• Тести інтелекту

Тести інтелекту утворюють особливу групу методик, спрямованих на вимірювання рівня інтелектуального розвитку та встановлення індивідуальних відмінностей між людьми за цією психологічною ознакою [39]. Але перед тим, як перейти до безпосереднього розгляду конкретних тестів інтелекту, слід насамперед зупинитись на аналізі власне поняття “інтелект” та теоретичних підходів до опису його структури і детермінант розвитку, адже і досі в психологічній науці зривають гострі дискусії щодо психологічної природи інтелекту та можливості його вимірювання [276].

Аналіз проблеми інтелекту в психології. Поняття “інтелект” (іпіеііідепсе) увів у XIX столітті Ф.Гальтон. Саме з ім’ям Ф.Гальтона та його послідовників - Дж.Кеттелла і А.Біне - пов’язується розвиток апарату кількісного оцінювання інтелектуальних здібностей та формування тестологічного підходу до тлумачення сутності інтелекту [38]. Надалі в межах цього підходу розробляються теорії організації інтелекту - двохфакторна теорія

Ч.Спірмена, мультифакторна теорія Л.Терстоуна; моделі структури інтелекту Дж.Гілфорда та Г.Айзенка; теорія “текучого та кристалізованого інтелекту” Р.Б.Кеттелла [39].

Двохфакторна теорія Ч.Спірмена грунтується на кореляційному аналізі показників тестів, які вимірюють різні сторони інтелекту. Успішність виконання кожної з таких методик, на думку Ч.Спірмена. визначається наявністю специфічних - числового, просторового, вербального та ін. факторів (8_Ь 8₂, 8₃...8„), а позитивні кореляції між цими тестами зумовлені впливом так званого загального, або генерального фактора інтелекту (Оепегаї іасіог, О-і'асІог) - розумової енергії (тепіаі епег§у), яка, на думку

Ч.Спірмена, забезпечує виявлення зв’язків і відношень між предметами і явищами дійсності та можливість відтворення цих відношень у відповідності до певної закономірності. Останнє й визначає здатність індивіда успішно виконувати завдання тестів.

Мультифакторна теорія інтелекту Л. Терстоуна, навпаки, заперечує наявність одного загального фактору інтелекту і пропонує 7 первинних факторів, наявністю яких пояснюють такі розумові здібності³ : ^ — здатність оперувати “про себе” просторовими відношеннями; Р - здатність деталізувати образи сприймання; N - здатність виконувати основні арифметичні дії; V

• здатність розуміння значення слів; И⁷ - здатність швидко підібрати слова за вказаним критерієм; М - здатність запам’ятовувати і відтворювати інформацію; / - здатність виявляти закономірносі і в рядку букв, цифр, фігур тощо [38].

У структурній моделі інтелекту Дж.Гілфорда інтелект розглядається як комбінація трьох вимірів, що утворюються:

• інтелектуальними операціями - розуміння інформації (С), запам’ятовування (М), дивергентне мислення (Б), конвергентне мислення (14), оцінювання (Е); 2) формально-змістовними особливостями перетворюваної інформації - образна (Р), символічна (8), семантична (М), поведінкова (В); 3)результатом (продуктом) застосування певної інтелектуальної операції до певного змісту - одиниці (V), класи (С), відношення (К), системи (8), трансформації (Т), імплікації (І). Таким чином, можливе існування 120 (4x5x6) ортогональних (незалежних) інтелектуальних факторів, що виключає наявність будь-яких загальних факторів або факторів вищого порядку.

Так само, як і схема Дж.Гілфорда, модель структури інтелекту Г.Айзенка утворена трьома вимірами, перші два з яких

• інтелектуальні (тепіаі) процеси (мислення, пам’ять, сприймання тощо) та тестовий матеріал (вербальний, числовий, просторовий) - є подібними “операціям” і “змісту” в теорії Дж.Гілфорда. Лише третій вимір у моделі Г.Айзенка є іншим. Він представлений якістю інтелектуальних процесів - їхньою швидкістю та силою. Під силою інтелектуальних процесів Г.Айзенка розуміє наполегливість під час виконання завдань і схильність до перевірки помилок. Указані структурні компоненти стосуються насамперед так званого “психометричного інтелекту” - властивості, котра вимірюється певною системою інтелектуальних тестів та позначається коефіцієнтом інтелектуальності (10). На думку Г.Айзенка, психометричний інтелект приблизно на 70% залежить від біологічного (успадкованого та вродженого) і лише на 30% - від фактору середовища: особливостей сімейного виховання, освіти та соціально-економічного статусу. Окрім психометриного інтелекту Г.Айзенк розмежовує поняття “біологічний інтелект " та “соціальний інтелект". Біологічний інтелект є фізіологічною, нейрологічною, біохімічною та гормональною основою пізнавальної поведінки, тобто переважно пов’язаний зі структурами та функціями кори головного мозку, в становленні яких вирішальну роль відіграє генетичний фактор. Соціальний інтелект виявляється переважно у використанні 10 для соціальної адаптації та пов’язаний із мотиваційно-особистісними рисами, досвідом, освіченістю тощо [2].

Спробою співвіднести природне (успадковане та вроджене) і соціальне (набуте) в інтелекті є теорія Р.Б.Кеттелла. В цій теорії генеральний фактор О “розщеплюється” на два фактори - флюїдний, або “текучий інтелект” (Ликі — Ос) та “кристалізований інтелект ” (сгузіаііігесі — О_с). Основою Ос є центральні здібності (сарасіїїез - §’§), котрі обумовлені структурно-функціо- нальними особливостями головного мозку та впливають на всі пізнавальні процеси. Дещо менше Ос пов’язаний із так званими локальними здібностями (ргоуіпсіаіз - р’з), які виявляються під

час слухового, зорового сприймання, моторної активності та співвідносяться з вродженими та набутими особливостями організації сенсомогорних зон кори головного мозку. Флюїдний інтелект, за Р.Б.Кеттеллом, є вродженим та переважно використовується для пізнання відношень і залежностей під час вирішення нарізнома- нітніших проблем.

Під впливом соціокультурних факторів (насамперед навчання) розвивається (З_д - інструментальна інтелектуальна структура, котра виникає при взаємодії центральних і локальних здібностей з культурним досвідом індивіда. Найяскравіше кристалізований інтелект проявляється в знаннях, пізнавальних алгоритмах і спеціалізованих професійних навичках.

Окремо Р.Б.Кеттелл ставить питання про вимірювання С_г та О_с. Для діагностики флюїдного інтелекту він пропонує використовувати так звані тести, “вільні від культури”, а для вивчення кристалізованого інтелекту — традиційні гест інтелекту.

У вітчизняній психології, насамперед завдяки працям В.М.Дружиніна, інтелект (разом із научуваністю та креагивністю) розглядається як загальна здібність - здатність до розв’язування задач за допомогою використання наявних знань. На основі критичного аналізу та узагальнення розглянутих вище теорії В.М.Дру- жинін пропонує модель “інтелектуального діапазону”, в якій виділяє “верхній інтелектуальний поріг” верхня межа продуктивності діяльності, котра задається індивідуальним рівнем інтелекту; “нижній інтелектуальний поріг” - найнижчі значення 10, які дозволяють індивіду успішно увійти до діяльності та проявити мінімально необхідну продуктивність у ній; “поріг досягнень” — рівень мотивації та компетентності, котрі поряд 3 10 дозволяють індивіду досягнути максимальної індивідуальної продуктивності [74].

Частково-цілісні концепції, які М.О.Холодна, на відміну від тестолої ічних, називає “пояснювальними підходами в експериментально-психологічних теоріях інтелекту”, можна об’єднати в гри групи.

• Концепції, які базуються на змісті мислення: соціокульгурний підхід (інтелект це результат впливу змісту культури під час соціалізації індивіда);

інформаційний підхід (інтелект - це сукупність процесів переробки інформації: концептуалізації, ефективного оперування абстрактними відношеннями та символами);

• феноменологічний підхід (інтелект - це певна “форма змісту свідомост і”).

• Концепції, які базуються на розвитку мислення в онтогенезі:

• генетичний підхід (інтелект - це продукт адаптації - аси- міляції-акомодації-до вимог довкілля в умовах взаємодії людини зі світом, формування гнучких схем поведінки);

• освітянський підхід (інтелект - це здатність до научува- ності, тобто засвоєння знань, умінь і навичок, виробки стратегій, програм розв’язання задач, перенесення засвоєного в нові ситуації, що формуються внаслідок цілеспрямованого навчання).

• Концепції, які базуються на процесах (його актуалгене- зу) мислення:

процесуально-діяльнісний підхід (інтелект- це особлива форма людської діяльності);

• структурно-рівневий підхід (інтелект - це система різно- рівневих пізнавальних процесів: мислення, пам’яті, уяви та інших психічних функцій, котрі забезпечують пізнання навколишнього світу);

• регуляційний підхід (інтелект - це механізм саморегуляції психічної акт ивності).

• До структурно-інтегративних теорій інтелекту належит ь концепція М.О.Холодної, що розуміє інтелект як форму організації ментального досвіду суб’єкта, систему психічних механізмів, які визначают ь можливість побудови індивідом суб’єктивної картини того, що відбувається. Виходячи з цього, М.О.Холодна пропонує таке визначення інтелекту. Інтелект як реальне психічне утворення це гі події, які відбуваються всередині індивідуального ментального досвіду як у ході його формування, так і з точки зору ефектів його впливу на характеристики актуальної інтелектуальної діяльності [275, с. 127].

У рамках аналізу ментальних структур вона виділяє три рівня досвіду (див. нижче схему):

• Когнітивний досвід

• Мета когнітивний досвід

мимовільнии інтелектуальний контроль

довільний

інтелектуальний

контроль

метакогнітивна

обізнаність відкрита

пізнавальна

позиція