• Тема 6. Класифікація исиходіагностичних методик

• Поняття “методика”.

Класифікація діагностичних методик

Дослідницькі методи необхідно відрізняти від конкретних психодіагностичних методик: метод — це узагальнення певного класу методик, а методика є конкретизацією певного методу [193]. Існує й інше, більш широке, поняття методики як сукупності га послідовності конкретних методичних процедур, відібраних для певного комплексного дослідження [124]. Тому логічним продовженням попередніх тем є розгляд створених на основі психодіагностичного методу та використовуваних у межах об’єктивного, суб’єктивного або проективного підходів психодіагностичних методик у першому розумінні як “конкретних, часткових процедур або систем дій, призначених для отримання інформації про конкретну психічну властивість (предмет обстеження) у конкретного контингенту (“об’єкт ” обстеження) в певному класі ситуацій (умови обстеження) для вирішення певних завдань (мета обстеження)” [196, с. 498]. Водночас, зважаючи на величезну кількість існуючих психодіагностичних процедур, такий розгляд, на наш погляд, доцільно розпочати з класифікації (таксономії) діагностичних методик. Адже знання психодіагнос- том підстав для класифікації методичного інструментарію, по- перше, забезпечить коректне використання психодіагностичних методик відповідно до області їхнього застосування та цілей пси- ходіагностичного дослідження (обстеження); по-друге, полегшить вибір надійних і валідних діагностичних методик та окреслить можливі напрямки розробки нових діагностичних програм у різних областях практичної психології; по-третє, попередить використання деяких недостатньо апробованих і не цілком надійних методик (особливо неадаптованих перекладів ззакордонних тестів) та формулювання за наслідками їх проведення малообґрунто- ваних діагнозів і прогнозів.

У психологічній літературі [51], [223], [238], [245] описано декілька підстав для операціонально-технологічної класифікації психодіагностичних методик (див. нижче рис. 10).

На відміну від поданих на рисунку 10 одновимірних класифікацій психодіагностичних методик О.Г.Шмельов [189] пропонує розташувати відомі діагностичні методики в двовимірній класифікаційній таблиці (див. нижче табл. 8), виходячи з таких двох підстав: 1) ступеня залучення до діагностичної процедури психодіагноста (мінімального, середнього або максимального його впливу на результат)-, 2) предметної спрямованості діагностичного інстументу - на діагностику здібностей, психічних функцій, особистісних рис, суб’єктивного досвіду, мотивації, ставлення, характеристик спілкування, взаємодії.

Як видно з таблиці 8, існує певний дефіцит методик мінімального рівня (за ступенем впливу психодіагноста на діагностичний процес) для дослідження особливостей суб’єктивного досвіду особистості, особливостей її спілкування та мотивації і т. д., що вказує напрямки пошуку та наукової розробки відповідних діагностичних процедур.

43

о

о

сі

N

а:

а:

П

5

■&

5?‘

р

я

й 5'

О я -ч =

. ¹ X

• О

З

• її' ге ^ ^ В г о е о я н

в В 2 ^

в

X

2

ге

Н

О

їа

в

Т.

МОДУЛЬ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НС ИХОДІАГНОС ГИЧНОГО МЕТОДУ

3.1. ТЕМА 7. ОБ’ЄКТИВНИЙ ПІДХІД У ПСИХОДІАГНОСТИЦІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕСТОВИХ МЕТОДИК

• Поняття “тест”.

Переваги та недоліки тестів

Перші методики стандартизованих випробувань - тести (від англ. іезі - проба, перевірка, дослід) - були розроблені та впроваджені в практику психологічних досліджень Ф.Гальтоном (1883). В кінці XIX - початку XX століття завдяки Дж.Кеттеллу (1890), А.Біне, Т.Сімону (1905) та Г'.Уіпплу (1910) тестування оформлюється в самостійний дослідницький метод і поступово стає одним з основних засобів психологічної діагностики, залишаючись таким і до теперішнього часу [39].

Що стосується визначення поняття “тест”, то у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі [8], [39], [43], [51], [112], [238] можна знайти найрізноманітніші його дефініції, далеко не повний перелік яких наводиться нижче:

• психологічне завдання, за допомогою якого встановлюється рівень та характер розвитку тієї чи гіієї здібності людини (С.Г.Г еллерштейн);

• більш-менш короткі та жорстко стандартизовані випробування, результати яких так чи так можуть бути відображені в кількісній формі та зазвичай зазнають статистичної обробки (Б.М.'Геплов);

-стандартизоване, зазвичай коротке та обмежене в часі психофізіологічне випробування, призначене для встановлення з практичною метою між індивідуальних відмінностей у розвитку інтелекту і так званих спеціальних здібностей (К.М.Гуревич);

• випробування, проба у вигляді розв’язання інтелектуальних і практичних завдань, відповідей на запитання, опису зображень тощо, результатом яких є показник певних психологічних характеристик людини (І.І.Іванова, В.Г.Асєєв);

• систематизована процедура для спостереження поведінки індивіда та його опису за допомогою числової шкали або понятійної системи (Л.Кронбах);

• короткочасне завдання, виконання якого слугує показником досконалості деяких психічних функцій (А.В.Петровський);

-об’єктивне та стандартизоване вимірювання взірців поведінки (А.Анастазі, С.Урбіна);

• специфічний інструмент для оцінювання психологічних якостей особистості, який складається із сукупності завдань та питань, котрі пропонуються в стандартних умовах та призначені для виявлення часткових типів поведінки (В.К.Гайда, В.П.Заха- ров);

• фіксоване у часі випробування, призначене для встановлення кількісних (та якісних) індивідуально-психологічних відмінностей (Л.Ф.Бурлачук, С.М.Морозов);

• ансамбль стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, часто обмежених за часом виконання завдань, результати яких зазнають кількісного (та якісного) оцінювання та дозволяють встановити індивідуально-психологічні особливості особистості (Л.Ф.Бурлачук);

методики, які складаються із серії завдань з вибором готових відповідей (М.С.Корольчук, В.І.Осьодло).

Незважаючи на очевидне змістовне розходження тлумачень сутності психологічного тестування, більшість дослідників певною мірою погоджуються між собою в тому, що тест є, по- перше, психологічним методом, створеним у формі стандартизованого, зазвичай короткочасного випробування з метою практичної диференціальної діагностики; по-друге, - інструментом об’єктивного вимірювання деяких психологічних особливостей особистості та поведінки (для чого він оснащений відповідними шкалами і нормами та може бути чітко схарактеризований за

психометричними критеріями: надійністю, валідністю, стандарти- зованістю).

Зважаючи на неоднозначне ставлення психологів до тестування, окремого розгляду заслуговують його негативні та позитивні сторони [112]. Адже поряд із беззаперечними перевагами тестові методики (як і будь-який інший нетестовий метод) не позбавлені й певних недоліків (див. табл. 9).

Таблиця 9