• Опитувальники мотивів

Незважаючи на значну кількість проведених фундаментальних досліджень, теоретичної визначеності та однозначності поглядів на феномен мотивації й досі не існує. Й проблема тут криється не стільки у слабкості власне психологічної науки, скільки, передусім, у багатоаспектності самого цього поняття та в суперечливості існуючих підходів до цієї проблеми. У західній психологічній науці під мотивацією розуміють сукупність факторів, які підгримують та спрямовують поведінку, визначаючи її доцільність [272].

Так, у психоаналітичних теоріях фундаментальними мотиваційними чинниками поведінки є вроджені неусвідомлювані інстинкти (З.Фрейд), прагнення до переваги та соціальний інтерес (А.Адлер); потреби в подоланні, ідентичності, встановленні зв’язків, відданості (Е.Фромм); прагнення до его-ідентичності (Е.Ерік- сон).

У біхевіористичних теоріях мотивації акцент у детермінації поведінки робиться на зовнішньому підкріпленні - позитивних (нагороди, заохочення) або негативних (покарання) наслідках, котрі слідують за виконанням певного поведінкового акту та є його основним ініціатором та регулятором (Б.Ф.Скіннер) [279]. Ідеї біхевіоризму, а також деякі положення теорії поля К.Левіна [83] (зокрема, уявлення про валентність) значно вплинули на становлення теорій зовнішньої мотивації (ехігіпзіс тоїіуаіюп), де в якості мотиваційних регулюючих факторів поведінки розглядаються валентність (афективне забарвлення, значущість, цінність) зовнішніх щодо поведінки наслідків та розуміння (очікування) людиною прямого зв’язку між поведінкою та цими наслідками. Відповідно постулюється, що висока мотивація виникає лише тоді, коли людина впевнена, що бажані для неї наслідки є прямим результатом здійснюваної поведінки. Прикладом такої теорії є теорія Дж.Аткінсона та Д.Мак-Клелланда, в якій описані основні структурні компоненти мотивації досягнення - спрямованість на досягнення успіху та уникнення невдачі [283].

У гуманістичних теоріях мотивації основним джерелом людської діяльності розглядаються потреба в в само актуалізації (А.Маслоу): прагнення бути відкритим світу (досвіду, переживанням), потреба у творчості, віра у власні сили, здатність зробити вільний вибір та взяти на себе відповідальність за нього (К.Род- жерс). Гуманістичний підхід до мотивації людини певним чином зумовив появу теорій внутрішньої мотивації (тїгіпзіс тоїлуєіі- оп), які ґрунтуються на положенні про те, що поведінка визначається потребами в самодетермінації та компетентності. У стані внутрішньої мотивації людина відчуває, що саме вона є справжньою причиною довільної поведінки (має внутрішній локус каузальності) та сприймає себе як ефективного агента при взаємодії з оточуючими (відчуття компетентності). Серед теорій внутрішньої мотивації слід відзначити теорію самодетермінації Е.Дісі та Р.Райана, у контексті якої підкреслюється автономія суб’єкта, саморегуляція ним власної поведінки відповідно до почуття компетентності [283].

У вітчизняній психології також відсутня єдність у розумінні сутності мотивації, її ролі в детермінації та регуляції поведінки. В науковій літературі можна знайти такі трактування мотивації: сукупність мотивів (К.К.Платонов); процес психічної регуляції конкретної діяльності (М.Ш.Магомед-Емінов); сукупна система процесів, які спонукають діяльність (В.К.Вілюнас); сфера детермінації поведінки, яка містить мотиви, емоції, особистісні сенси, цілі (А.К.Маркова); динамічний процес формування мотиву (Є.П.Ільїн) тощо (детальніше див. [89]).

Не вдаючись до детального аналізу теоретичних проблем мотивації, укажемо, що багатокомпонентність, багаторівневість, ієрархізованість мотиваційної сфери особистості вимагає виокремлення одиниці її аналізу - певного пояснювального конструкту, який би не лише цілісно відображав розмаїття мотивацій-них компонентів, їхні взаємодії та взаємовпливи у динамічному процесі здійснення діяльності, але й дозволив би операціоналі-зувати об’єкт психодіагностики мотивації. Таким гіпотетичним конструк- том може виступити мотиваційний синдром, під яким розуміється сукупність мотивів, співвіднесених з певною потребою (Ю.М.Ор- лов). Основними формами його прояву є соціальні, пізнавальні та професійні мотиви, котрі утворюють відповідно соціальний (СМС), пізнавальний (ПМС) та професійний (ПрМС) мотиваційні синдроми. При цьому кожний мотиваційний синдром визначається залежно від основних (домінуючого) мотивів.

Так, до структури СМС можуть бути віднесені мотиви досягнення (характеризують прагнення та цінності суб’єкта), афі- ляції (описують дружні, кооперативні емоційно-забарвлені аспекти спілкування), домінування (відображають владні та змагальні сторони соціальної взаємодії), обов’язку та відповідальності; до структури ПМС — широкі (спрямованість на отримання знань, умінь і навичок) та вузькі (спрямованість на процес та способи пізнання й отримання знань, на підвищення їхньої ефективності) пізнавальні мотиви - суб’єктивні проекції процесу набуття досвіду; до структури ПрМС - мотиви, які пов’язані з трудовою діяльністю, вибором професії та вибором місця роботи.

Складність синдромальних мотиваційних проявів визначає й різноманітність методик, які використовуються для їхньої психологічної діагностики (див. табл. 23-25). Всі ці методики утворюють сукупність опитувальників мотивів - групу особистісних опитувальників, призначених для діагностики потребомотива- ційної сфери особистості з метою встановлення спрямованості її активності, а також особливостей регуляції поведінки [42]. Специфікою цих методик є те, що досліджуваний має відповідати на вербальні стимули, які стосуються деяких поведінкових характеристик. При цьому останні прямо не відповідають конкретним мотивам, але емпірично з ними пов’язані.

У зв’язку з цим основними проблемами вимірювання мотивації за допомогою опитувальників є, по-перше, можливі складнощі в усвідомленні (і, відповідно, у вербалізації) досліджуваним мотиваційних детермінант власної поведінки, а по-друге, - висока ймовірність свідомої/несвідомої фальсифікації відповідей унаслідок дії фактора соціальної бажаності або захисних механізмів [189].

Таблиця 23