Опитувальники станів
Назва |
Опис методики |
Опитувальник “Самопочуття. Активність. Настрій (САН)” [212], [213] |
Автори-розробники - В.А.Доскін, Н.А.Лаврентьєва, В.Б.Шарай, М.ГІ.Ми- рошніков (1973 рік). Н.А.Курганським був створений модифікований варіант методики, яка містила 5 нових показників: психічна активація, інтерес, емоційний тонус, напруженість, комфортність. Призначений для диференціального самооцінювання функціонального стану за параметрами самопочуття, активності та настрою. САН є таблицею, що складається з ЗО пар слів, які від ображають досліджувані особливості психоемоційного стану. Категорії самопочуття, актив- |
74 Тривога - емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки та виявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. На відміну від страху як реакції на загрозу біологічному або соціальному існуванню індивіда, тривога є генералізованим, дифузним або безпредметним страхом.
|
ності, настрою представлені 10 парами слів кожна. Досліджуваний має оцінити за 7- бальною шкалою ступінь вираженості кожної ознаки. Кількісний результат є сумою первинних балів або їхнє середнє арифметичне. |
Опитувальник нервово-психічного напруженні! [213] |
Розроблений Т.А.Немчиним у 1966 році. Призначений для вимірювання ступеня вираженості напруженості соматичних та нервово-психічних резервів людини в складних умовах життєдіяльності. Опитувальник складається з 30 пунктів, кожний з яких відображає певну ознаку нервово- психічного напруження за трьома рівнями вираженості (повна відсутність, незначні прояви, надмірна вираженість). За вибір одного з рівнів нараховується 1,2 або 3 бали. |
Шкала астенічного стану (ШАС) [213] |
Запропонована Л.Д.Малковою та Т.Г.Чер- товою у 2000 році. Методика спрямована на оцінку стану, котрий характеризується відчуттям загальної слабкості, розладом сну, зниженням ефективності психічних процесів та низкою вегетативних порушень. Складається з 30 пунктів, побудованих на основі клінічних спостережень та шкал ММР1. Досліджуваний має оцінити кожний із симптомів астенічного стану стосовно власних актуальних переживань за 4-бальною системою. |
Шкала зниженого настрою (субдепресії) (ШСНС) [213] |
Опитувальник є адаптацією методики В.Тунга, здійсненої Т.М.Балашовою у 2000 році. Методика діагностує знижений, або субдепресивний настрій (зниження психо- соціальної активності, порушення сну та вегето-соматичних функцій). Методика містить 20 тверджень, які відображають симптоми субдепресії. Для оцінки кожного симптому використовуєгься така сама шкала, як в ШАС. |
Особиста шкала проявів тривоги (Мапіі'е*! Апхіеіу 8са1е -МЛ8) [215] |
Запропонована Дж.Тейлор у 1953 році. У 1975 році В.Г.Норакідзе здійснив адаптацію методики (50 діагностичних тверджень та 10 пунктів шкали неправди). Призначена для вимірювання проявів тривожності як особистісної властивості. Складається з 50 тверджень, на які досліджуваний має відповісти “так” чи “ні”. Твердження були відібрані з набору пунктів ММРІ на основі їхньої здатності диференціювати досліджуваних із “хронічною реакцією тривоги”. |
Дитяча шкала проявів тривожності (СЬіІгігеп’з Мапііе$( Апхіеіу 8са1е - СМА8) [42], [212] |
Розроблена у 1956 році А.Кастанеда, Д.Палермо, В.Мак-Кендлесс на основі шкал Дж.Тейлор. Адаптована у 1991-1993 роках А.М.Прихожан. Призначена для вивчення симптомів тривожності в дітей віком від 9 до 11 років. Шкала містить 42 питання, спрямовані на ідентифікацію симптомів тривожності, га 11 контрольних запитань. |
Шкали тривоги та тривожності Ч.Спілбергера (8Ше- Тгаіі Апхіеіу Іпуепіогу - 81'АІ) [91], [77], [212], [226] |
Автор - Ч.Спілбергер (1966-1973 роки). У 1973 році була розроблена шкала 8ТАІС, яка містить 20 питань, призначених для діагностики дітей віком 10-15 років. Адаптація методики була здійснена Ю.Л.Ханіним у 1976-1978 роках. Опитувальник спрямований на діагностику ситуативного стану тривоги (А-8іаІе) та тривожності як особистісної риси (А-Тгаіі). Шкала складається з 2-х частин по 20 завдань у кожній. Перша шкала (8ТАІ: Х-1) діагностує актуальний стан досліджуваного, а завдання другої шкали (8ТАІ: Х-2) спрямовані на виявлення тривожності як властивості особистості. Кожне висловлювання, включене до опитувальника, оцінюється респондентом за 4-бальною системою. |
Шкала тривожності [212] |
Запропонована А.М.ГІрихожан у 1987 році. Призначена для діагностики тривогогенності різних життєвих ситуацій старшокласників (8-11 класи). Методика містить ситуації 3-х типів (ситуації, пов’язані зі школою, спілкуванням з учителями; ситуації, які актуалізують уявлення про себе; ситуації спілкування). За допомогою 5-бальної системи оціню-вання виявляються: загальний показник тривожності, шкільна, самооцінкова та міжособистісна тривожність. |
Тест шкільної тривожності [91], [212]. |
Автор-розробник - Б.Н.Філліпс (1978 рік). Спрямований на вивчення рівня та характеру тривожності в дітей молодшого та середнього шкільного віку. Складається з 58 питань, які діагностують загальну тривожність у школі, переживання соціального стресу, фрустрацію потреби в досягненні успіху, страх самовираження, страх ситуації перевірки знань, страх невідповідності очікуванням оточуючих, знижений фізіологічний опір стресу, страх у стосунках з учителями. |
Індекс життєвого стилю (ІлГе 8іу1е Ішіех - Ь8І) [42] |
Розроблений Р.Плучеком, Г.Келлерманом та Г.Конте у 1979 році. Призначений для діагностики механізмів захисту “Я”, які пов’язані з різними афективними станами. Опитувальник складається з 97 тверджень, які вимагають відповіді по типу “так - ні”. Вимірюється 8 видів захисних механізмів (витіснення, заперечення, заміщення, компенсація, реактивне утворення, проекція, раціоналізація, регресія). |
Методика “Діагностика рівня емоційного вигорання” [91], [197] |
Запропонована В.В.Бойко (1996 рік). Діагностує наявність емоційного вигорання у професіоналів, що пов’язане з психічним стомленням, дефіцитом мотивації та |
пригніченими емоційними реакціями щодо різних виробничих ситуацій. Методика містить 84 питання, за допомогою яких з’ясовується ступінь тяжкості симптомів емоційного вигорання: переживання психотравмуючих обставин, задоволення собою, “загнаність у клітку”, тривога й депресія, неадекватне вибіркове емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов’язків, емоційний дефіцит, емоційне відсторонення, деперсоналізація, психосоматичні та психовегетативні порушення.
Особистісні опитувальники в діагностиці міжособистісних відносин
Під міжособистісними відносинами у сучасній соціальній психології розуміють специфічний вид ставлення людини до людини, в якому уможливлюється безпосереднє (або опосередковане технічними засобами) одночасне або відстрочене взаємне ставлення збоку іншої людини [107, с. 33]. Являючи собою суб’єктивні переживання зв’язків між людьми, що об’єктивно виявляються в характері та способах взаємних впливів у спільній діяльності та спілкуванні, міжособистісні відносини визначаються системою їхніх настанов, очікувань, ціннісних орієнтацій тощо [110], 11871.
Діагностика міжособистісних відносин передбачає вивчення взаємовідносин у малих соціальних групах (МСГ) - небагаточи- сельних за складом групах, члени яких об'єднані спільною діяльністю та безпосереднім спілкуванням [9] (див. рис. 16).
Рис. 16. Класифікація малих соціальних груп (МСГ)
Узагальнюючи результати досліджень, здійснених у межах соціометричного (Дж.Морено), соціологічного (Е.Мейо), психоаналітичного (В.Беніс, Г.Шепард, А.Байон) та інтеракціо- ністського (Т.Шибутані) напрямків, у школі групової динаміки (К.Левін), стратометричному (А.В.Петровський) та параметричному (Л.І.Уманський) підходах, можна виокремити такі типові характеристики МСГ:
-- рівень розвитку,
композиція (склад)',
структура',
групові норми та цінності',
групові процеси.
На думку А.В.Петровського [204], рівень розвитку МСГ визначається двома факторами: 1) ступенем опосередкованості міжособистісних відносин змістом (цілями, цінностями тощо) спільної діяльності; 2) соціальна бажаність цієї спільної діяльності. Виходячи з цього, було описано 5 рівнів розвитку МСГ: дифузна група, корпорація, асоціальна асоціація, просоціальна асоціація, колектив. Колектив як вищий рівень розвитку групи характеризується максимальною соціальною й особистісною значущістю спільної діяльності та найвищим ступенем опосередкова- ності ним міжособистісних відносин. Його основними параметрами є згуртованість (ціннісно-орієнтаційна єдність), колективістське самовизначення, ідентифікація з колективом, соціально цінний характер мотивації міжособистісних виборів, висока референт- ність колективу для його членів, об’єктивність у покладанні й прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності.
Подібну точку зору, щодо рівнів розвитку МСГ висловлює й Л.І.Уманський (цит. за [107]), який за параметрами моральної спрямованості, підготовленості, організаційної, інтелектуальної та емоційно-вольової єдності групи виділяє номінальну групу, групу- асоціацію, групу-кооперацію, групу-конгломерат, колектив (кор.- порацію).
Композиційно, склад МСГ насамперед визначається специфікою виконуваної діяльності. За цим критерієм можна виділити професійні, адміністративні, навчальні, спортивні, військові та іншими групи. Крім цього склад МСГ може диференціюватись за віковою, статевою, соціально-демографічною, етнічною та іншими ознаками, а також за індивідуально-психологічними властивостями її членів.
Говорячи про структуру МСГ, слід насамперед указати на особливості комунікацій (спілкування), статусно-рольового розподілу, лідерства та керівництва в ній.
Комунікація як процес установлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності та містить обмін інформацією, виробку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини [9], завжди включена до системи формальних (офіційно-ділових) та неформальних (неофіційно-особистих) відносин у групі, набуваючи при цьому якісної специфіки. Гак, у межах формальних відносин спілкування регулюється правами й обов’язками, що визначаються змістом спільної діяльності та положенням (позиціями) суб’єктів у статусно- рольовій внутрішньогруповій структурі. Поряд із формальною структурою спілкування в будь-якій МСГ зажди існує психологічна структура неформального характеру, що формується як система міжособистісних уподобань, вибіркових контактів, симпатій- антигіатій та значно впливає на першу [9].
У системі міжособистісних відносин кожен суб’єкт має певний статус, який визначає його права, обов’язки та привілеї. Динамічний аспект статусу, своєю чергою, виявляється у соціальній ролі (способу поведінки людей у системі особистісних відносин, що відповідає певним нормам) та у рольовій поведінці (реальних учинках людини, які опосередковані вимогами та очікуваннями оточення, його особистісними властивостями, уявленнями про інших). Таким чином, статус і роль характеризують позицію індивіда в системі міжособистісних відносин [110].
Поняття лідерства відображає відношення домінування- підкорення, впливу-слідування у системі міжособистісних відносин у групі. На відміну від керівника, який призначається (обирається під контролем відповідних соціальних структур), здійснює офіційне керування групою, репрезентуючи її у більш широкій соціальній системі, лідер стихійно висувається групою, націлює її па вирішення певних завдань та здійснює регуляцію міжособистісних відносин у ній [115].
Необхідною умовою ефективної взаємодії індивідів у процесі спільної діяльності та спілкуванні є засвоєння ними групових цінностей - вироблених у процесі становлення спільності своєрідних еталонів, які мають вигляд колективних уявлень про дійсність і виконують функцію ідеалу - бажаної мети [140], та дотримання групових норм - прийнятих у даній спільності стандартів поведінки, які регламентують та регулюють міжособистісні відношення [26]. Порушення індивідом норм призводить до застосування щодо нього системи впливів (стимулювання або покарання) - санкцій - з метою повернення його поведінки у нормативне русло. Саме через групові цінності, норми та санкції визначаються групові очікування (експектації) щодо рольової поведінки кожного члена групи [142].
До соціально-психологічних явищ, які характеризують групові процеси (міжособистісні відносини в їхній динаміці), окрім описаних вище рівнів групового розвитку, статусно-рольових, лідерських та керівних аспектів міжособистісних стосунків, відносять феномени виникнення групової сумісності, групової згуртованості, групового тиску, прийняття групового рішення, конфлікти.
Групова сумісність - це соціально-психологічна характеристика групи, що виявляється у здатності її членів узгоджувати свої дії та оптимізувати взаємовідносини в різних видах спільної діяльності [114]. Забезпечення групової сумісності є однією з найважливіших умов виникнення сприятливого психологічного клімату (ступінь задоволеності її членів наявними міжособис- тісними стосунками) в спільноті [10], [211], її згуртованості — міцності, єдності, стійкості міжособистісних взаємодій та стосунків [70], інтегрованості тареферентності для членів [121].
Дослідження стосунків у МСГ виявило явище нормативного та інформаційного тиску групи (більшості) на окремих членів (М.Шериф, С.Аш, С.Мілграм, М.Дейч, Г.Джерард), що призводить до виникнення у них конформізму (залежності від думки більшості) або нонконформізму (протистояння від позиції більшості) [110].
Особливо груповий тиск спостерігається в умовах взаємного обміну інформацією (дискусії) під час прийняття рішення стосовно шляхів розв’язання спільної для всіх членів групи задачі. Можливість виникнення у процесі прийняття групового рішення “зсуву до ризику”, групової поляризації, фундаментальних помилок атрибуції, ефекту “групового мислення”, нонконформізму часто призводить до конфліктів - зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок суб’єктів взаємодії - з відповідними стратегіями поведінки: суперництвом, ухиленням, співпрацею, підкоренням та компромісом (К.Томас) [9].
Отже, вказані соціально-психологічні явища виникають у процесі функціонування міжособистісних стосунків, носієм яких є конкретна особистість. Уключеність останньої до простору групових міжособистісних зв’язків висуває на передній план її стійкі соціально значущі риси, що зумовлюють її ставлення до інших людей та до групової діяльності.
У зв’язку з цим для діагностики особливостей психічного відображення особистістю соціально-психологічних умов, у яких вона спілкується та взаємодіє, вирішуючи в ході спільної діяльності найрізноманітніші виробничі, освітні та виховні завдання, крім описаних вище методів соціо- та референтометрії, використовують опитувальники.
Аналізуючи можливості опитувальників у дослідженні міжособистісних відносин, М.К.Акімова та К.М.Гуревич [223] зазначають, що за допомогою цього діагностичного інструментарію можна:
вивчити психологічну атмосферу;
визначити згуртованість групи (виробничої, спортивної тощо); визначити соціально-психологічний клімат у виробничих бригадах;
передбачити, що люди скажуть (зроблять) у певній ситуації або що скажуть про них інші люди;
виявити домінуючий тип ставлень людини до інших; відтворити “внутрішню” картину формування внутрішньо-
колективних зв’язків;
проаналізувати джерела міжособистісних конфліктів;
виявити специфіку теперішнього та минулого емоційного досвіду членів групи;
-діагностувати деякі стійкі характеристики як особистісних, так і групових стосунків;
вивчити специфіку батьківсько-дитячих та сімейних відносин. Нижче таблиці ЗО подано опис найбільш надійних та ва-
лідних опитувальників, які широко використовуються в практиці соціально-психологічної діагностики.
Таблиця ЗО