні половини за парними та непарними номерами або за принципом близькості значень індексів складності. У цьому випадку досліджувані проходять обстеження один раз за повним набором завдань методики, після чого окремо здійснюється оцінювання відповідей в еквівалентних частинах тесту. Саме відсутність потреби у повторному дослідженні надає методу розщеплення вагомих переваг порівняно з визначенням надійності за допомогою паралельних форм та методом розщеплення. Але поряд із цим метод має один недолік, який пов’язаний з неможливістю встановити надійність результатів дослідження відносно проміжку часу. Останнє потребує комбінування методу розщеплення з процедурою обчислення ретестової надійності.

При використанні методу паралельних форм і методу розщеплення оцінюється ступінь узгодженості частин методики. Тому коефіцієнти надійності, отримані за допомогою цих двох методів, інтерпретуються як показники гомогенності (однорідності) тестів.

• Вірогідність (достовірність) діагностичної методики

Опис вимірювальної методики, поряд з описаними вище психометричними вимогами, має містити дані про її вірогідність (достовірність), тобто захищеність від свідомої фальсифікації або неусвідомлюваних (невимушених) мотиваційних спотворень. На відміну від свідомої фальсифікації, яка виявляються у повній відмові досліджуваного співпрацювати з діагностом або грубому викривленні ним відповідей (наприклад, нещирість), ефект неусвідомлюваних спотворень є менш значущим та піддається корекції.

Найважливішими у свідомому або несвідомому виборі досліджуваним певної тактики виконання діагностичних завдань, яка може спотворювати результати, є влив таких груп психологічних факторів:

• “пізнавальний” фактор, який пов’язаний із незнанням досліджуваними власної особистості через низький інтелектуальний та культурний рівень, відсутністю навичок інтроспекції та спеціальних знань, використанням під час відповіді неправильних еталонів (наприклад, досліджувані зазвичай порівнюють себе не з усією популяцією, а з близьким оточенням).

• фактор “соціальної бажаності” - відображає тендер- цію досліджуваного давати про себе соціально схвалювану інформацію. моралізувати свій “Я-образ”;

• фактор “індивідуальної тактики” - обумовлює прагнення досліджуваного самоствердитися, підтвердити гіпотези про самого себе, втілити в результатах дослідження уявлення про своє “ідеальне Я”.

• ситуаційно-рольовий фактор та фактор стану.

Уплив указаних факторів може зумовити появу соціально

бажаних відповідей (дисимуляція) або підкреслювання досліджуваним власних дефектів (симуляція, агравація) [152].

Для уникнення можливих спотворень результатів вимірювання, зумовлених вищевказаними факторами, використовуються “шкали неправди ” (складаються з питань-пасток або провокаційних питань, відповідь на які явно визначена соціальною бажаністю) та “контрольні шкали” (шкала Ь та шкала корекції, які дозволяють виявити тенденції досліджуваного до соціально позитивних відповідей та до дисимуляції).

Закінчуючи розгляд психометричних вимог до вимірювального інструменту, необхідно ще раз підкреслити виняткову важливість розуміння психодіагностом означених критеріїв для науково обґрунтованого вибору та використання діагностичних методик.