Переваги та недоліки тестування

І Ісреваги

• Можливість охоплення великого контингенту досліджуваних.

• Оперативність та економічність.

• Стандартизованість умов та процедури проведення.

• Надійність та об’єктивність результатів.

• Кількісний і диференційований характер оцінки.

• Можливість комп’ютеризації.

• Небезпека використання тестів некваліфікованими людьми.

• Можливість виникнення у досліджуваних стресових станів, утоми, тривожності.

• Переважно

використовуються в межах зрізового методу.

• Втрата індивідуального підходу.

• Можливість використання неадаптованих, нестандартизованих тестів із нерозробленою теоретичною базою.

Увесь арсенал тестових описаних у психодіагностичній літературі методик можна об’єднати у такі групи: тести здібностей (тести інтелекту креативності, спеціальних здібностей), тести досягнень та критеріально-орієнтовані тести. Зупинимось на їхньому розгляді детальніше.

3.1.2. Поняття про здібності. Тести здібностей

Поняття про здібності. Уперше поняття “здібність” було введено в науку давньогрецьким філософом Платоном (428— 348 рр. до н.е.), який указував на вроджену нерівність людей за здібностями: одні люди, на його думку, народжені для мудрого керування, другі - для військової та чиновної справи, треті - для землеробства та ремісництва. В кінці XVI століття іспанський лікар Х.Уарте наголошує на вродженості здібностей до конкретних наук, а в середині XIX століття Ф.Гальтон, застосовуючи діагностичні вимірювальні процедури (антропометричні методи, анкетування, елементарні тестові методики тощо) та статистичні методи (кореляційний аналіз), у своїх працях “Спадкоємний геній”, “Дослідження здібностей людини та їхній розвиток” доводить спадкоємну передачу здібностей [88].

Таким чином, поступово оформлюється біологізаторський підхід у тлумаченні природи здібностей людини, згідно з яким, визначальним фактором становлення здібностей є вплив внутрішніх вроджених та успадкованих особливостей людини [145]. Слід підкреслити, що саме в руслі цього підходу здійснюються перші тестологічні дослідження розумового розвитку та інтелекту (А.Біне, Ч.Спірмен, Л.Терстоун, Л.Термен, Дж.Гілфорд).

Подальший розвиток філософської та психологічної думки вказав на неспроможність біологічного підходу дати вичерпне пояснення генези здібностей. Так, Г.Гоббс, Дж.Локк, критикуючи ідею про вродженість здібностей, наголошують на провідній ролі соціального оточення, навчання та виховання в розвитку здібностей. Пізніше представники теорії соціального научіння (Н.Міл- лер, Дж.Доллард, Р.Сірс, Б.Скіннер, А.Бандура) указують на визначальне значення соціального научіння для формування здібностей людини, що закінчує оформлення соціологізаторського підходу цо вирішення проблеми [145].

Опозицією біо- та соціогенетичному підходам виступила теорія конвергенції двох факторів В.Штерна, фундаментальним положенням якої є положення про конвергенцію (сходження.

зближення) внутрішнього (вродженого) фактору - задатків - та зовнішнього фактору - навчання та соціального середовища як основний механізм формування здібностей [145].

У СРСР проблема здібностей переважно вивчалась за допомогою методів тестування в межах психотехніки та педології у 20-30-ті роки XX століття (П.П.Блонський, С.Г.Геллерштейн, Г.І.Россолімо та ін.).

На сучасному етапі дещо інше розуміння природи здібностей демонструють представники функціонально-генетичного підходу (В.Д.Шадріков; Є.П.Ільїн). Особливістю цього підходу є розгляд структури здібностей з позиції функції і функціональної системи, а виникнення (генезису) здібностей - з позиції генетичної теорії.

За В.Д.Шадріковим, здібності - це характеристики продуктивності (ефективності) нейрофізіологічних функціональних систем, які реалізують той чи той психічний процес, психічну функцію (сприймання, пам 'ять, мислення тощо) або руховий акт [285].

Ефективність функціональної системи визначається властивостями елементів, що її утворюють, - задатками, під якими В.Д.Шадріков розуміє структурну організацію нейронів та ней- ронних модулів, які в значній мірі є спеціалізованими щодо призначення конкретної функціональної системи (спеціальні задатки) або типологічні особливості властивостей нервової системи та співвідношення між півкулями головного мозку (загальні задатки).

При такому підході, вважає В.Д.Шадріков, задатки не розвиваються в здібності, а формуються. На його думку, здібності і задатки є властивостями: перші - функціональних систем психічних процесів, другі - компонентів цієї системи. Продуктивність функціональної системи на фізіологічному рівні дорівнює якості на психологічному: будь-яка психічна функція характеризується певними якісними сторонами. Наприклад, увага характеризується інтенсивністю, стійкістю, переключенням і іншими властивостями, рух - силою, швидкістю, точністю тощо. Таким чином, коли говорять про здібності, то мають на увазі саме розбіжності в ступені прояву цих властивостей (якісних сторін функції) у різних людей. Відповідно до цього, під здібностями представники функціонально-генетичного підходу розуміють якісний прояв властивості якої-небудь психофізіологічної функції, тому правильно було б говорити про різний ступінь вираженості якої-небудь здібності (високий - низький), а не про відсутність її в певної людини.

Отже, за В.Д.ІІІадріковим, здібності як властивості функціональних систем є системними якостями.

Розглядаючи проблему генезису здібностей, Є.П.Ільїн [88] зазначає, що розвиток здібностей полягає у розвитку властивостей функціональних систем. Але функціональні системи, які реалізують різні психічні та психомоторні процеси, спочатку формуються під впливом генотипу, і лише потім виявляються та розвиваються в різних видах активності. Тому вже при народженні дитина має певні здібності - здібності генотипу. Надалі вони переростають у здібності фенотипу, що формуються внаслідок розвитку генотипічних здібностей.

Отже, особливістю функціонально-генетичного підходу до здібностей є визнання їхньої генетичної обумовленості (вродже- ності) та існування до діяльності. Проте, це не означає фатальної зумовленості успіхів чи неуспіхів людини, адже здібності складають тільки частину можливостей людини, а успіх визначається ще й вольовими якостями, мотивацією, соціальним середовищем.

Теоретико-експериментальне вивчення проблеми здібностей пов'язане зі становленням особистісно-діяльнісного підходу у вітчизняній психології (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Г.С.Кос- тюк, Б.М.Теплов, К.К.ГГлатонов, В.М.М’ясищев, С.Д.Максименко, Л.Ф.Бурлачук, О.Г.Ковальов, В.А.Крутецький, Т.І.Артем’єва, В.Ф.Моргун та ін.). Виступаючи проти визнання вродженості здібностей, представники цього підходу наголошують лише на вродженості їхніх природних передумов - задатків, під якими розуміються успадковані (генетично обумовлені) та вроджені (постна- тальні) анатомо-фізіологічні особливості нервово-мозкового апарату (насамперед сила-слабкість, рухливість-інертність, урівноваженість- неврівноваженість, лабільність-динамічність нервових процесів). Проте, здібності розглядаються функцією не власне задатків, а розвитку, до якого задатки входять як передумова. Основою такого розвитку є діяльність, у якій відбувається трансформація індивідних властивостей у здібність як психічну якість особистості.

У межах цього підходу були запропоновані такі визначення поняття “здібність” [ЗО], [116], [140], [145], [240], [260]:

тільки ті індивідуально-психологічні відмінності (властивості особистості) між людьми, які обумовлюють успішність виконання діяльності та не зводяться до знань, умінь га навичок, що вже виробились у даної людини (Б.М.Теплов);

• більш-менш злагоджена та відпрацьована сукупність огіе- рацій-способів, якими здійснюється відповідна діяльність (операційна складова здібності), та якість (насамперед узагальненість) процесів, якими регулюється функціонування цих операцій (ядро здібності) (С.Л.Рубінштейн);

-властивості індивіда (які розвиваються внаслідок оволодіння, “присвоєння” досвіду попередніх поколінь у діяльності та спілкуванні), ансамбль яких обумовлює успішність виконання певної діяльності (О.М.Леонтьєв);

-ансамбль властивостей, необхідних для успішної діяльності, включаючи систему особистісних відносин, а також емо- ційно-вольової особливості людини (В.М.М’ясищев, О.Г.Ковальов);

• сукупність (структура) досить стійких індивідуально-психологічних якостей особистості (темперамент, індивідуальні прояви психічних процесів, суспільний досвід, спрямованість), що змінюються під впливом виховання та актуалізуються у певному виді діяльності, вимоги якої відповідають структурі особистості (К.К.Платонов);

індивідуальні особливості психічних процесів, емоційно- вольові процеси, спрямованість особистості на пізнання навколишнього світу (В.А.Крутецький).

У концепції багатовимірного розвитку особистості В.Ф.Моргуна проблема здібностей розглядається в контексті п’яти особистісних інваріантів [181], [186]:

1.3 точки зору просторово-часових орієнтацій необхідно розрізняти задатки (на ранніх ступенях онтогенезу) і здібності (по мірі засвоєння суспільного досвіду та самоактуалізації). Темп засвоєння суспільного досвіду визначає обдарованість (максимальна швидкість розвитку задатків при мінімальних умовах) і працьовитість (мінімальна швидкість розвитку задатків при максимальних умовах).

• За ступенем вираженості потребо-вольових переживань розрізняються схильності (невисокий ступінь) та покликання (високий ступінь мотивації досягненнь у тій чи тій діяльності).

• У залежності від широти та змістовної спрямованості особистості можна говорити про загальні та спеціальні здібності (у праці, спілкуванні, грі, включаючи мистецтво, та у самовдосконаленні) (див. нижче табл. 10).

Таблиця 10

Схематичне зображення класифікації спеціальних здібностей на підставі багатовимірної концепції особистості (за В.Ф.Моргуном)

1. Здібності орієнтуватися у просіорі-часі
Ретроспективні (консерватизм)	Кон’юнктурні (кмітливість)	Далекоглядні (передбач л и в ість)
2. Здібності до потребо-вольових (естетичних) переживань
Песимістичні (критичність)	Амбівалентні (врівноваженість)	Оптимістичні (життєрадісність)
Здібності до змістів (профілів, видів) діяльності
Трудові (ділові)	Комунікативні (колективістичні)	Самодіяльні (особистісні)
Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю
Навчальні (адаптивні)	Відтворюючі (виконавські)	Творчі (креативні)
Здібності до	юрм реалізації людської діяльності
Моторні (рухові)	Перцептивні (уважність)	Мовленнєво- розумові (мисленнєві)

• Рівень опанування діяльністю задає мнемічні здібності (навчання), здібності до відтворення та креативні (творчі) здібності. Останні у своєму надзвичайному розвитку виражаються у талановитості та геніальності.

• Форми реалізації діяльності диференціюють здібності у залежності від індивідуально-психофізіологічних властивостей особистості: моторні, сенсорні, лінгвістичні, розумові здібності.

Таким чином, завдяки працям представників особистісно- діяльнісного підходу був визначений контекст наукового розуміння здібностей: обов’язковий розгляд здібностей у зв’язку з діяльністю, оскільки, по-перше, саме в діяльності, у разі її успішного виконання, людина як суб’єкт проявляє властивості психіки (здібності), а, по-друге, саме в результаті діяльності відбувається формування та розвиток цих властивостей [ЗО]. Відповідно до цього, у межах даного підходу здібності визначаються як властивості (або сукупність властивостей) особистості, що впливають на ефективність діяльності.

Підсумовуючи огляд, слід зауважити, що найважливішим для психодіагностики є вивчення загальних та спеціальних здібностей. В.М.Дружинін окрім здатності здобувати знання (научу- ваність) та застосовувати їх під час розв’язання різних задач (інтелект) відносить до загальних здібностей також і креативність (загальні творчі здібності), що забезпечує перетворення знань і пов’язана зі специфічною мотивацією (мотивацією самоактуалізації, за А.Маслоу) та особливою формою активності (творчою активністю) [74]. Індивідуальність особистості підкреслюють також спеціальні здібності, що визначають домінування певних просторово-часових орієнтацій, емоційно-вольових переживань та високу успішність різних видів, рівнів опанування і форм реалізації діяльності, зокрема - ігрової, спілкування, професійної.

Для діагностики загальних і спеціальних здібностей використовують найрізноманітніші тестові методики, які можна об’єднати у такі групи: тести інтелекту, тести креативності, тести спеціальних здібностей. Розгляд цих методик розпочнемо з тестів інтелекту.